Одіссея

Мати і син

Ліжко з оливи

Пенелопа сиділа на ліжку й дивилися на порожнє море. У гавань заходили кораблі — торгові й вантажні, затокою ниряли рибальські човни, проте для Пенелопи море все одно було порожнім — вже двадцять років.

Вона взялася за гілку дерева і повільно підвелася.

Така незвична кімната. «Наше таємне місце» — так називав його Одіссей.

Вони тоді щойно одружилися, і Одіссей закладав підвалини того, що потім стане їхнім домом. Його батько Лаерт, цар Ітаки, вдовольнявся невеличкою хатою, у якій тепер спочивав від царських обов’язків. Проте Одіссей, хоч і не був великим мужем, мав власноруч звести нову, гідну царя оселю для себе, дружини та для багатьох дітей, які стануть благословенням їхнього союзу.

Він відвів Пенелопу на високу скелю, торкнувся пальцем її щоки, а потім показав на нагромадження скель та піщаного ґрунту між ними та морем:

— Дивись! Тут стоятиме наш палац!

Він стрибав зі скелі до скелі, розповідаючи дружині про свої плани:

— Тут буде головна зала. Тут — кухня. Тут я викопаю великі підвали, де вмістяться тисячі діжок води й вина. А ось тут — тут буде внутрішній дворик. А тут, трохи вище, я зрубаю це старе дерево, і тут буде наша спальня. Бач, який тут вид на затоку?

— Не треба! — гукнула Пенелопа. — Така красива олива! Невже її обов’язково рубати?

Одіссей закусив губу й подивився на дерево ще раз — тепер трохи уважніше. Оливи живуть довго, і ця була дуже стара. Її гілки скрутилися та переплелися, немов щупальця восьминога. Плодоносити вона вже не могла, і Одіссей давно збирався пустити дерево на дрова та будівельні матеріали.

«Однак, — подумав він, — його небесна покровителька богиня Афіна завжди вважала оливу чимось особливим». Багато століть тому громадяни головного міста Аттики зібралися, щоб обрати собі покровителя на Олімпі. Хтось пропонував Посейдона, бога води й хвиль, хтось — Афіну Палладу, богиню мудрості та військового мистецтва. Посейдон подарував городянам джерело з чистою солодкою водою, і здавалося, що його прихильники переможуть, адже Афіна дала лише некрасивий оливковий гай. Але плід оливи можна їсти, а ще він додає смаку іншим потравам. Оливкова олія дорого ціниться, а з деревини виходить добрий матеріал для кораблів. Тож Афіна виграла, і місто назвали на її честь39.

39 Думаю, усі погодяться, що «Афіни» звучить краще, ніж «Посейдонополіс». — Прим. автора.

— А справді, — сказав Одіссей, нахиляючи до себе одну з гілок, — у цього дерева може бути цікаве майбутнє. Здається мені, якщо постаратися, то можна не рубати оливу, а збудувати кімнату навколо неї. А ще — можна облаштувати всередині дерева чудове ліжко. Це буде наше таємне місце.

Пенелопа зраділа:

— А одну з менших гілок, — додала вона, — можна пристосувати під люльку.

— Люльку? Ну, можна і люльку. Але... О! Ти маєш на увазі, що...

Пенелопа засміялася й погладила свій живіт:

— Зовні ще нічого не видно, але я не маю жодного сумніву.

Одіссей підійшов до дружини, простягнувши руки:

— Ми закінчимо палац ще до його народження.

— Або її.

— Так, або її.

Але глибоко в серці Одіссей знав, що це буде хлопчик.

Пенелопа міцніше вхопилася за гілку оливи й стала рівно. Море все ще було порожнім. Цариця Ітаки ненавиділа себе за оце безкінечне споглядання на море. Проте дивитися на порожнє море було приємніше, ніж на переповнений людьми палац, та й не треба було більше сидіти за ткацьким верстатом.

Знизу до вух Пенелопи доносилися їхні крики. Ранок щойно поступився дню — а вони вже всі геть понапивалися. Пенелопа знову почала вдивлятися в ту далеку імлисту лінію, яка відділяла порожнє синє небо від порожнього синього моря.