Одіссея

Тоді й зараз

Гомер створив фундаментальний міф для греків, а Вергілій — для римлян. Воїн вертається зі світу богів і чудовиськ до домашнього вогнища, до мирної праці й сімейного затишку.

Було б дуже добре, якби воно насправді було так — герої повернулися з війни, чоловіки й жінки возз’єдналися під рідним дахом заради мирної праці, боги залишили смертних у спокої, і так починається історія людства — людська історія.

Але, звісно, ані в міфах, ані в житті нічого не йде так, як би нам хотілося. Минуло кілька століть після повернення героїв з-під стін Трої, коли Гомер узявся за перо, а греки все ще ставили ідолів, будували храми й вівтарі, приносили жертви — одне слово, ставилися до богів цілком серйозно. Часи, коли боги спускалися у світ смертних, давно минули, але храми зводити не перестали. І що то були за храми! Величні споруди з білого мармуру — куди там скромним святилищам, де молилися благочестиві предки в сиву давнину. Звісно, у часи Гомера люди розуміли, що шансів зустріти німфу в них менше, ніж у часи Троянської війни — але все одно люди в них вірили140.

140 Ельфи та феї, які колись ділили з англійцями їхні поля й пасовиська, перестали зустрічатися з людьми (в усіх можливих значеннях цього слова) приблизно в такий самий спосіб.

Ми можемо (і маємо) захоплюватися давніми греками за їхній відкритий і вільний спосіб мислення, за філософські твори та політичну науку. Але не можна забувати, що Сократ, найбільш вільний та відкритий з усіх філософів доби розквіту Афін, був засуджений на смерть за безбожництво, нечестя, шкідливий вплив на молодь через відкидання загальноприйнятих релігійних норм. Закони Солона й Перикла були аж ніяк не світськими.

Історії, складені безіменними співцями древності та записані Гомером і Гесіодом у вигляді, у якому ми їх читаємо зараз, розповідають нам про людську природу, характери й долю не менше, ніж діалоги Сократа, записані Платоном. Ба більше, Сократ і Платон наводили міфи як аналогії та приклади людських характерів і стосунків.

У світі, де цінують точні цифри й дані (я б навіть сказав, у світі, де цифри й дані є богами), варто пам’ятати про силу й вагу інформації іншого штибу — оповідання, міфу, церемонії, ритуалу, символу. Скільки разів на сторінках збірок грецьких міфів я бачив своє віддзеркалення в дурнях, шахраях, злочинцях, коханцях, злодіях і — дуже рідко — у героях. А от в одиницях і нулях я ніколи себе не бачив, скільки не вдивлявся. Є, звісно, фільм «Трон», але то вже інша історія141.

141 «Трон» — фантастичний фільм, де в кібервсесвіті комп’ютерні програми змагаються за владу. — Прим. перекладача.

У голий факт неможливо вірити, його важко осмислити, він не надихає — на відміну від художніх творів.

Теорія оповіді з її аналітичним підходом до запозичень та імітацій, гетеро- і гомодієгетичних схем142 стверджує, що у світі існує дев’ять чи десять сюжетів та п’ять чи шість архетипів героїв чи антагоністів.

142 Гомодієгетична схема — схема оповіді, у якій оповідач є частиною світу, про який розповідає, тобто говорить від особи головного або другорядного героя. У гетеродієгетичній схемі оповідач перебуває поза світом, у якому діють герої. — Прим. перекладача.

Якщо це справді так, то якщо занести у пам’ять комп’ютера всі літературні твори, які коли-небудь виходили з-під пера (або клавіатури) письменників чи поетів, то колись у майбутньому надпотужний штучний інтелект (якщо такий ще не створили — хтозна) може подарувати нам новий епос, якому не бракуватиме ані Гомерівського розмаху, ані дуже земних та правдоподібних епізодів — згадати Телемахове чхання чи те, як Ахілл волів би краще бути бідним орачем на землі, ніж походжати полями асфоделя в Елізіумі. Варто згадати, ким був Гомер, — він збирав наявні сюжети й компілював їх. Штучний інтелект працює так само: збирає інформацію і продукує контент. Зараз нам складно собі навіть уявити, як робот творить нову «Іліаду», але розширення ноосфер веде нас саме до цих реалій.