Одіссея

Божественне прохання

Юпітер із сумом споглядав на сині простори Середземного моря. На північному сході збиралася із силами побита хвилями флотилія Улісса, на південному заході — стояли біля берега залишки флотилії Енея. Аж тут за його плечем почувся роздратований голос Венери, богині кохання й краси.

— Мало тобі того, що ти дозволив стінам моєї милої Трої піддатися підступам мерзотного Улісса29, так ще й дав ворогу розправитися з містом та містянами із жорстокістю, якої ще не бачив світ! Так ти караєш мене за мою красу?

29 Улісс (Ulysses) — так римляни називали Одіссея. Що доволі дивно — оскільки літера «у» в латині трапляється доволі рідко. Зазвичай її (іноді — з літерою «z») використовували, коли транслітерували грецькі імена або терміни після того, як римляни завоювали грецькі землі. — Прим. автора.

— Та ні, люба Венеро!

— Саме так! Якби Паріс віддав те золоте яблуко твоїй улюблениці Мінерві або твоїй дружині Юноні — світ мав би зовсім інакший вигляд30.

30 Повну історію Суду Паріса див. у «Трої». — Прим. автора.

— Ну, може, і так, але річ у тім...

— Мого смертного сина Енея, чесного та чистого серцем, яких світ ще не бачив, піддає знущанням Юнона, ганяючи його, ніби кіт мишу. Хіба ти забув, яке майбутнє йому судилося?

— Та годі вже, Венеро, я знаю, що ти роздратована і...

— Роздратована, мій царю? Роздратована? Це не зовсім те слово! Дратувати можуть дрібні неприємності, які спіткають смертних!

— Я не так висловився, ти...

— Дратувати може головний біль. Дратується пастух, коли губить вівцю. Я прийшла до тебе не роздратована, я радше сповнена божественного гніву, подібна до...

— ...Так, так, ти розгнівана, ти дуже розгнівана. Ти перейнята... скажімо... праведним гнівом. Беззаперечно праведним. Я тебе цілком розумію. Але й ти мене зрозумій. Мені доводиться розриватися між бажаннями цілої купи олімпійців, у яких, здається, нема інших розваг, крім керувати людськими долями.

— Але моя справа найважливіша! Що може бути важливішим за становлення нового світового порядку, нової імперії, яка повністю змінить цей світ! Ти дозволив грекам перемогти? Добре, нехай буде так, нехай вони ревуть і б’ють себе у груди від радощів, немов мавпи, нехай повзуть собі додому на кораблях із краденими скарбами у трюмах. Нехай буде так. Але після страшного приниження, нехай перемога залишиться за тевкрійським плем’ям31.

31 І Вергілій, й інші поети, які жили після Гомера, часто називали троянців тевкрійцями. Тевкр, великий лучник древності, справді був троянцем по матері, племінником самого Пріама і, відповідно, двоюрідним братом Гектора, Кассандри, Паріса та інших. Щоправда, ще він був сином Теламона Саламінського, а отже, зведеним братом Аякса Великого і сам бився на боці своїх грецьких родичів. На війні він вбив тридцять троянців, але щоразу, як Тевкр цілився в когось із родичів, Аполлон відводив його стрілу. — Прим. автора.

Навіть ти, могутній Юпітере, не можеш змінити їхнього майбутнього. Усе, про що я прошу, — просто не намагайся змінити його. Дозволь моєму Енеєві стати тим, ким він повинен стати. Заздрість Юнони не має змінити правильного ходу світової історії!

— Не думаю, що в цьому разі заздрість — то правильне слово, — грім у небі дав Венері зрозуміти, що цього разу Юпітер має твердий намір договорити. — Так, справді, моя люба дружина мала певні... е-е-е... негаразди з Парісом і троянцями, а ще вона має симпатії до Тірського Карфагена і до його народу32.

32 Тірського — адже Карфаген був заснований фінікійцями, чиєю столицею був Тір. Саме фінікійці, вправні купці й мореплавці, дали світові першу абетку. — Прим. автора.

А оракул провістив що одного дня їх знищать нащадки твого сина Енея.

— Але станеться це дуже нескоро — за мірками смертних. А зараз Карфаген буде лише багатіти й звеличуватися. Якщо врешті-решт два великих царства, дві цивілізації зіштовхнуться у великому двобої — нехай буде так. Але повторюся: навіть великий Юпітер безсилий проти законів долі!33

33 Венера мала на увазі війни, які в майбутньому вибухнуть між Римом і Карфагеном — так звані Пунічні війни (264–146 рр. до н. е.). Під час цих війн карфагенський цар Ганнібал (і його слони) ледь не взяли Рим, але врешті-решт Карфаген було зруйновано і Рим запанував на цілому Середземномор’ї. — Прим. автора.

— Я теж бачу це майбутнє, — голос Юпітера став похмурим, як було завжди, коли на самозакоханого володаря Олімпу находив пророчий настрій, — і повір мені, тобі нема про що турбуватися. Я все це передбачив. Твій син Еней потрапить у своїх мандрах до Лаціуму та збудує місто Лавіній. Його нащадки від сина Асканія, якого зватимуть також Іулом, правитимуть триста років. Від цієї гілки й від стегон твого чоловіка Марса народяться двійнята Ромул і Рем, яким судилося... це вже ти й сама знаєш. Навіть моя кохана Юнона, сповнена щирої ненависті до Енея та всього роду Пріама й Гектора — навіть вона любитиме й шануватиме народ, який носитиме ім’я Ромула. Я це передбачив, і така є воля моря. Скажу більше: настане час, коли ці нащадки Марса підкорять батьківщину Ахілла. Мікени, держава Агамемнона, впаде перед ними. Аргів’яни, які підкорюють усіх, кого зустрічають на своєму шляху, стануть їхніми рабами. Хіба це не найкраща помста? Тож не стій у мене на шляху, Венеро, я не ворог ані тобі, ані твоєму любому синові. Нехай крутиться прядка історії. А я поки що споряджу Меркурія до Дідони, цариці Карфагена, — нехай вона прийме троянців тепло й гостинно. Тепер ти щаслива?

Було б богохульством сказати, що народжена з піни морської прекрасна Венера проскреготіла зубами, але звук, яким вона висловила згоду зі своїм паном, був настільки схожий на скреготіння, наскільки лише було можливо з боку такого милого та граційного божества.