Одіссея

Додому!

— Якраз я і закінчив.

Одіссей сів. Десь зо хвилину в залі панувала драматична тиша, а потім господарі, гості — усі як один встали й наповнили палац оплесками, захопленими вигуками та дзвоном келихів. Слуги й слугині, які стояли попід стінами, почали бити мідними тацями й тарілками, ніби то були литаври. Хто міг — той свистів.

Одіссей почервонів — хоча під густою бородою й густою засмагою це не було надто помітно. Значно помітніше було те, як загорілися щічки Навсікаї.

Цар Алкіной закликав до тиші:

— Цар Ітаки зробив нам найбільшу ласку. Ніколи ще ці стіни, навіть не побоюся сказати, жодні стіни у світі не мали честі чути історії про такі подвиги, такі пригоди і, думаю, усі ми погодимося, такі скорботи. Царю Одіссею, муже, що звідав стільки страждань, я присягаюся тобі, даю тобі моє царське слово, що поневірянням твоїм покладено край. Моя родина, високі гості зі шляхетних домів Схерії — ми спорядимо тобі найкращий корабель. І попливеш ти не з порожніми руками. На подяку за твою історію ми завантажимо твій корабель скарбами. Найсильніші веслувальники вмить донесуть тебе до берегів Ітаки. Ще раз повторю, великий царю, тут закінчуються твої страждання. А тепер ти заслужив на відпочинок — більше за усіх нас.

Наказ Алкіноя кинулися виконувати негайно. Робота кипіла весь день, усю ніч і ранок. Проте Одіссеєві все одно здавалося, ніби всі зволікають. Він із нетерпінням ходив туди-сюди портом уздовж міських мурів, майже не приховуючи своє нетерпіння. Одягнений у найкращу туніку і плащ із золотою вишивкою (вишивала сама цариця), він тепер має вигляд, як личить цареві.

А збоку тихо стояла Навсікая, споглядаючи, як на найкращий з феакських кораблів завантажують золоті казани, триноги, глеки та скрині. Одіссей із вимушеною посмішкою тиснув руку всім феакійським вельможним панам, які підходили до нього, кланялися й описували свої дарунки. Що ж, їхні нащадки зможуть з гордістю говорити: «Наш дідусь потиснув руку самому Одіссею з Ітаки». А їм не віритимуть, і у класі будуть бійки...

Й ось усе було готово. Одіссей ступив на борт, перехилився через поруччя, подякував Алкіною та Ареті й спробував утішити заплакану Навсікаю. На прощання вона зняла із себе бурштиновий кулон на золотому ланцюжку та кинула Одіссеєві, який зловив його, поцілував, надягнув і помахав царівні рукою.

І от моряки налягли на весла, і корабель вийшов із бухти. Вечоріло. Ітакському цареві постелили на палубі, він приліг і поринув у глибокий сон. Вісім років тому він уже був біля берегів Ітаки, так само заснув — і його люди відкрили торбу з вітрами, поклавши початок тривалим нещастям, через які він так довго не міг потрапити додому.

Феаки були вправними мореплавцями. Їхні весла майже не турбували морської поверхні, а корабель летів крізь води, наче птах. Ранкова зоря ще не осяяла небо, коли на обрії показалася Ітака. Одіссей усе ще спав. Його разом із постіллю обережно винесли на берег, розклали поруч дарунки й вирушили додому.

Одіссей-скиталець нарешті повернувся на рідну землю.