Одіссея

Острів сирен

Ми попрощалися, мої люди були в доброму настрої, і я дав команду. Швартови були віддані, вітрила підняті, веслувальники сіли по місцях, стерновий вивів корабель у відкрите море, і невдовзі Еея і її господарка-спокусниця зникли за обрієм.

Обіцяні Кіркеєю вітри наповнили вітрила, тож я став на кормі й наказав людям на веслах відпочити та послухати мене:

— Ми наближаємося до острова сирен, друзі мої. Так, я знаю, ви теж вважали їх дитячими казками, але Кіркея запевнила мене, що вони існують насправді. Почути їхню пісню й лишитися після цього живим — цього ще нікому не вдавалося. Я збираюся її почути, щоб бути в змозі переказати іншим. І ось що я збираюся зробити. Підійдіть до мене по одному...

У руках у мене був великий шматок воску. Я відщипував від нього невеличкі шматки й розкатував пальцями в менші кульки. Пальці були теплими, сонце світило добре, і віск розм’як. Я дав кожному по дві кульки й велів за моєю командою заліпити воском вуха якомога щільніше, так, щоб нічого не чути. Але спочатку мене міцно прив’язали до щогли обличчям уперед.

— А тепер слухайте, — сказав я тоді. — Хай би що я вам кричав, хай би як пручався, намагався вирватися, не зважайте на мене. Навіть якщо я кричатиму так, що навіть вам це буде чути, — не звертайте уваги та продовжуйте веслувати.

Попереду показалися контури маленького острівця. Він наближався швидше, ніж я очікував.

— Усе, — скомандував я. — Тепер швидко: віск — у вуха, усі по місцях.

Спочатку я чув лише плескіт води за бортом і крик морських птахів над щоглою. А потім... щось почало проникати в мої вуха. Я очікував, що це буде якийсь поклик, десь ззовні, і я зможу опиратися йому. Але спів їхній — він звучав ніби в мене у голові — так ясно, так солодко й ласкаво, чарівно й спокусливо. Але найдивнішим було те, що пісня була звернена до мене, саме до мене:

О Одіссею многомудрий, гордість ахейського війська.

Ближче до нас підпливи — ми маємо стільки сказати!

Нам все майбутнє відомо — лиш підпливи і почуєш.

Як пожива Телемах? Зайнята чим Пенелопа?

Скільки лишилося днів, доки Ітаку побачиш?

Все ти дізнаєшся в нас — лише підпливи трохи ближче.

Розповімо тобі ще, як вихвалятимуть люди

Вчинки твої у піснях, як промине пів століття.

Навіть століття пройде — пісня лунатиме далі.

Лиш уяви ти собі: років три тисячі пройде

І пам’ятатиме кожен про Одіссея пригоди.

Будуть, щоправда, вони пісні спотворені чути,

І як почуєш ти їх — будеш здивований дуже.

Радо ми розповімо. Лиш підпливи трохи ближче.

Я знаю — у моєму переказі це звучить дещо прісно й безсило, і вам може здатися, ніби ви на моєму місці легко дали б собі раду з чарами сирен. Мені тяжко належно передати, що я відчував, слухаючи пісню сирен. Скажу одне: мені дуже кортіло підпливти поближче та почути ще. Присягаюся, ви на моєму місці почувалися б так само.

Я дав знак Еврілохові й Перімедові — вони якраз сиділи попереду, на перевернутих бочках, обличчям до мене. Ті ніби не помічали. Решта була на веслах. Ті, хто сидів попереду, чудово мене бачили й — чорти б їх узяли — сміялися!

Я знов кивнув Еврілохові й Перімедові. Кивнув дуже виразно, із мольбою в очах.

Вони так само не звернули уваги.

А сирени співали:

О Одіссею, на тебе більш за усіх ми чекали.

Ближче до нас підпливи і про майбутнє почуєш.

Зміни чекають на світ — ти й уявити не можеш.

Зміни грядуть дивовижні — першим про них ти почуєш.

Я спромігся визволити ногу з пут і поставити її на палубу. Я закричав. Потім закричав гучніше.

Нарешті, Еврілох з Перімедом встали й пішли до мене.

Я закрутився ще сильніше й закричав:

— Розв’яжіть мене! Скоріше розв’яжіть!

Еврілох щось жував. Перімед дивився кудись вдалечінь. Вони підійшли до мене і зробили, знаєте що? Вони лише тісніше мене затягнули! Ці негідники ніби випадково, але досить сильно потягнули за кінці вузлів і зав’язали їх по-новому. А потім спокійнісінько собі розвернулися й знову сіли на бочки.

Я стрясав повітря лайкою та прокльонами. Але люди собі веслували, Еврілох жував, а Перімед дивився вдалечінь.

Пісня сирен віддалялася. Тепер вона звучала інакше:

— Будь проклятий, Одіссею! Будь проклятий! — їхній солодкий голос обернувся злим вереском.

Я видихнув й опустив голову на груди.

Чимало часу минуло, доки мене не відв’язали. Мої люди повитягали віск з вух і почали питати мене, про що співали сирени.

— Скажу вам про це пізніше, хлопці, — сказав я, — спочатку подивіться вперед.