Одіссея

Додатки

«Ностос»

У давньогрецькій мові так називався шлях героя додому. Повний небезпек, спокус, втрат, скорбот і епічних пригод. Через тисячі років ми об’єднали це слово з іншим грецьким словом «алгіа» (прагнення, біль, печаль) й отримали слово «ностальгія». Так, у 1688 році один швейцарський вчений описав сильну тугу швейцарських найманців за вершинами, схилами й долинами рідних Альп. Згодом ностальгією стали називати тугу не так за місцем, як за часом.

Гомерівський епос «Іліада» починається з гніву, який рухає всім сюжетом: «Гнів оспівай, богине, Ахілла, сина Пелея»147.

147 Переклад Б. Тена.

«Одіссея» починається з особи, особистості, яка прагне й страждає:

Музо, повідай мені про бувалого мужа, що довго

Світом блукав, священну столицю троян зруйнувавши,..

...В морі ж багато біди і тілом зазнав, і душею148.

148 Переклад Б. Тена.

Це зовсім інші, значно складніші емоції.

«Іліада» не позбавлена психологічного реалізму й зворушливих учинків, які відгукуються в серці. Але «Одіссея» значно складніша й багатогранніша. Передусім композиція «Іліади» проста й прямолінійна, з класичною єдністю місця, часу та дії, тоді як «Одіссея» вся побудована на флешбеках і флешфорвардах149.

149 Поширені прийоми в літературі та кіно. Флешбек — відхилення сюжетної лінії в минуле (наприклад, коли герої згадують, що з ними сталося раніше), флешфорвард, відповідно, — відхилення сюжетної лінії в майбутнє. — Прим. перекладача.

А головне — головний герой «Одіссеї» тонкий, складний і неоднозначний. На шляху до рідного краю, дружини й сина, син Лаерта стикається не лише з фізичними перешкодами, а й зі складними та болючими моральними дилемами, коли зробити однозначно правильний вибір просто неможливо. Через усе це «Одіссея» здається більш сучасною, більш літературною, навіть більш кінематографічною.

Звісно, тема повернення героїв з Трої — вдячна тема для літератури й мистецтва. Повернення Ідоменея на Крит оспівували чимало митців після Гомера — з останніх можна пригадати оперу «Ідоменей» Моцарта. «Ностос» Єлени й Менелая описав сам спартанський цар в першій частині «Одіссеї» (яку ще часто називають «Телемахією», адже вона майже повністю присвячена подорожі Телемаха на Пілос і Спарту). «Енеїда» Вергілія — теж своєрідний «ностос», де герой мандрує в пошуках нового дому й відтак створює ностальгічну легенду для римлян.

Ще один «ностос» на троянському матеріалі, от тільки значно похмуріший, — повернення Агамемнона. Історія мікенського царя і його сімейства була настільки важливою для афінян, що до неї зверталися троє драматургів V ст. до н. е., троє великих сучасників — Есхіл, Софокл і Евріпід. Есхіл написав цілу трилогію під спільною назвою «Орестея». Перша частина — «Агамемнон» — розповідає про загибель мікенського царя від імені Клітемнестри й Егіста. Друга — «Хоефори» («Жертводавиці при гробі») — про повернення і помсту Ореста. У завершальній частині — «Евменідах» — Ореста переслідують фурії, а завершується все судом Афіни на Ареопазі. Софокл і Евріпід написали — кожен свою — трагедії під назвою «Електра», де події показані з погляду сестри Ореста. На початку ХХ століття австрійський письменник Гуґо фон Гофмансталь написав п’єсу про Електру, потім зробив з неї оперне лібрето для Ріхарда Штрауса, і ця опера й досі лишається одним з найбільш приголомшливих видовищ, яке можна побачити на сцені.

Про Іфігенію розповідав Евріпід, написавши й поставивши дилогію — «Іфігенія в Авліді» про вбивство Агамемноном священного оленя і принесення у жертву його доньки, і «Іфігенія в Тавриді» — про подорож Ореста і Пілада за статуєю Артеміди і зустріч із втраченою сестрою.