Одіссея

Рішення Пенелопи

Одіссей пройшов повз Телемаха, який стояв у кінці довгого столу й намагався хоч якось вгамувати женихів. Він кричав, обличчя його почервоніло, але женихи були вже геть п’яні.

— Прошу вас, панове, проявіть трохи самоповаги... — кричав царевич, але все було марно.

Один з женихів, молодий Ктесіпп, помітив Одіссея124.

124 Його ім’я означає «власник коней» або «дім коней», від κτῆσις, (ktesis, володіння) і ἵππος (hippos, кінь). Таке ім’я свідчить про багатство й високе соціальне становище. — Прим. автора.

— Кого я бачу! — гукнув він. — Повернувся наш борець над борцями. Тримай подарунок, жебраче!

Він дістав з корзини коров’яче копито й жбурнув щосили Одіссеєві в голову. Одіссей знов легенько відхилився, і копито пролетіло повз нього, із хрустом розбившись об кам’яну стіну.

Одночасно з хрустом копита пролунав дзвін — Телемах вдарив великим залізним блюдом об стіл.

— Годі вже! — крикнув він. У залі запанувала дивна тиша. Телемах ткнув пальцем у Ктесіппа. — Ти не повіриш, як тобі пощастило, що наш гість ухилився. Якби ти поранив його, я насадив би тебе на спис, немов курча на вертел, і твій багатий татусь на Самі мав би влаштовувати похорон замість весілля, яким ти стільки мариш.

Тиша у залі немов згустилася. Тут Агелай125, один із залицяльників, теж родом із Самі, кашлянув і відповів:

125 Означає «провідник компанії» чи «зібрання», від ἀγελάω (agelao, «збиратися» або «вести») — Прим. автора.

— Хоробрі слова, юний Телемаху! І поза твоя така мужня. І так приємно чути твій голос, такий грубий, наче в справжнього чоловіка. Гарне видовисько. І ти дуже влучно підмітив. Нас справді непокоїть поведінка кількох наших молодших товаришів, яким справді бракує доброго виховання, — із цими словами від вдарив Ктесіппа по потилиці. — Я подбаю, щоб вони поводилися чемно, якщо ти подбаєш про дещо важливіше.

Телемах схрестив руки — так він здавався більш упевненим і вагомим, а ще не було видно, як вони тремтять.

— Що саме? — запитав він.

— Ти знаєш, що час давно підійшов. Поговори з матір’ю. Нехай вона спуститься й нарешті обере одного з нас. Сьогодні. Годі відсахуватися. Годі зволікати. Ми наполягаємо.

Усі женихи підняли свої келихи на знак підтримки Агелая.

Тут скочив зі свого сидіння Теоклімен (він теж спустився до головної зали на вечерю). Указуючи пальцем на женихів, він прокричав:

— Дурні! Хіба не бачите ви кров на цих стінах? Хіба не чуєте жалібні крики, з якими ваші тіні спускаються в царство Гадеса?

Демоптолем з Дуліхія виплеснув вміст свого келиха на стіну й засміявся:

— О! Дивіться! Кров на стінах! Наша кров стікає по стінах палацу!

Теоклімен закрив вуха руками, аби не чути цього. А Ктесіпп заволав просто у вуха сусідові:

— Чуєш це завивання? Це наші тіні сходять у царство мертвих!

Але раптом настала тиша.

На верхню галерею вийшла Пенелопа й рушила до сходів. Її кроки змусили всіх замовкнути.

З кухні вийшли Евмей з Філетієм, сівши за свої столи — прості й невисокі.

— Це просто диво! — промовив Філетій.

— Вона ніколи не сходить донизу! — вторив йому Евмей.

У руках цариця несла величезну подушку, накриту шовковим покривалом. За нею ішли двоє служниць, і кожна несла по дерев’яній скрині.

— Шановні гості! — звернулася Пенелопа до женихів. — Щодня ви тиснете на мене дедалі наполегливіше, аби я нарешті ухвалила рішення. Кого ж з вас мені обрати за чоловіка? І як саме мені обирати? За чеснотами й характером? Це буде тяжко, адже жоден з вас не має в собі ані краплі честі чи гідності. За маєтками й багатством? Ані мені, ані моєму синові не потрібен мотлох з ваших скарбниць. Чесна бідність пастушої хижі миліша нам за життя в розкоші з такими, як ви. За розумом? Я була дружиною Одіссея з Ітаки, тож не смішіть мене. До того ж влаштовувати змагання із цих чеснот мені буде тяжко. Тож мені залишається лише подивитися на вашу силу. Влаштувати змагання і з грубої сили, і з вправності — нескладно, і я знаю, як це зробити, — Пенелопа прибрала шовкову накидку з подушки. — Ось лук мого чоловіка, а ось сагайдак зі стрілами.

Цариця підняла подушку високо над головою, щоб усі побачили.

— Це був дар від Іфіта, сина Евріта. Так, панове, цей лук належав самому Еврітові, онукові самого Аполлона, бога-лучника. Того самого стрільця Евріта, який навчив мистецтва стрільби з лука самого Геракла. Евмею, Філетію, покладіть їх на стіл126.

126 Більше про Евріта і його плем’я див. «Герої».

Евмей узяв лук — і на нього одразу нахлинули спогади про Одіссея. Не стримавшись, пастух притулився щокою до лука й заплакав.

— Заради богів, — зареготав Антіной, — старий дурень щось бурмоче. Ану, поклади на стіл, як тобі сказали, інакше я дам тобі такого копняка, що летітимеш до самого Коринфа.

Евмей поклав лук на стіл ніжно й обережно, ніби тримав у руці священну реліквію — якою, по суті, цей лук для нього й був. Філетій поклав поруч сагайдак зі стрілами.

— Тепер, — продовжила Пенелопа, — мої служниці покажуть вам ще дещо.

Служниці виступили вперед і відчинили скрині. У кожній лежало по шість сокир — точніше, лез від них. Це були мінойські двосічні леза. У кожному з них посередині був отвір для руків’я127.

127 Стівен Фрай говорить про лабриси (λάβρυς) — двосічні церемоніальні мінойські сокири, які носили богині та їхні жриці. Мабуть, тому їх несуть саме служниці. Крім того, Фрай говорить про леза без руків’їв — знов-таки, щоб пояснити, як служниці могли нести по шість сокир кожна (лабриси могли бути великими, у людський зріст). У Гомера йдеться про сокири з руків’ями, поставлені в ряд, ніби корабельні шпангоути, і стріляти слід було крізь вушка в руків’ях сокир, у які кріпилися темляки. — Прим. перекладача.

— Усе дуже просто, — пояснила цариця, — Одіссей міг, натягнувши лук, вистрілити так, що стріла проходила крізь усі дванадцять отворів. Хто з вас тут зможе це повторити, той і стане моїм чоловіком.