Одіссея

Пастух Філетій

Одіссей спустився у двір, щоб оглянути стан справ. Одну за одною, він помічав дрібні деталі. На кухні готували пишну вечерю, але женихи в залі вже осушували келих за келихом і просили ще. Що ж, коли дійде до справи, розум їхній буде затуманений вином — і це дуже добре.

Тим часом на кухню підносили харчі. Садівники тягнули візки з фруктами, винороби несли за плечима корзини з пляшками вина, а пастухи вели худобу до м’ясника. Серед них був і козопас Мелантій, який одразу помітив Одіссея:

— О! Смердючий приятель свинорилого! — він зупинився й жбурнув у Одіссея кількома козячими горішками. — Ану геть звідси, свиняча шмата!

Одіссей легенько схилився убік, і козячий снаряд влучив просто в обличчя вартового, який охороняв браму. Той закричав і кинувся на Мелантія, який розвернувся й стрімголов побіг геть. Якраз поруч проходив ще один пастух — він вів на різню трьох круглобоких телиць. Коли Мелантій пробігав біля нього, той підставив ногу, і козопас упав обличчям просто в купу свіжого гною.

Одіссей підійшов до пастуха з коровами й потиснув йому руку:

— Це було вправно й вчасно, друже.

— Дякую, пане. Я давно мріяв про це. Цей Мелантій — ганьба нашої Ітаки. Коли він не повзає на пузі перед женихами, то б’є подорожніх, які приходять до наших брам, чи знущається над слугинями. Мабуть, за такі речі Зевс і карає нас.

— Зевс карає вас?

— Тут немає більше місця ані честі, ані чеснотам. Великий Одіссей покинув своє царство, а без господаря поле заростає бур’яном.

Тут підійшов Евмей — він сміявся:

— Щасливі дні настали! Мелантія на смітнику лупцює ногами палацова варта!122

122 У Гомера Мелантій активно прислуговує женихам і доповідає їм про все. Проте яскравий епізод із киданням посліду біля брам цілком і повністю належить блискучому перу Стівена Фрая. — Прим. перекладача.

— А все завдяки вправності цього повелителя корів!

— А, Філетіє, ти тут! Ще й познайомився з моїм другом, втікачем з Криту123.

123 Філетій (або Філоітій) походить від слів φίλος, (philos, люблячий) і ἔτιος, (etios, вірний, істинний). Тобто, «люблячий вірність» або «люблячий бути вірним». Або «люблячий істину». Як це часто буває в Гомера, ім’я підкреслює характер героя.

Філетій вклонився Одіссеєві:

— Радий знайомству, пане. Я чув про ваш бій з Іром. Чудовий удар!

— О, так! — додав Евмей. — Добре ви йому тоді дали. Але благаю вас не випробувати вдачу. Як вечір наблизиться до ночі, вино закрутить їм голови і тоді нічого доброго від них не чекай.

— Ви дуже щедрі й турботливі друзі, і я вам дуже вдячний, — відповів Одіссей. — Але я ще в більшому захваті від вашої вірності зниклому цареві. Дозвольте вас дещо запитати. Якщо так станеться, що настане час цим залицяльникам відповісти за все вчинене зло...

— Якщо? — перепитав Евмей. — Ми живимося надіями на це «якщо» вже стільки років. А однією надією ситий не будеш. Я знаю, що наміри твої чисті й добрі, але...

— Так, я вас розумію. Але все ж таки хотів би почути відповідь на запитання. Якщо таке станеться, чи станете ви до бою, аби покарати негідників?

Філетій поклав руку Одіссеєві на плече:

— Не знаю чому, брудний занехаяний спокуснику, але якщо ти покличеш нас у бій — я за тобою. Евмею, здається мені, що є в ньому щось від нашого царя.

Свинопас серйозно подивився на Одіссея:

— Ти правий, Філетію. Звісно, усе це бісові казки, але так, я б теж пішов.

— Чудово, — сказав Одіссей. — Це все, що я хотів знати. Ведіть худобу на кухню, а я влаштуюся десь у залі. Щось підказує мені, що на нас чекає незабутній вечір.