Одіссея

Острів вітрів

Тим часом далеко на Заході перед очима схвильованого володаря Еола постала незвична гостя. Забувши про прийняття образу смертної людини (що за останні часи увійшло у звичку між богами), Гера прибула до Еолії у своєму улюбленому екіпажі — колісниці із золота та срібла, запряженій павичами. Вона ступила на землю, одягнена в олімпійський пурпур, а за нею ішли чотирнадцять німф, по сім з кожного боку.

Задкуючи й кланяючись, Еол дякував богині за таку велику честь, питався, чи підійде їй, богині, земне вино, й запевняв, що до її послуг половина його палацу і...

— Дякую, щиро дякую, це дуже щедро з твого боку. Але не варто так перейматися. Ми прийшли не для того, аби спустошити твої пивниці й комори. Мені потрібні лише послуги чотирьох твоїх слуг.

Чотирма слугами, про яких казала богиня, були Борей, Нот, Евр і Зефір — північний, південний, східний і західний вітри.

Смертний Еол, нащадок Гіппота15, отримав від Зевса почесне завдання — доглядати за цими вітрами. За це бог нагородив його острів Еолію фруктовими садами та виноградними лозами, а його плем’я — щастям та злагодою16.

15 Про якого майже нічого невідомо. — Прим. автора.

16 Ніхто достеменно не знає, де розташувався цей острів, але загальна думка схиляється до того, що лежить він десь у Тірренському морі, на північ від Сицилії. Тож імовірним кандидатом є Ісхія. Інші більш схиляються до Ліпарських островів, теж на північ від Сицилії, які ще називають Еолійськими. Щоправда, важко встановити походження такої назви — чи то справді вважали, що там жив Еол, чи то там просто дуже вітряно. — Прим. автора.

— Що саме цариця небес хоче доручити цим вітрам?

— Є троянський царевич, звати його Еней.

Гері не надто подобалося комусь щось пояснювати — навіть богам, не кажучи вже про смертних. Але богиня стримала свою пиху. Відмова Зевса допомогти їй з бурею вибісила її. Спочатку цариці Олімпу вистачало для щастя лише заплутати плани троянського царевича, але тепер вона розлютилася настільки, що жадала його цілковитої загибелі. І річ тут була не лише в ненависті Гери до всього троянського — хоча ненависть ця була сильною та глибокою і не вгамувалася б до загибелі останнього з троянців17.

17 Наймарнославніша з усіх богинь, Гера була вражена в самісіньке серце, коли Паріс на конкурсі краси на горі Іда обрав переможницею не її. Вибір Паріса обернувся викраденням Єлени та загибеллю Трої (див. «Троя»). Тоді Гера й Афіна, якій теж не дістався приз, сповнилися відрази і до самої Трої, і до всього, що із цього міста походить. Афродіта ж, переможниця, навпаки засипала місто й народ своїми благословеннями — недарма троянець Еней був її сином. — Прим. автора.

Але ще річ була в тім, що смерть Енея гарантуватиме світле майбутнє її улюбленого людського міста — Карфагена18.

18 Карфаген стояв приблизно там, де зараз Туніс. Заснували його, як і чимало інших міст Північної Африки, семітські народності Тира та Фінікії (які походять із земель, де зараз Ліван). Тому Карфаген і його населення часто нагороджували епітетами «тірський», «фінікійський» та «пунічний». — Прим. автора.

Мешканці цього міста на півночі Африки були особливо любими її серцю — й Еол мав її в цьому зрозуміти. Там цариця Олімпу зберігала свій щит та колісницю, і міський храм — найбільший у Північній Африці — був присвячений саме їй.

Гера підійшла до патронату над містом дуже серйозно19.

19 Узагалі-то, правильніше було сказати «матронат», але надто вже кумедно то звучить. — Прим. автора.

Одного дня Карфаген здійметься над усіма містами світу, ставши найвеличнішою, найбагатшою й найсильнішою імперією. Артеміду шанують в Ефесі, Афіну — в Афінах, Зевса — в Олімпії, Афродіту — на Кіпрі, але Карфаген, де шанують Геру, перевершить їх усіх. Пунічна імперія правитиме світом, прославивши її, Гери, ім’я.

— Але як... — вклинився в її пишну промову Еол. — Прошу пробачити мені, моя божественна володарко, за мою нездогадливість... але який стосунок царевич Еней має до долі Карфагена?

— Оракул передбачив мені, що одного дня моє місто зруйнують нащадки троянця Енея. Цього я дозволити не можу. З міркувань, які тебе не стосуються, мій чоло... мій брат Посейдон відмовляється насилати на кораблі Енея бурю. Тому я вимагаю, аби ти скерував на нього свої вітри. Нехай вони розіб’ють його об скелі й не лишать жодної можливості, аби Еней і його нащадки принесли горе моєму місту. Тут на кону життя одного царевича з командою проти цілої цивілізації. Сподіваюсь, ти мене зро­зумієш.

— Е-е-е.. так, звісно. Але якщо пан Посейдон не хоче влаштовувати бурю, мені це буде складно... Нам з богом морів слід узгоджувати наші дії, якщо ви розумієте, про що я.

Гера все чудово розуміла. Під час своєї промови цариця Олімпу помітила, як Еол споглядав на німфу, яка стояла ліворуч від неї.

— Дейопеє, дитя моє, — Гера звернулася до дівчини, яка похилила голову й вийшла вперед. Еол задивився на красу її обличчя й фігури.

Гера поклала руку на почервонілу щоку німфи:

— Еоле, я якраз шукаю родину, у якій моя мила Дейопея була б щаслива. Твоя дружина — боюся, я забула як її звати — померла десь п’ять чи шість років тому, якщо я правильно пам’ятаю.

— Десять років тому, ясна пані.

— Десять? Як швидко летять роки. Я впевнена, що ти тішишся своїми дітьми, але великому цареві потрібна велика цариця — помічниця, подруга, коханка. Мені здається, що Дейопея буде доброю супутницею для мого друга, вірного друга, Еоле, якщо ти розумієш, про що я.

Чорні хмари закрили небо, і страшний шторм наздогнав кораблі Менелая, Одіссея, Агамемнона і Аякса, зірвавши снасті, вітрила й щогли. Тріщали тканина й дерево, зірвані вітрила намотувалися на все, що зустрічали на своєму шляху, безпорадні кораблі то здіймалися майже до небес, то падали кілем на воду, від чого здригалася кожна дошка. Мореплавцям залишалося хіба що триматися за весла й молитися.

Менелай недорахувався двох кораблів — з усіма скарбами, половину людей змило за борт. А куди їх занесло? Посейдон так розмахався своїм тризубцем, що море навколо перетворилося на суцільний вир. Куди занесе їх останній порив бурі — на південь? Північ? Схід? Захід? Менелай цього не знав. За одне він був вдячний богам — вітер кинув Єлену в його обійми, і тепер вони трималися одне за одного.

Його брат Агамемнон втратив один корабель з припасами, але швидко ліг на курс додому, до Мікен.

— Додому, до щастя й спокою! — мрійливо говорив Агамемнон.

— До зради й смерті, — кричала Кассандра.

Дев’ять кораблів Одіссея потребували ремонту, проте ніхто з людей не загинув. Вітрила висіли клаптями, тож цар Ітаки наказав людям налягти на весла, доки на обрії не покажеться земля20.

20 Щодо кораблів, на яких ходив Одіссей (та й інші греки), науковці більш-менш погоджуються, що то були пентеконтери, або п’ятдесятивесельники, — вузькі довгі кораблі, по двадцять п’ять весел з кожного боку. Коли вітер був попутним, ішли під вітрилами, коли ні — на мореплавців чекала тривала й нудна робота на веслах. Під орудою Одіссея було дванадцять кораблів — непогана флотилія. — Прим. автора.

Наслідки цієї бурі не принесли Афіні жодного задоволення — адже хвилі нашкодили її улюбленцю Одіссею. Але найбільше богиню роздратувало те, що Аякс зі своєю флотилією спромігся знайти прихисток від страшних хвиль у гавані на скелястому острові. Тепер він стояв на носі головного корабля та сміявся просто в небо.

Афіна вибухнула криком просто на Посейдона, який Аяксові завжди симпатизував:

— Послухай, що він верзе, тільки послухай!

Аякс кричав — ні, він ревів — в обличчя вітру в якомусь божевільному переможному запалі:

— Я знаю, Афіно, це ти наслала цю бурю! Але мене захищає Посейдон, володар морів, і захищатиме завжди. Можеш хоч плювати в мене своїми бурями — вони не зашкодять Аяксові!

Боги ніколи не люблять, коли смертні починають надто хвалитися собою. Коли ж смертні починають хвалитися особливими стосунками з богами — це взагалі нестерпне блюзнірство! Посейдон ударив своїм тризубцем просто в острів. Буря, яка до того оминала укритий від вітрів берег, закрутилася навколо нього й кинула Аякса на скелі. Прощавай, Аяксе!21

21 Дехто вважає, що цим скелястим островом був Левкос, де оселилися тіні Ахілла, Патрокла і Аякса Старшого (він же Теламонід). Зараз цей острів називається Зміїний і лежить він біля берегів України. — Прим. автора.

Тим часом десь на іншому кінці моря піднявся ще один шторм. Еол, який прагнув догодити богині та отримати в нагороду прекрасну німфу, спустив усі чотири вітри на двадцять кораблів, на яких Еней провадив уцілілих троянців до нового життя.