Троя

Теламон у вигнанні

Теламон попрямував до сусіднього острова Саламін, яким правив цар Кіхрей, мати якого, морська німфа Сала­міна, дала назву його острову16. Теламон припав до душі Кіхрею, і — оскільки це могли зробити лише царі, жерці та безсмертні — він запропонував очистити його від огидного й кривавого злочину братовбивства17. Зробивши це, він призначив Теламона своїм спадкоємцем, віддавши йому за дружину свою доньку Главку. Згодом Главка подарувала своєму чоловікові сина величних розмірів, ваги та сили, якого вони назвали ім’ям Аякс, яке одного дня стане відо­мим у всіх куточках світу (зазвичай із прийменником «могутній»)18.

16 Саламіна була сестрою Егіни, що робить Кіхрея... Ким? Я так погано розбираюсь у родинних зв’язках... Син сестри бабусі Теламона був би його... Якимсь двоюрідним братом, при­наймні.

17 Див. історію про Беллерофонта в «Героях» для такого прикладу кривавого злочину та його спокутування через заступ­ництво царя.

18 Інші версії засвідчують, що донька Кіхрея Перібея була ма­тір’ю Аякса. Є також джерело, яке твердить, що матір’ю Теламона була Главка, а не Ендеїда, а також, за його свідченнями, вона була матір’ю Аякса. Але нам не потрібно турбуватися про всі ці різноманітні деталі, що затуманюють розум. Досить сказати, що Теламон став батьком Аякса Великого. Ім’я Аякс, до речі, або Айас, як його частіше називають греки, походить від слова, що означає «оплакувати» або «лементувати» (щось середнє між англійськими словами болю й розпачу «Aiee!» і «Alas!»), хоча поет Піндар стверджує, що воно походить від слова «aetos» («орел»). Ситуацію ускладнює ще й те, що ми побачимо, що було два воїни на ім’я Аякс/Айас, які билися на боці греків у Троянській війні: але про це ­пізніше.

Ми вже стежили за пізнішими пригодами Теламона і ­бачили, як він допоміг Гераклові помститися Лаомедонту. Після пограбування міста і вбивства всієї царської чоловічої лінії Трої (окрім Пріама) Теламон повернувся до Саламіна зі своєю нагородою, Гесіоною, від якої він отримав ще одного сина Тевкра, якому судилося стати найвеличнішим із грецьких лучників19.

19 Це ще раз демонструє нам ономастичне мінне поле, яке необхідно обійти, коли ми навшпиньки кружляємо навколо сюжетів грецьких міфів, адже у троянців теж був свій Тевкр — один із царів-засновників Троади, попередник Дардана.

З Теламоном ми більш-менш покінчили. Він був свого роду лейтенантом у таких великих героїв, як Ясон, Мелеагр та Геракл, але його важливість для нас у розповіді про Трою полягає в тому, що він став батьком цих двох синів, Аякса і Тевкра. Те саме можна сказати і про його брата Пелея. Але син Пелея буде набагато важливішим для нашої історії, а спосіб його народження був настільки дивовижним, що й сам Пелей заслуговує на більшу нашу увагу.

Пелей у вигнанні

Коли братів вигнали з Егіни за вбивство юного принца Фока, Пелей вирушив далі, ніж Теламон. Він перетнув грецький материк і помандрував на північ до маленького королівства Фтії, розташованого в Еолії. Це був невипадковий вибір: це були землі його предків. Щоб зрозуміти зв’язок між Егіною на півдні та Фтією на півночі, ми мусимо повернутися в минуле.

Ви пам’ятаєте, що батько Пелея Еак був сином Зевса та морської німфи Егіни. Гера, як завжди, шалено ревнива до справ свого чоловіка, дочекалася, поки Еак подорослішає, а тоді наслала на острів чуму, яка знищила всіх його жителів, крім Еака.

Самотній і нещасний, Еак блукав своїм островом, благаючи свого батька Зевса про допомогу. Коли він заснув під деревом, його розбудила колона мурашок, яка марширувала через його обличчя. Він озирнувся й побачив цілу колонію, що роїлася навколо нього.

— Батьку Зевсе! — вигукнув він. — Нехай на цьому острові потоваришують зі мною стільки смертних, скільки мурашок на цьому дереві.

Він застав Зевса в гарному настрої. У відповідь на молитву свого сина Цар богів перетворив тих мурах на людей, яких Еак назвав мірмідонянами від грецького слова «myrmex», що означає «мураха». Згодом більшість мірмідонян покинули Егіну та оселились у Фтії. І тому Пелей обрав місцем свого вигнання та спокути Фтію: щоб жити разом із мірмідонянами20.

20 Тут ми прощаємося з Еаком. Одначе варто зазначити, що після смерті Еака його батько Зевс винагородив його (якщо можна це назвати винагородою), призначивши його одним із трьох суддів Підземного світу разом із його критськими зведеними братами Міносом та Радамантом. Див. «Міфи» і «Герої».

Еврітіон, цар Фтії, привітав Пелея і — як це зробив Кіхрей Саламінський для Теламона — очистив його від злочину, призначив спадкоємцем і віддав за нього свою доньку.

Одруження з донькою царя Антігоною21; народження доньки Полідори; високий статус у Фтії як спадкоємця престолу мірмідонян; очищення від його злочину — у Пелея справи йшли добре. Але вони з Теламоном були зроблені з однакової енергійної та неспокійної матерії, і спокійна буденність подружнього життя не влаштовувала жодного з них. Протягом наступних років вони відзначилися на борту «Арго» під час пошуків Золотого руна, а згодом, як і багато ветеранів-аргонавтів, вони прибули до Калідона, щоб приєднатися до полювання на жахливого вепра, якого Артеміда послала туди для спустошення сільської місцевості22. У розпалі тієї легендарної погоні спис Пелея відлетів задалеко й смертельно поранив його тестя Еврітіона. Випадковість чи ні, але це був іще один кривавий злочин, іще одне вбивство родича, і Пелей знову потребував царського спокутування.

21 Не плутати з фіванською Антігоною, дочкою Едіпа. Див. «Герої».

22 Див. «Герої».

Царем, який запропонував очистити його від злочину цього разу, був Акаст, син давнього ворога Ясона Пелія; тож тепер Пелей попрямував до еолійського королівства Акаста, Іолка23. Будь терплячим, читачу.

23 Ви вже усвідомлюєте, як сильно може заплутати така кількість схожих назв та імен у цих історіях. Пелея не слід плутати з Пелієм або горою Пеліон, яка незабаром стала його домом. Насправді, незважаючи на те, що гора називається Пеліон у набагато більш давній історії про велетнів, які намагалися поставити її на вершині гори Осса (див. «Міфи»), цілком можливо, що вона дістала свою назву від Пелея, що означає «каламутний». Можливо, ім’я Пелій, чий власник походив із цієї місцевості, має таке значення. Можливо, греки вважали Еолію особливо каламутною частиною світу, оскільки це гірський регіон, і тут випадає більше опадів, ніж у інших регіонах Греції. Іншим потенційним і менш чарівним значенням цього слова є «темний колір екстравазованої крові»... Див. «Герої».

На той час Пелей уже переріс ті непривабливі риси свого характеру, які змусили його відіграти таку жахливу роль у вбивстві свого молодшого зведеного брата Фока, і тепер усі вважали його скромною, доброзичливою та чарівною людиною. Він був такий скромний, такий чарівний, такий доброзичливий — і до того ж такий красивий, — що невдовзі дружина Акаста Астідамія виявила, що її охопила пристрасть до Пелея. Одного вечора вона прийшла до нього в спальню і зробила все можливе, щоб спокусити його, але безуспішно. Його почуття пристойності як гостя та друга Акаста змусило його завмерти від жаху, коли вона неодноразово притискалася до нього своїм тілом. Вражена відмовою, Астідамія перетворила свою любов на ненависть.

Ті з вас, хто знають історію про Беллерофонта та Стенебею, або про сина Тесея Іпполіта та Федру24, або навіть про Йосипа та дружину Потіфара з Книги Буття, вже добре знайомі з легендою або повторюваним сюжетом про «зневажену жінку» і про те, як ця історія неминуче розвивається.

24 Звичайно, якщо людина не є плодом інцестуального зв’язку.

Розлючена від приниження, Астідамія надіслала повідомлення Пелеєвій дружині Антігоні, яка була вдома у Фтії, де виховувала їхню дочку Полідору.

— Антігоно, хочу повідомити тобі, що твій чоловік Пелей, якого ти вважала таким вірним, тепер заручений із моєю зведеною дочкою Стеропою. Я можу уявити, якою болісною для вас стане ця новина. Пелей не приховував своєї неприязні до вас. Ваша фігура після пологів, як розповідає він при дворі, тепер така пухка й м’яка, як перезріла фіга, і він узагалі не може дивитися на вас. Добре, що ви почуєте це від мене, а не від того, хто бажає вам зла. Ваша подруга, Астідамія.

Коли Антігона прочитала це повідомлення, вона вийшла з палацу і повісилася.

Проте навіть такого жахливого результату виявилося недостатньо для мстивої Астідамії, яка тепер підійшла до свого чоловіка з похиленою головою і здавленими риданнями.

— О, мій чоловіче... — почала вона.

— У чому справа? — запитав Акаст.

— Ні, я не можу сказати. Ні, я не можу...

— Я наказую тобі сказати мені, що тебе турбує.

Вийшла жахлива історія. Як хтивий Пелей прийшов до її спальні й домагався її. Як вона відбила спробу зґвалтування і написала листа Антігоні про зрадливість її чоловіка. Як Антігона у своєму приниженні та горі покінчила з собою. Як Астідамія хотіла приховати все це від Акаста, що, здавалося, так любив Пелея... Але тепер він змусив її розповісти йому це... О, боги, вона сподівалася, що не вчинила нічого поганого, сказавши йому про це?..

Навіть коли Акаст заспокоював свою дружину, його розум уже був налаштований на невблаганний курс. Одначе він знав, що має бути обережним. Убити свого гостя було б порушенням священних законів гостинності. Ба більше, Пелей був онуком Зевса. Лише дурень підняв би на нього руку. Однак Акаст був сповнений рішучості влаштувати смерть хтивого та розпусного лиходія, який наважився доторкнутися до його дружини.

Наступного дня він і його челядь узяли свого молодого гостя на полювання. Після обіду Пелей, змучений погонею, знайшов на галявині в темному лісі трав’яний килим і поринув у глибокий сон. Давши сигнал своїм людям мовчати, Акаст підкрався до нього та забрав його меч, могутню зброю, викувану Гефестом і подаровану батькові Пелея самим Зевсом. Акаст сховав його в чагарнику, що був непо­далік, і, посміхаючись від радості, він та його люди навшпиньки пішли геть, залишивши Пелея й далі бачити сни. Акаст знав, що вночі ця місцевість стає смертельно небезпечною через кентаврів-мародерів, наполовину коней і наполовину людей, які обов’язково знайдуть Пелея та вб’ють його.

Справді, не минуло й двох годин, як стадо диких кентаврів на краю лісу понюхало повітря й відчуло запах людини.

Так, у кожного з нас є два дідусі25. З боку батька Пелей мав Зевса, а з боку матері — мудрого, вченого та благородного Хірона, безсмертного кентавра, який був учителем Асклепія та Ясона26. Так сталося, що того вечора Хірон був серед загону кентаврів, який вийшов із лісу й помчав до сплячого Пелея. Хірон галопом обігнав усіх, розбудив Пелея і знайшов його меч. Коли вони провели інших кентаврів, вони обійнялися. Пелей був улюбленим онуком ­Хірона.

25 Асклепій був великим цілителем, який здобув божественний статус бога медицини. Див. «Міфи».

26 «Біля копит» було б точніше.

— Я стежив за тобою, — сказав кентавр. — Ти став жертвою великої кривди.

Пелей дізнався від Хірона про те, що накоїла Астідамія, і завив од горя через втрату Антігони та від люті через несправедливість, учинену щодо нього. Він прибув до Фтії, спорудив гробницю для своєї померлої дружини та повернувся в Іолк із армією своїх найкращих фтійських ­воїнів — елітних мірмідонян. Акаста вбили, злу Астідамію розсікли на шматки, а Фессала — сина Ясона, давнього друга Пелея, — посадили на трон. Відтоді Еолія почала називатися Фессалією, як вона називається і по сьогодні.

Замість того щоб повернутися до Фтії і жити життям принца та спадкоємця, Пелей прийняв пропозицію Хірона провести час разом із ним у його гірській печері, щоб набратися розуму біля ніг цього славетного кентавра27. У Хіро­на було так багато мудрості та знань, які він міг передати онуку, тож їхнє життя на горі Пеліон протягом року чи близько того тривало в спокійному ритмі. Але потім Хірон почав помічати в Пелеї новий неспокій, який був чимось схожий на смуток.

27 Тетія була однією з перших дванадцяти дітей-титанів первісних божественних істот Урана та Геї; разом із Понтом, Талассою та Океаном вона була одним із перших божеств морів та океанів (див. «Міфи»). На її честь геологи назвали стародавнє мезозойське море, яке колись вкривало більшу частину території сучасної Європи та Західної Азії. Воно має назву Тетіс.

— Тебе щось непокоїть, — сказав він одного вечора. — Скажи мені, що сталося. Ти не берешся за навчання з тією радістю та завзяттям, як колись. Ти дивишся на море, і в твоїх очах я бачу загублений погляд. Ти все ще сумуєш за своєю Антігоною?

Пелей повернув до нього своє обличчя.

— Мушу зізнатися, що ні, — сказав він. — Це інше кохання.

— Але ти майже нікого не бачив протягом цілого року.

— Я бачив її дуже давно. Коли я мандрував морем разом із Ясоном. Але я ніколи її не забував.

— Розкажи мені.

— О, це так нерозумно. Якось уночі я спирався на корму «Арго». Ви коли-небудь бачили, як море іноді світиться зеленим сяйвом?

— Мене навряд чи можна назвати досвідченим моряком, — відказав Хірон.

— Так, звісно, — всміхнувся Пелей, уявивши, як копита Хірона стукотять і ковзають слизькою палубою. — Що ж, повірте моєму слову, іноді вночі можна побачити у воді чарівне сяйво.

— Безсумнівно, це морські німфи.

— Авжеж. Я думаю, можливо, тієї ночі ми пливли над морським палацом самого Посейдона. Бо ті вогні були особ­ливо яскраві. Я нахиливсь якомога нижче, і з води піднялася якась істота. Я ніколи не бачив нічого чи нікого настільки красивого.

— Овва!..

— Вона дивилася на мене, а я дивився на неї. Здавалося, минуло ціле століття. А потім на поверхні з’явився дельфін. Заклинання зникло, і вона знову поринула на глибину. Я був наче уві сні... — Пелей зупинився, заново переживаючи ту мить.

Хірон чекав. Він був упевнений, що історію ще не завершено.

— Ви, мабуть, знаєте, — сказав нарешті Пелей, — що фігурну голову на носі «Арго» вирізали з деревини, взятої зі священного дубового гаю в Додоні, і наділили даром пророцтва.

Хірон схилив голову, показуючи, що він знайомий із цією загальновідомою істиною.

— Я порадився з нею. Я запитав, що це була за істота, ким вона була. Голова фігури мені відповіла, що це була Фетіда, моя майбутня наречена. Це була вся відповідь, яку я зміг отримати. Фетіда. Я скрізь розпитував про неї. Жерці та мудреці погодилися, що існує морська німфа з таким ім’ям. Але хто вона, Хіроне? Щоночі, коли я сплю, її образ підіймається переді мною, як тієї миті, коли вона поставала з хвиль.

— Кажеш, Фетіда?

— Так! Ви щось чули про неї?

— Чи чув я щось про неї? Ми з нею родичі. Ми, можна сказати, кузени. У нас спільна бабуся — Тетія28.

28 Див. «Міфи».

— Чи вона?..

— Фетіда й досі така ж прекрасна та бажана, як ти пам’я­таєш. Усі боги в той чи інший час підпадали під її незрівнянні чари...

— Я так і знав, — простогнав Пелей.

— Дозволь мені закінчити, — вів далі Хірон. — Усі боги колись потрапляли під чари її краси, особливо Зевс. Але бага­то років тому захисник людства, титан Прометей, відкрив пророцтво про Фетіду, яке не дозволяє богам і напівбогам наважитися наблизитися до неї.

— Є якесь прокляття?

— Для богів це справді було б важким прокляттям, але, можливо, не для тебе, не для смертного. Прометей передбачив, що будь-який син, народжений Фетідою, виросте сильнішим за свого батька. Я впевнений, ти можеш собі уявити, що жоден олімпійський бог не бажає мати сина, який міг би затьмарити або, можливо, навіть скинути його. Урана, першого Володаря неба, скинув син Кронос, якого, натомість, скинув його син Зевс29, котрий, можеш бути упевнений, не бажає повторення цього циклу. Тож незважаючи на неймовірну красу Фетіди та власну хтиву природу, усі ці роки Цар небес обходив її далекою дорогою. Та й жоден інший олімпійський бог не наважувався вступати з нею в союз.

29 У грецькій мові закінчення «-id» або «-ides» означає «походить від», що вказує на батьківську лінію. Отже, нащадками бога моря Нерея є нереїди, Океана — океаніди, Геракла — геракліди тощо. Матір’ю Фетіди була океаніда, чиє ім’я, хоча це цілком вдале грецьке ім’я для дівчинки, зазвичай викликає посмішку в сучасного читача — Доріс.

Пелей у захваті сплеснув руками.

— Оце і все? Їх зупиняє страх, що їхній син може стати величнішим за них? Чому я маю перейматися такими речами? Я б пишався тим, що став батьком хлопчика, який зміг би затьмарити мене у досягненнях і славі, чому б цим не пишатися?

Хірон усміхнувся.

— Не всі боги, та й далеко не всі люди, такі, як ти, Пелею.

Пелей відмахнувся від цього компліменту, якщо це був комплімент.

— Це дуже добре, — сказав він із легким смутком, коли його огорнула холодна реальність, — але моря величезні й широкі. Як я можу її знайти?

— О, щодо цього... Хіба твій друг Геракл ніколи не розповідав тобі історію своєї зустрічі з її батьком?

— З Океаном?

— Ні, Фетіда — нереїда. Це сталося, коли Геракла послали принести золоті яблука Гесперид, це був Одинадцятий із його подвигів. Він не мав ніякого уявлення, де їх знайти. Німфи річки Ерідан сказали йому, що він мусить відшукати Нерея, сина Понта і Геї. Але, як і Протей, як і більшість водних божеств, Нерей може за бажанням змінювати свою форму. Гераклові довелося міцно тримати старого морського бога, поки той перетворювався на різноманітні істоти. Нарешті його енергію було вичерпано. Він підкоривсь і розповів Гераклові все, що той хотів знати. Дочка Нерея Фетіда така сама. Вона піддасться лише тому, хто зможе міцно утримати її, хоч скільки б разів вона змінювала свою форму.

— У мене немає сили Геракла, — сказав Пелей.

— Але у тебе є пристрасть, у тебе є мета! — сказав Хірон, нетерпляче тупнувши копитом. — Те, що ти відчув, коли поглянув униз на кільватер «Арго» і побачив, як Фетіда піднімається з води, — це почуття достатньо сильне, щоб утримати її?

— Чи достатньо воно сильне? — сказав Пелей, а потім знову зі зростаючою впевненістю додав: — Звичайно, воно достатньо сильне!

— Тоді спустись на берег і поклич її.