Одіссея

Шрам

— Бідний старче! — привітала Евріклея гостя. — Бачу, тебе спіткало чимало бід.

— Є таке, — Одіссей сів напроти неї. Няня була саме такою, якою він її пам’ятав. У дитинстві вона здавалася йому старою бабусею, хоча тепер Одіссей розумів: у ті часи вона була зовсім молодою. Але тепер — так, Евріклея зістарилася: обличчя у зморшках, сиве волосся, згорблена спина.

— Тут ти можеш забути про них на хвилинку. Я змию з тебе бруд і порох усіх далеких доріг, — усміхнулася няня.

— Ви дуже добрі. Я чув, що ви були нянею старого царя.

— Так, пане. Я ходила за Одіссеєм, коли він був ще немовлям. Він ріс, а я його доглядала й виховувала — великого хлопця, потім юнака. Тепер я роблю те саме для царевича Телемаха.

— Як їм пощастило, — Одіссей відхилився на спинку й зітхнув, — Евріклея знала, як треба мити ноги. Вона підгорнула поли його туніки й натирала ноги від п’яток до колін. Яке незабутнє відчуття!

— Ні! — раптом закричала жінка. Руки її зі сплеском опустилися у таз.

Одіссей із жахом зрозумів, що сталося.

Евріклея дивилася на його праве стегно.

Шрам на правій нозі від кабанячого ікла. Як міг Одіссей забути про те полювання?

Евріклея відклала таз, обійняла коліна гостя й заплакала від радості:

— Пане мій! Пане мій! Нарешті ти вдома!

— Тихо, Евріклеє, — прошепотів Одіссей, — нікому ані слова. Ніхто не має знати. Поки що.

Не в силах стримати сльози, Одіссей пояснив, що, крім Евріклеї, про нього знає лише Телемах. І краще, щоб так воно поки що й лишалося.

— Так, миле дитя, — відповіла няня, — все буде добре.

Вона терла ногу вихованця там, де був шрам, і в пам’яті поставали спогади:

— Коли ти тільки народився, обличчя в тебе було сердите й червоне, а волосся густе й стирчало, як звіряче хутро. Подивитися на тебе прийшов твій дідусь — батько твоєї матері, Автолік, син Гермеса. Хитрун, шахрай, яких мало — як тільки земля його носила. Але усі ми любили його.118

118 Автолік був знаменитим крадієм. Батько Гермес навчив його красти, перевтілюватися, робити вкрадені речі невидимими, міняти масть крадених коней. Також Гермес дозволив йому давати брехливі клятви своїм іменем. Автолік був досвідченим борцем та кулачним бійцем і навчив цьому мистецтву самого Геракла. Украв стада коринфського царя Сісіфа, за що той збезчестив його доньку Антиклею, яка потім вийшла заміж за Лаерта. У кількох грецьких трагедіях згадується, що Антиклея виходила заміж уже вагітною, і шляхетний Лаерт про це знав. Так Одіссея показали не лише правнуком Гермеса і сином шахрая Автоліка, а ще й сином Сісіфа, який хитрістю спромігся втекти (хоч і ненадовго) із царства мертвих. — Прим. перекладача.

Твоя мати, бідна Антіклея — ти знаєш, що вона вже сім років як у царстві мертвих.

— Так, — сказав Одіссей, — Телемах розповів мені.

Про свою подорож до царства тіней і про те, що багато новин про Ітаку він почув від самої Антіклеї, — тобто від її тіні, — Одіссей розповідати не став. Це могло бути занадто для старої няні.

— Вона була чудовою жінкою, — говорила далі Евріклея, — і померла легко. Проте смерть її стала надто сильним ударом для Лаерта. Він дуже сильно здав. Так про що я говорила? Так, згадала. Багато років тому, коли ти народився, вона запросила в гості Автоліка та й запитала: «Батьку, не хочеш обрати ім’я для нашого синочка?». Старий пройдисвіт подивився на тебе й сказав: «Я прожив тривале життя, і багато, дуже багато людей мене злили й дратували, я часто почувався розлюченим, тож назву онука Одіссей»119.

119 ὀδυσσάμενος (odyssamenos) означає «розлючений». Так пише сам Гомер. Щоправда, є багато вчених, які намагаються вигадати Одіссеєві інші етимологію та значення імені. — Прим. автора.

Звісно, твоїм батькам таке ім’я не надто сподобалося, але ж ти знаєш звичай. Коли родич дає дитині ім’я, між ними створюється особливий зв’язок. І потім, коли тобі було... дай пригадаю... дванадцять років, здається, — Автолік запросив царя Лаерта й царицю Антіклею до себе в гості на Парнас. Він вирішив поділитися з тобою своїми скарбами. І на другий день гостювання...

— Так, ми пішли на полювання, — підхопив Одіссей, — і раптом нізвідки вискочив кабан і штрикнув мене своїми іклами от сюди. Розірвав ногу від коліна вгору.

— Ми побігли до тебе, побоюючись найгіршого. Ніколи в житті я не бачила стільки крові. Ми думали, що ти вже на півдорозі в царство Гадеса. Але ти просто підскочив, застрибав і засміявся, хвала богам. Ти вказував на кущі, тому що...

— ...тому що я вбив того кабана!

— Він там у кущах і лежав, пробитий списом.

— Ніколи більше я так собою не пишався!

— А ми як пишалися!

— Того ж вечора ми його підсмажили. Вистачало на тридцятьох!

Але тут їх перервав голос:

— Чи можу я увійти?

Одіссей встав з табуретки:

— Ваша Величносте, я вдячний вам за все...

Пенелопа всміхнулася:

— Ми раді вам.

Одіссей став на коліна й опустив очі. Дивитися дружині в очі він не ризикнув. Попри всі старання Афіни, Пенелопа впізнала б його.

— Мої служниці розповіли, як гарно ви провчили цього жахливого Іра. Його жорстокість і зневага до гостей, які приходили до нашого палацу, були для нас справжньою ганьбою. Тому дуже прошу: сідайте. Евріклеє, чи можу я взяти ваш табурет? Я хочу поговорити із цим паном, недовго.

Евріклея вийшла з кімнати. Очі її сяяли, брови підтанцьовували на чолі, обличчя посвітлішало, й уся вона готова була від радості злетіти в небо — чим дуже занепокоїла Одіссея. На щастя, Пенелопа, здається, нічого не помітила та спокійно звернулася до того, кого вважала незна­йомцем:

— Мені сказали, що ви останніми роками багато подорожували. Можливо, ви чули мою історію?

Одіссей кивнув головою, усе ще не підводячи очей на царицю. Він спробував додати до старечого голосу, яким нагородила його Афіна, трохи м’яких ноток, аби здавалося, ніби він справді прибув десь зі східного узбережжя Егейського моря:

— Так, Ваша Величносте. Увесь світ знає, що цариця Пенелопа чекає на повернення свого чоловіка Одіссея, сина Лаерта.

— І ви не зустрічали його у своїх мандрах?

— Не пощастило, Ваша Величносте. Але я багато чув історій про нього — як він пережив страшні бурі, які спіткали кораблі, що верталися з Трої, та й потім пережив багато негод. Я не маю жодного сумніву, що він повернеться.

— Ви чули багато історій! У тому-то й справа! Боюся, що тільки історії й лишилися. А наслухалася я їх... достатньо. Що б там не було, зараз я змушена обрати одного із цих залицяльників, які вже давно намагаються вибити з мене рішення.

— Рішення?

— Що довше я відкладаю — клянуся богами, я готова робити це до кінця днів своїх, — але що довше я відкладаю, то більше ця орда плюндрує мою землю, спадщину мого сина. Що швидше я оберу, то швидше заберуться інші. Тоді я вирушу з чоловіком, якого оберу, у його країну, а Ітаку лишу в спадок моєму синові. Це найкращий з усіх жахливих шляхів, який я можу обрати.

— Ваша Величносте, як же ви оберете собі чоловіка?

— Не знаю. Усі вони такі огидні... Тільки послухайте, як вони кричать там, унизу. Чуєте серед них голос мого сина Телемаха? Він намагається їх вгамувати.

Справді, з великої зали доносилися рев і улюлюкання, а серед них — тихий голос Телемаха.

— Але як мені обрати? — зітхнула Пенелопа. — Ватажок їхній — Антіной, владний і гучний. Його я не потерплю. Я знаю, що він збирався напасти на мого сина, коли той вертався на Ітаку з Пілоса. Ще є Еврімах. Він знає, як причарувати дівчину, але його погляд... Йому довіряти не можна. Поліб — найбагатший. Щоправда, на цьому його чесноти закінчуються. Амфіном... він, мабуть, найбільш порядний і розважливий. Леокріт — красивий, дуже красивий. Прошу?

Одіссей розкашлявся:

— Пробачте мені, Ваша Величносте, щось потрапило в горло.

— Так, він красивий. Але нікому з них, навіть якщо скласти докупи чесноти всіх ста восьми, чи скільки їх там, не зрівнятися з Одіссеєм ані силою, ані вправністю, ані розумом, ані хитрістю...

— А красою?

— Так, і красою теж. І якби він був тут, вони разом із сином очистили б наш дім від цього гадючого поріддя. Негідники повзали б на колінах, благаючи про милість.

Пенелопа зачинила двері, аби галас внизу не заважав говорити. Якраз перед тим почувся гучний пчих — це чхнув Телемах.

Пенелопа засміялася:

— От, бачите — підтверджує!120

120 Упередження, ніби чихання підтверджує сказане, поширене по цілому світу й у наші дні. — Прим. автора.

— А що саме він підтверджує?

— Що негідники будуть повзати на колінах, благаючи про милість.

— Якби ж...

І тут у голові Одіссея виник план. Цікаво, чи не обійшлося тут без Афіни. Принаймні народився він у голові і народився вже готовим — точно, як Афіна.121

121 Афіна народилася з голови Зевса вже дорослою, зі списом і в обладунках. — Прим. перекладача.

— Ваша Величносте, ви казали про силу Одіссея?

— Так.

— А справді. Я чув про його лук, який може натягнути лише він.

Пенелопа аж гукнула й сплеснула руками:

— Пане! Ви подали мені ідею! Чудову ідею! Я знаю, як оберу наступного чоловіка!

Одіссей усміхнувся. Від Афіни до нього, від нього до Пенелопи.

Цариця усміхнулася:

— Сподіваюся, що ввечері ви складете нам компанію, пане. Здається, буде на що подивитися.

— Обов’язково лишуся, Ваша Величносте. І буду дуже вдячний за вашу доброту й гостинність.

— Не варто дякувати. І от що. Чи не маєте ви дару тлумачення сновидінь?

— Казали, що маю. А вас турбує незвичний сон?

— Я розповім, а ви подивитеся. У мене є ставок, де живе стадо гусей. Від них завжди стоїть страшний галас. Щоранку я виходжу їх годувати. І от мені наснилося, що я зранку, як завжди, вийшла погодувати гусей і побачила, як над ставком кружляє орел, а навколо кров і біле пір’я. Орел вбив їх усіх, до останнього. Мені було дуже прикро. До чого б це?

— О! Та я ніколи ще не чув про сон, чиє значення було б таким явним! — вигукнув Одіссей. — Орел — це твій чоловік. Жадібні й галасливі гуси — то твої залицяльники — вони теж галасливі й ненажерливі. Твій сон — про те, що Одіссей незабаром повернеться та всіх повбиває.

— Я теж про це думала. Але інколи сни не передвіщають те, що трапиться, вони лише повторюють те, що сам сновидець хотів би, аби трапилося. А це — зовсім різні речі.

— Утім, я впевнений, що розтлумачив усе правильно, Ваша Величносте.

— І я дуже вдячна вам, — Пенелопа встала й рушила до дверей. — Я рада, що ви завітали до нас, чужоземцю. Не знаю чому, але ваша присутність надає мені сили й упевненості, яких я давно не відчувала. Чекайте на мене ввечері.

— Обов’язково, ясна пані. — Одіссей дочекався, доки двері зачиняться, і потім додав упівголоса: — І ти чекай на мене ввечері, мила дружино. Чекай на мене.