Троя

Сьомий син

Фетіда подарувала Пелею шістьох синів, але знамените пророцтво про те, що її син виросте величнішим за свого батька, не мало шансів підтвердитись, оскільки кожен із шести її дітей помер у ранньому дитинстві. Ні, це не зовсім правда. Сказати, що вони померли, неправильно. Точніше було б сказати, що — принаймні з кута зору Пелея — вони зникли. Він не міг цього зрозуміти, але був надто чуйним, аби допитуватися про деталі в явно засмученої Фетіди. Зрештою немовлята вмирали частіше, ніж жили. Він знав це. Хоча смерті шести немовлят поспіль і здавалися йому надмірними, але йому, звичайній людині, було негоже надто сильно розпитувати.

Утім ці причини були поза його розумінням не тому, що він був простою людиною; вони були поза його розумінням, тому що він був простою смертною людиною.

У розпачі Фетіда, яка тепер була вагітна їхньою сьомою дитиною, відвідала свого батька, бога моря Нерея.

— Це дуже засмучує, — сказала вона. — Я все зробила правильно, я впевнена в цьому, але діти все одно горять.

— Перепрошую? — сказав Нерей.

— Пелей — гарний і добрий чоловік, — сказала Фетіда, — але він смертний.

— Звичайно, він смертний. Але до чого тут вогонь?

— Я житиму вічно. А вічність — це надто довгий час. Якщо у мене буде син від смертного Пелея, син, якому, як кажуть, судилося піднятися до неймовірної величі, тоді я не винесу, щоб він теж був смертним. Адже він зникне за мить. Я ледве впізнаю його, як він постаріє, потім заслабне, а потім помре. Я погодилася на те, що це станеться з Пеле­єм, але я хочу, щоб мій великий син жив вічно.

— Але будь-яка твоя дитина від смертного батька, звичайно, також мусить бути смертною, — сказав Нерей. — Такий порядок речей.

— Ах, це якщо я не зроблю його безсмертним! Океаніди сказали мені, що є один спосіб. Вони запевнили мене, що це спрацює. Але я боюся, що вони ввели мене в оману.

Сяюча сфера скотилася щокою Фетіди. Вони були у великому підводному гроті Нерея, за масштабом і своєю величчю ця споруда поступалася тільки палацу самого Посейдона. Коли Фетіда плакала над хвилями, вона проливала солоні сльози, як і всі істоти землі та повітря, але коли вона плакала під поверхнею води, її сльози були бульбашками повітря.

— Ти радилася з океанідами? — запитав її батько. — Океаніди нічого не знають. Яку нісенітницю вони тобі сказали64?

64 Як згадувалося раніше, океаніди були дочками первинного титана моря Океана. Дочки Нерея були нереїдами. Можливо, слід було очікувати, що між цими божествами може виникнути суперництво. Звичайно, дружина Нерея Доріс сама була океанідою, тож це суперництво, ймовірно, мало сімейний характер.

— Вони сказали, щоб зробити безсмертною людську дитину, я маю змастити її амброзією, а потім потримати над вогнем. Я зробила так, як вони сказали, шість разів, але кожного разу... щоразу... дитина просто кричала, горіла й помирала.

— Яка ж ти дурна, дурна, дурна дитина!

— Те, що вони сказали мені, було неправильним?

— Не неправильним, ні, але неповним — що так само погано, як і неправильно, можливо, навіть гірше. Так, обмазати дитину амброзією, а потім обсмажити її на вогні, безсумнівно, подарує їй безсмертя, але спочатку ти маєш зробити дитину невразливою, хіба ти не розумієш?

— Невразливою?

— Звичайно.

— О, — сказала Фетіда, і правда розкрилась їй. — О! Так, я мала про це подумати. Спершу невразливість, а вже потім амброзія та полум’я.

— Океаніди! — зневажливо мовив Нерей.

— І останнє, — сказала Фетіда після паузи.

— Що?

— А яка саме процедура робить дитину невразливою?

Нерей зітхнув.

— Стікс, звичаъуйно. Повне занурення в його води.

Ви пам’ятаєте — хоча вас цілком можна пробачити, якщо ви це й не пам’ятаєте, — що Пелей успадкував трон Фтії, королівства мірмідонян на сході материкової Греції. Саме там жили Фетіда та Пелей, і саме туди вона тепер поспішала після зустрічі з Нереєм, щоб народити свою сьому дитину, ще одного сина. Пелей радів, звичайно, він радів, але його гаряча батьківська радість була значно зменшена тривогою, яку він відчув, коли побачив хвилювання, радість та оптимізм, із якими Фетіда святкувала це нове народження. Після шести ранніх смертей здавалося безглуздям вкладати стільки любові та надії в сьомого сина.

— Цього разу все буде добре, я в цьому впевнена, — сказала вона, пригортаючи дитину до себе. — Прекрасний Лігірон. Ти бачив, яке у нього гарне волосся? Як золота пряжа.

— Я піду й принесу в жертву бика, — мовив Пелей. — Можливо, цього разу боги виявляться милосердними.

Тієї ночі, поки Пелей спав, Фетіда взяла малого Лігірона з його колиски і попрямувала з ним до найближчого входу в Підземне царство. Стікс, річка ненависті, що протікала через Аїдове царство мертвих, сама була океанідою, однією з трьох тисяч дітей титанів Океана й Тетії. Її води були холодними й чорними — буквально стигійськими. Фетіда стала навколішки й занурила голого Лігірона у води річки. Щоб стрімка течія не віднесла його, вона тримала його за одну щиколотку, стискаючи п’ятку його лівої ноги між вели­ким та вказівним пальцями. Вона порахувала до десяти, а потім підняла його й загорнула в ковдру. Крижана вода розбудила Лігірона, але він не заплакав.

Повернувшись у свою кімнату у фтійському палаці, вона поклала його на стіл і подивилася йому в вічі.

— Тепер ти невразливий, маленький Лігіроне, — сказала вона йому. — Ніхто не може завдати тобі шкоди. Жоден спис не проткне твого боку, жодна палиця не зламає тобі кісток. Ані отрута, ані чума тобі не зашкодять. А тепер я зроб­лю тебе безсмертним.

Вона розігріла жменю запашної амброзії в долонях, перш ніж розтерти нею всього Лігірона65. Дитина радісно агукала, поки її шкіру мастили цією маззю. Коли Фетіда переконалася, що все його тіло покрите, вона віднесла сина до вогнища, де вже палав гарний вогонь.

65 Ніхто не погоджується щодо точного складу амброзії. Ідея про те, що нектар був напоєм богів, а амброзія — їжею богів, випливає зі згадок у творчості Гомера, але інші автори класичної античності вважали, що все було навпаки, що амброзія — рідина, а нектар — тверда речовина. Але більшість погоджується, що вона мала солодкий і ароматний запах та, ймовірно, містила мед. Саме слово «амброзія», певно, походить від слова, яке означає «безсмертний» або «немертвий».

Цього разу. Цього разу це спрацює. Її хлопчик ніколи не помре.

Фетіда нахилилася й поцілувала Лігірона в лоб, відчувши знайому солодкість амброзії на своїх губах.

— Давай, мій любий, — видихнула вона, тримаючи його над вогнем.

— Ні!

З криком люті Пелей стрибнув до вогнища й вихопив дити­ну з вогню.

— Ти неприродна відьма! Ти божевільна, жорстока, хвора...

— Ти не розумієш!

— О, я все розумію. Тепер я розумію, що сталося з нашими шістьма синами. Залиш нас. Залиш палац. Іди геть! Іди...

Фетіда повернулася до свого чоловіка, її очі палали гнівом. Пелей, який підкрався до неї ззаду, заскочив її зненацька, але вона була нереїдою й не збиралася виявляти хоч якийсь натяк на слабкість.

— Жоден смертний не має права так зі мною розмов­ляти. Це ти йди геть. Залиш нас.

Лігірон почав плакати на руках у Пелея.

Пелей стояв непорушно.

— Я знаю, що ти також можеш убити мене, якщо забажаєш. Що ж, зроби свій вибір. І тоді боги побачать, що ти за створіння.

Фетіда тупнула ногою.

— Поверни його мені! Кажу тобі, ти просто не розумієш, що я робила.

— Іди геть!

Фетіда розчаровано закричала. Смертні. Вони не варті таких зусиль. Що ж, гаразд. Їй не вдалося завершити процес і зробити свого сина безсмертним. Лігірон помре, як і всі люди. У неї були важливіші справи, ніж опускатися до ­вульгарної бійки. Вона взагалі ніколи не мала зв’язуватися зі слабкою смертною плоттю.

Вона попливла геть і зникла у вирі світла.