Одіссея

Ітака

Незнайомий берег

Одіссей прокинувся і, не до кінця відійшовши від сонного запаморочення, озирнувся навколо. Куди привезли його феаки? Чому навколо все в тумані? Він спить? Ні, це не сонне запаморочення, це справжній туман. Він дивився крізь нього, проте скелі та дерева здалися йому зовсім незнайомими. Від жалю, злості й розпачу Одіссей закричав. Він знов зробив це — заснув, коли рідний берег був так близько. Уперше його люди відкрили торбу з вітрами — подарунок від Еола — і їх віднесло далеко від дому. І ось він знову заснув — і знову на незнайомому березі. Феаки, здається, були вправними мореплавцями, їх називали фінікійцями Заходу108.

108 Посейдон таки був дуже злопам’ятним. Він ніяк не міг вибачити Одіссея за історію з Поліфемом, тож не на жарт розізлився, коли феаки допомогли царю Ітаки дістатися дому. Він почав просити в Зевса дозволу покарати їх за це. Зевс врешті-решт погодився. Коли корабель дістався Схерії, мстиве море перетворило його на камінь, який опустився на дно й навіки закрив прохід у порт. — Прим. автора.

Вважається, що Схерія — це грецький острів Керкіра (Корфу), більш відомий за книгою Дж. Даррелла «Моя родина та інші звірі». Одна зі скель у затоці Палеокастриця нагадує корабель і вважається «тим самим» кораблем. — Прим. перекладача.

Невже вони помилилися? Чи якийсь зловмисний бог наслав на них не той вітер, або навіть поміняв місцями зірки, аби ввести їх в оману?

Погляд його привернуло щось металеве. Одіссей придивився. У цьому прихованому серед дюн куточку феаки склали всі золоті горщики, триноги, тканини та інші дорогоцінності, які Алкіной зі знатними феаками подарували йому на прощання. Що ж, якщо вони й помилилися, висадивши його не там, то зробили це ненавмисно — і не пограбували.

Не маючи чим ще зайнятися в такому тумані, він почав рахувати свої скарби. Аж тут Одіссея зупинив незнайомий юнак:

— Доброго дня, подорожній!

Одіссей озирнувся:

— І тобі доброго дня, друже. Радий тебе бачити.

Це був пастух заможний, одяг і зовнішність видавали в ньому шляхетне походження. Шкіра його була гладкою, без мозолів, зморщок чи інших слідів важкої праці. А замість посоха в нього був спис.

— Пробачте, якщо мої слова здадуться вам дивними, але не могли б ви сказати, де я? Ми на острові?

— Ви, мабуть, прибули здалека, що не впізнаєте ці місця. Наш острів, може, не найбільший у морі, але він досить знаменитий. Це — Ітака.

Ітака! Він удома! Одіссей відчув радість і полегшення. Але навіть у цей момент, коли серце переповняли емоції, він вмів тримати себе у руках.

— Ах, Ітака... Ітака... — сказав він, удаючи, ніби дістає цю назву з глибин пам’яті. — Так, я чув про це місце. Там править цар Едіп, якщо я не помиляюся. Ні, не Едіп... Одіссей його звати, так? Цар Одіссей. Ми чули про Ітаку навіть на Криті — я прибув звідти. Кілька днів тому мені терміново потрібно було тікати. Не стану турбувати тебе деталями. Я поспіхом зібрав свій скарб у дорогу. Мої люди винесли мене сюди, поки я спав. Отже, це Ітака?

І тут Одіссей зрозумів, що туман увів його в оману, і перед ним не юнак, а жінка. До того ж вона сміялася:

— От не можеш ти говорити прямо, старий кручений бісе! Ніколи не скажеш правди, якщо можеш вигадати красиву брехню! Кручений, немов баранячий ріг! О Одіссею! Волоцюга, хитрун, штукар, шахрай, дволичне створіння! Вигадувач хитрих планів. Хитромудрий Одіссей, якому не вистачило мудрості впізнати свою берегиню й джерело свого натхнення! Не впізнав богиню, яка вкладала всі ці хитрощі у твою голову!

Афіна?

Одіссей був настільки приголомшений і настільки переповнений почуттями, що забув стати на коліна й привітати Афіну так, як личить вітати божество з Олімпу.

— Давай по-чесному, — відповів він. — Як тебе можна впізнати, якщо ти являєшся в різних обличчях. Ніколи не постанеш в одному образі двічі. Так, колись ти була моєю покровителькою. У боях під стінами Трої — так, я відчував, що ти поруч зі мною. Але останні десять років... То один острів, то інший, то одна буря, то інша, й усюди — то неволя, то чудовиська. Прости вже мені, але берегиня й рятівниця з тебе так собі.

— О! Це вже мій Одіссей. Не покладе монету в гаманець, доки не спробує на зуб! Піддає сумнівам всіх і все! Ти ж знаєш, хто я. І озирнись навколо, це — твій острів, ти впізнав його.

Туман розсіявся, й Одіссей почав впізнавати місця свого дитинства та юності. За дюнами була Форкінська затока — майбутній цар ловив там креветок. Продершись крізь кущі, він упізнав величні контури гори Неритон. Хлопчиком він любив видиратися на її лісисті схили в пошуках меду.

Він упав на коліна, але не перед богинею (чому вона досить-таки здивувалася), а перед піском і землею батьківщини. Афіна тим часом дещо образилася:

— Може, ти й не помічав цього, сину Лаерта, але я стежила за тобою весь цей час. Просто ти розізлив мого дядечка Посейдона, а ми, боги, одне одному не перешкоджаємо. А тепер підведись. У тебе попереду багато справ. По-перше, заховай золото у печері.

Поки цар Ітаки складав свої скарби в глибині печери, Афіна описувала йому труднощі, які чекають на нього вдома:

— Твій палац заполонили женихи: вони з’їхалися просити руки Пенелопи, і тепер сваряться й бенкетують. Звісно, їх вабить її краса, але передусім річ тут у твоєму царстві — їм потрібні острови, які перебувають під твоїм пануванням. Тебе вони вважають мертвим, тож, на їхню думку, Пенелопа має обрати когось із них. Майже кожного із залицяльників вона приватно запевнила, що обере саме його, коли настане час. Довго вона так не протримається, але цариця хитрує, як може, — у хитрощах вона тобі рівна.

Тут Афіна розповіла Одіссеєві про задум Пенелопи із саваном для Лаерта. Одіссей був у захваті:

— То вона вдень ткала, а вночі розпускала? Яка розумниця!

Але потім він замислився:

— Я хотів бігти просто до неї, але тепер бачу, що до сімейної спальні можу й не дійти — заріжуть.

— Саме так. Тож не можна, аби тебе впізнали.

На мить піднялися клуби диму — і розкішні плащ із тунікою, дарунок щедрих феаків, перетворилися на брудне дрантя. Гладка бронзова шкіра вкрилася зморшками, розумний і рішучий блиск в очах згас, а красивий, буковий, окований бронзою посох перетворився на стару сучкувату палицю.

— Іншого такого брудного й непоказного жебрака ще пошукати треба, — схвалила Афіна творіння рук своїх. Ідемо далі. Якщо ти вже замислюєш, як дати собі раду із залицяльниками, тобі знадобляться помічники. Почнемо з найкращих. Пам’ятаєш Евмея?

— Свинаря?

— Так, свинопаса твого батька. Найвірніший і найвідданіший друг Пенелопи на острові. Іди до нього109.

109 Нам може здатися, що за часів Одіссея робота свинопаса була, як і в Середні віки, і, мабуть, у наші дні, не надто почесною. Проте згадайте: Афіна явилася Одіссеєві у вигляді заможного шляхетного пастуха. Безсмертні німфи пасли стада Геліоса. Ремесло пастуха було тоді не менш почесним, ніж інші. У часи, коли грошей не існувало, головною валютою була худоба — корови, кози, вівці, свині. Тож свинопас у ті часи був радше кимось на кшталт банкіра, ніж кимось на кшталт слуги. Евмей був до того ж ще й царської крові. — Прим. автора.

— А як мій син? Телемах? — запитав Одіссей.

— Я відправила його на материк. Він усюди шукає звістки про тебе. Спочатку твій син вирушив на Пілос до Нестора, а тепер він у Спарті, гостює в Менелая з Єленою. Я негайно накажу йому вертатися додому.

Одіссей похитав головою, ніби все ще не вірив власним очам:

— Боже мій! Я вдома.

— Так, ти вдома. І так, я твоя богиня!