Одіссея

Боги радяться

Були хвилини, коли Зевс всерйоз подумував, чи не стати йому пастухом десь у Фрігії чи Фракії або ще в якомусь глухому куточку землі, де не відбувається нічого цікавого. Не давати заповідей, не вгамовувати сварки, не ухвалювати доленосних рішень, крім тих, на яке поле вести овець з козами, кого доїти, а кого різати.

Усе почалося, коли Афіна обережно (як їй здавалося) запитала отця богів, чи справедливо те, що Ореста в Мікенах почали мучити фурії.

Потім розізлилася Гера. Як хранителька устоїв і домашнього вогнища, вона не любила жодних змін у порядку речей. Але вона сама була матір’ю та царицею, тому навіть думка про те, що вбивство матері й цариці може лишитися без благочестивої кари...

Її лемент підхопили Афродіта й Артеміда. Десь із закутка, відригуючи, бурчав про свою згоду Діоніс.

Зевс звернувся до Аполлона. Той, на диво, мовчав. Зазвичай цей бог пророцтв та розуму й любитель стріляти з лука, погоджувався з близнючкою Артемідою.

— Ну... — розтулив він нарешті рота, — на цю справу можна подивитися з двох боків...

— Звісно, з двох! — вибухнула Гера. — Один бік — це давні устої та закони, а другий... а другий — це просити за смертного, який тобі сподобався.

— Не зовсім, люба матусю, — відповіла Афіна. Вона завжди називала Геру мамою, хоча цілий світ знав, що її справжньою матір’ю була титаниця Метіда75.

75 Див. «Міфи». — Прим. автора.

Але визнати цей факт означало визнати безсилля Гери перед схильністю Зевса до любовних пригод — не надто мудрий хід. Коли ж Афіна до «матусі» додавала «люба» — Гермес, який зазвичай споглядав за всім з-за Зевсового трону, тихенько гигикав.

— Царевич Орест, — продовжувала Афіна, — віднявши життя блудливої та зрадливої вбивці Клітемнестри, виконував безпосередню волю Аполлона. Хіба не так, Аполлоне?

— Саме так, — відповів той, — кров взивала до помсти. Мати Гея промовила свою волю з глибин, і жриця промовила її як мою волю76.

76 Вважалося, що дим, який піднімався (і піднімається зараз) з глибин землі в Дельфах, іде безпосередньо від Геї, прадавньої богині землі, бабусі (й одночасно прабабусі — у богів там було все складно) Зевса. Див. «Міфи». — Прим. автора.

— Але Еринії, діти матері Геї, служать правді давніше, ніж твоя жриця вигадує собі пророцтва! — сказала на то Гера77.

77 Істоти, яких ми називаємо фуріями, раніше називалися ериніями, що означає «злі» чи «мисливиці». Хтонічні (тобто народжені від землі) творіння, вони вважали Гею своєю матір’ю. Вони виросли із землі, яку оросила кров кастрованого Урана, Зевсового діда, за часів першого покоління богів. Зазвичай (але не завжди) говорять про трьох ериній — Алекто («безмежний гнів»), Мегеру («ревна лють») і Тісіфону («нищівна помста»). Див. «Міфи». — Прим. автора.

— Вигадує? — у синіх очах Аполлона запалав гнів. — Оракул ніколи...

— Так, саме так, — втрутився у сварку Зевс. — Я впевнений, що Гера не хотіла виказати жодної неповаги до твого чудового оракула.

— Хай би як там було, — відповіла Афродіта, — я не вірю, що ти, наш цар і пан, великий небесний батько і правитель світу, потерпиш, аби нащадок проклятого дому Атрея лишився непокараним!

— Що ж, — замислився Зевс, — ти маєш рацію.

— Але батьку, — сказала Афіна, — хіба не настав час?

— Час?

— Час лишити людей у спокої. Окрім інших міркувань, подивись, як вони... як вони плодяться. Спочатку їх було досить мало, і ми могли стежити за кожним з них, могли підкорювати їх своїй волі й законам. Але тепер їх стільки... Вони будують міста, торгують між собою. Подивись, чим стали мої Афіни. Але навіть їх затьмарює слава великого Карфагена, де шанують Геру. І усі ми знаємо, що має статися в Італії....

— Так, але який це має стосунок до Ореста і його злочину?

— Я не кажу, що його слід відпустити, я кажу, що його слід судити.

— Поясни.

Й Афіна пояснила.