Одіссея

Медон вигукує і слухає

Тим часом корабель, який віз Телемаха з Пілосу, обігнув північний берег острова й зайшов у головний порт Ітаки. Періей відправив до Пенелопи гінця на ім’я Медон, аби той доповів, що Телемах повернувся, але вирішив йти одразу до Евмея.

Так сталося, що в палаці Медон зустрів самого Евмея, який теж ніс звістку до Пенелопи про повернення царевича.

Перш ніж Евмей встиг сказати бодай слово, Медон встав в офіційну позу й гучно та урочисто виголосив новину про повернення Телемаха. Голос його рознісся усіма верхніми кімнатами палацу. Слова його почули всі служниці, і деякі з них, які мали, як то кажуть, особливі стосунки з окремими женихами, швидко все їм переповіли.

Женихи одразу зібрали нараду.

— До біса! — мовив Еврімах до Антіноя. — Ви відправили три кораблі йому на перехоплення. Як він прослизнув?

— Мабуть, обійшов острів з іншого боку, — відповів Антіной, який командував тими кораблями, — ми не спускали очей з протоки. Його там точно не було.

— От покидьок!

— Здається мені, із цим цуценям таки треба покінчити. Він небезпечний. Люди навколо починають його шанувати, називають майбутнім царем. І зважаючи на те, як він вислизнув з Ітаки й повернувся, — він зовсім не дурень. Думаю, треба влаштувати йому щось неприємне — напад розбійників на дорозі чи вовків у лісі.

— Правильно. А майно його поділимо між собою.

У натовпі женихів пронісся схвальний гук. На обличчі Еврімаха заграла підступна посмішка:

— За додаткову частку в діленні здобичі я залюбки зроблю це сам!

Медон, може, і любив надто помпезно виголошувати звістки, проте він усім серцем був відданий Пенелопі й Телемахові. Помітивши, як збираються женихи, посланець відчув недобре й заховався в завішеному алькові, звідки розчув кожне слово. Коли женихи розійшлися, Евмей вже давно пішов назад на свою свиноферму, тож єдиною людиною, кому Медон міг розповісти про почуте, була сама цариця.

Цими днями вона майже не виходила зі своїх кімнат, але почуте Медоном змусило її змінити звички. З почтом служниць, з обличчям, накритим покривалом, увійшла вона до головної зали й обрушила свій гнів на женихів.

— Як насмілилися ви загрожувати життю мого сина? Нев­же ви втратили останні залишки сорому? Юнак лише досяг повноліття, а ви вже плетете проти нього змови. Ви розграбували царство мого чоловіка, знущаєтеся над моїми слугами й товаришами й не даєте проходу мені, але вам цього мало? За честь цього дому може заступитися лише самотня жінка й хлопчик без батька. І після цього ви ще й плануєте вбити цього хлопчика? Боги покарають вас усіх.

Еврімах здивовано розплющив очі й розвів руками:

— Моя ясна пані! Я не знаю, хто вам це переказав, але він помиляється, як ще не помилявся ніхто. І я сам, і всі ваші гості, від імені яких я говорю, усім серцем любимо юного Телемаха. Я й власного сина не міг би любити більше. Присягаюся, що жодна небезпека від нас йому не загрожує.

Сам же собі він казав: «Що раніше я проштрикну мечем цього нахабу, то краще буде нам усім».

Більше сказати Пенелопа не могла. Підібравши накидку, цариця піднялася сходами, щоб знову лишитися наодинці з думками про загиблого чоловіка.

Тим часом її загиблий чоловік готував вечерю разом із сином. Афіна знов перетворила його на старого волоцюгу — повернула зморшки на шкіру, зігнула спину, додала сивини в бороду. Евмей прийшов з міста й передав Телемахові, що Антіной і його люди повернулися із засідки у протоці й тепер сидять у палаці разом з Еврімахом. Він не помітив, як його старець-гість підморгнув Телемахові й дав йому легенького стусана (від якого той ледь не злетів зі стільця).