Троя

Порятунок і знищення

Дивіться, приходить герой-переможець

Саме в той час, у ту саму мить, коли Гесіона, прикута до своєї скелі, почала молитися до богів Олімпу про свій порятунок від морського дракона Посейдона, до брами Трої прибули Геракл і його гурт послідовників, які поверталися після його Дев’ятого подвигу, здобуття пояса Іпполіти, цари­ці амазонок.

Разом із його друзями Теламоном та Оїклом Геракла провели до царя. І хоча троянський двір був ушанований візитом великого героя, Лаомедонт більше думав про спусто­шені комори свого охопленого чумою та заблокованого з моря міста, ніж про привілей приймати у своєму палаці Геракла та його послідовників, хоч якими б відомими та шанованими вони були. З ним подорожувала невелика армія, але Лао­медонт знав, що всі вони очікують, що їх нагодують. А тільки сам Геракл мав апетит сотні чоловіків.

— Ласкаво просимо, Геракле. Чи довго ви плануєте вшановувати нас своєю компанією?

Геракл із деяким подивом оглядав похмурий двір.

— Чому у вас такі довгі обличчя? Мені казали, що Троя — найбагатше та найщасливіше королівство в усьому світі.

Лаомедонт перемістився на своєму троні.

— Ви з усіх людей мусите знати, що ми лише іграшки богів. Що таке чоловік, як не нещасна жертва їхніх дрібних примх і мстивих ревнощів? Аполлон наслав на нас чуму, а Посейдон — чудовисько, яке блокує наш морський канал.

Геракл вислухав жалюгідну та здебільшого сфабриковану версію Лаомедонта про події, які призвели до жертвопринесення Гесіони.

— Мені це не здається надто складною проблемою, — сказав він. — Усе, що вам потрібно, — це щоб хтось очистив морський шлях від того дракона і врятував вашу доньку — як ви сказали, її звати?

— Гесіона.

— Так, її. А чума невдовзі сама минеться, смію сказати, так завжди і відбувається...

Лаомедонт засумнівався.

— Це все добре, але як щодо моєї доньки?

Геракл уклонився.

— Робота на кілька хвилин.

Лаомедонт, як і всі у грецькому світі, чув розповіді про подвиги Геракла: очищення стаєнь царя Авгія, приборкання критського бика, полювання на велетенського вепра на горі Ерімант, перемога над немейським левом та знищення лернейської гідри... Якщо цей незграбний бик, який замість одягу носить шкіру лева та має дуб замість палиці, справді здійснив такі неможливі подвиги і переміг таких жахливих істот, тоді він міг би звільнити Геллеспонт і врятувати Гесіо­ну. Але завжди виникало питання оплати.

— Ми небагате королівство... — збрехав Лаомедонт.

— Не турбуйтеся про це, — сказав Геракл. — Все, що я ­попрошу натомість, — це ваші коні.

— Мої коні?

— Коні, яких мій батько Зевс послав вашому діду Тросу.

— Ах, ті коні, — Лаомедонт махнув рукою, ніби кажучи, що це дрібниці. — Мій дорогий гостю, очистіть канал від цього дракона та поверніть мені мою доньку, і ви отримаєте їх — так, і їхні срібні вуздечки також.

Менш ніж за годину Геракл, тримаючи клинок у зубах, ­пірнув у води Геллеспонту і вступив у боротьбу з великими хвилями Посейдона. Гесіона, прикута до скелі, тепер вода сяга­ла їй по пояс, здивовано спостерігала за тим, як величезний, м’язистий чоловік, сильно дриґаючи ногами, пливе ­просто до найвужчої частини каналу, де причаївся дракон.

Лаомедонт, Теламон та Оїкл, а з ними й решта вірного грецького загону Геракла, спостерігали за цим із берега. Тела­мон прошепотів Оїклу:

— Поглянь на неї! Чи ти коли-небудь бачив красивішу дівчину?

У той час як Гесіона справді являла собою найпривабливіше видовище, Оїкл дивився лише у той бік, де його кумир вступав у бій із великим морським драконом у простій, прямій і жорстокій конфронтаційній манері, якою він і прославився. Геракл прямував просто до істоти, а дракон, не злякавшись героя, широко розкрив свою пащу і накинувся на Геракла.

Оїкл вважав, що він добре знає свого друга і воєначальника, але те, що Геракл зробив потім, стало для нього цілковитою несподіванкою. Без жодної зупинки він поплив просто у розкриту пащу чудовиська. Коли Геракл зник із поля зору, крики підтримки з берега затихли, всіх охопила приголомшена тиша. Ковтнувши і клацнувши своїми колосальними щелепами, істота піднялася з води з тріумфаль­ним ревом, перш ніж пірнути на глибину. Гесіона була врято­вана — принаймні на деякий час, — але Геракл... Геракл зник. Геракла, найбільшого, найсильнішого, найсміливішого та найшляхетнішого з героїв, проковтнули за мить, без ­ніякої боротьби.

Звичайно, Оїкл та інші мусили розуміти, що не все так просто. Опинившись у смердючих нутрощах тварини, ­Геракл негайно почав сильно рубати монстра своїм клинком. Через, як здавалося, цілу вічність, на поверхню полетіли луска й шматки м’яса12. Першим це побачив Теламон і повідомив усіх своїм гучним криком, коли море почало кипіти від крові й розірваної плоті. Коли сам Геракл, важко дихаючи, нарешті вибрався на берег, із нього текла морська вода, а греки та троянці, які зібралися поруч, вигукнули могутнє: «Ура!». Як вони могли сумніватись у найвеличнішому з усіх героїв?

12 Деякі історики стверджували, що Геракл провів усередині чудовиська цілих три дні, що здається малоймовірним. Кажуть, що саме стільки днів пророк Іона просидів у череві великої риби, тому, можливо, це канонічна тривалість перебування всередині морського чудовиська у таких історіях.

Невдовзі Гесіона, яка тремтіла від холоду, із вдячністю прийняла плащ та руку підтримки Теламона, коли вона та веселі воїни супроводжували Геракла поворітьма до Лаомедонта13.

13 Існують різні версії цієї історії, згідно з якими їдкий шлунковий сік дракона або повністю позбавив Геракла його волосся, або назавжди зробив його волосся білим.

Проте деякі люди ніколи не вчаться на своїх помилках. Коли Геракл зажадав коней, що, як було домовлено, стануть його платою, Лаомедонт зашипів крізь зуби, так само як він зробив це з Аполлоном і Посейдоном.

— О, ні, ні, ні, — сказав він, хитаючи головою з боку в бік. — Ні, ні, ні, ні, ні. Ми домовилися, що ви звільните Геллеспонт, а не залишите його забитим жиром, кров’ю та кістками. Моїм людям знадобляться тижні, щоб прибрати той безлад, що ви залишили на березі. «Звільню Геллеспонт» — це були ваші власні слова й ваша власна умова. Чи можете ви це заперечити?

Лаомедонт виставив уперед свою бороду й окинув пронизливим поглядом залу, де зібралися придворні та члени його елітної царської гвардії.

Його власні слова...

— «Звільню його», — казав він...

— Як завжди, ваша величність має рацію...

— Бачите? Тому я ніяк не можу заплатити вам. Звісно, я вдячний вам за повернення Гесіони, але я впевнений, що дракон не заподіяв би їй шкоди. Свого часу ми могли б і самі забрати її з тої скелі, і, безумовно, не влаштували б при цьому такий безлад.

З ревом обурення Геракл узявся за свою палицю.

Воїни гвардії Лаомедонта негайно вихопили свої мечі й утворили навколо свого царя захисне коло.

Теламон наполегливо прошепотів на вухо Гераклу:

— Облиш це, мій друже. Їх значно більше за нас, тисяча до одного. Крім того, ви мусите вчасно повернутися до Тірін­фа, щоб розпочати свій Десятий — і останній — подвиг. Якщо ти запізнишся хоча б на один день, ти втратиш усе. Дев’ять років зусиль будуть витрачені даремно. Облиш це, він того не вартий.

Геракл опустив свою палицю й плюнув на півколо воїнів, за якими сховався Лаомедонт.

— Ваша величність бачить мене не востаннє — прогарчав він. Зробивши низький уклін, Геракл відвернувсь і пішов.

— Я не це мав на думці, — пояснив він Теламону та Оїклу, коли вони поверталися до свого корабля.

— А що ти мав на думці?

— Це був саркастичний уклін.

— Ха, — сказав Теламон, — а то я справді здивувався.

— Оце так, які ж неотесані ці греки, — сказав Лаомедонт, спостерігаючи з високих стін свого міста, як корабель Геракла піднімає свої вітрила і пливе геть. — Ані манер, ані стилю, ані самоповаги...

Гесіона з деяким жалем подивилася на корабель, що зникав на горизонті. Їй сподобався Геракл, і вона була цілком упевнена, що, хоч би що казав її батько, він справді врятував її життя. Його друг Теламон теж був надзвичайно ввічливим і чарівним. А також на нього було приємно дивитися. Вона опустила погляд на свої руки й зітхнула.

Повернення Геракла

Цар Мікен Еврістей і цар Трої Лаомедонт були одного поля ягоди. Подібно до того, як Лаомедонт відмовився від своєї угоди з Гераклом, згодом так само зробив і Еврістей. Повернувшись із Трої, Геракл здійснив свій Десятий (і, як він думав, останній) подвиг — перевезення через Середземномор’я величезного стада червоної худоби, яке він викрав у чудовиська Геріона, — лише для того, щоб Еврі­стей сказав йому, що два попередні подвиги, які він здійснив, не буде зараховано, і що його Десять подвигів тепер мають стати Дванадцятьма14. Так минуло ще цілих три роки, перш ніж Геракл звільнився від рабства та повернув свою увагу на зраду царя Лаомедонта, образа від якої з часом лише розрослася та загноїлась у його серці.

14 Викреслені подвиги: перемога над лернейською гідрою та очищення Авгієвих стаєнь. Див. «Герої».

Він зібрав армію добровольців та провів через Егейське море флотилію з вісімнадцяти пентеконтер — кораблів, кожен із яких мав по п’ятдесят весел. У порту Іліона він залишив Оїкла керувати кораблями та резервними загонами і вирушив із Теламоном та більшою частиною своєї армії, щоб напасти на Лаомедонта. Хитрого троянського царя попередили розвідники про прибуття греків, і йому вдалося перехитрити Геракла, оскільки він залишив Трою та зайшов з іншого флангу, щоб здійснити атаку на Оїкла та їхні кораблі. До того часу, коли Геракл дізнався, що відбувається, Оїкл та резервні загони вже полягли, а військо Лаомедонта безпечно повернулося за стіни Трої, готуючись до тривалої облоги.

Зрештою Теламон зміг пробитися крізь одну браму міста, і греки ринули всередину. Вони безжально прорубали собі шлях до палацу. Геракл, який трохи відстав, зайшов крізь пролом у мурі й почув, як його люди вітають Теламона.

— Ніяких сумнівів, це найкращий воїн із усіх людей!

— Слава Теламону, нашому генералу!

Це було більше, ніж Геракл міг витримати. Гнів червоним туманом заслав його очі. Ревучи від люті, він кинувся ­вперед, аби знайти та вбити свого заступника.

Теламон, який на чолі свого війська вже збиравсь увійти до палацу Лаомедонта, почув за своєю спиною голосне ревіння. Знаючи свого друга та жахливі наслідки нападів його ревнивої люті, він негайно став збирати камені. Він саме ставив їх один на один, коли до нього підійшов захеканий Геракл з високо піднятою палицею.

— Тихше, — сказав Теламон. — Не зараз. Я зайнятий будів­ництвом вівтаря.

— Вівтаря? Кому?

— Тобі, звичайно ж. Гераклу. На згадку про твій порятунок Гесіони, твій прорив облоги Трої, твою майстерність у битвах із людьми та монстрами та твою велику вправність на полі бою.

— Овва, — Геракл опустив свою палицю. — Що ж, це гарний вчинок із твого боку. Дуже гарний. Я... Так, це дуже уважний вчинок із твого боку. І дуже правильний.

— Це найменше, що я міг зробити.

Плечем до плеча двоє воїнів піднялися сходами королівського палацу Трої.

За цим зчинилася жахлива різанина. Лаомедонта, його дружину та всіх їхніх синів убили — тобто всіх їхніх синів, окрім наймолодшого, якого звали Подарк. Його порятунок відбувся незвичайним чином.

Геракл, із чиїх палиці та меча стікала кров половини коро­лівського роду Трої, опинився в спальні Гесіони. Принцеса стояла на підлозі навколішки. Вона говорила дуже спокійно.

— Забери моє життя, щоб я змогла приєднатися до мого батька та моїх братів.

Геракл якраз збирався виконати її бажання, коли до кімнати увійшов Теламон.

— Ні! Тільки не Гесіону!

Геракл здивовано обернувся.

— Чому не її?

— Одного разу ти врятував її життя. Навіщо забирати його зараз? Крім того, вона красива.

Геракл усе зрозумів.

— Забирай її. Можеш робити з нею все, що забажаєш.

— Якщо вона погодиться, — сказав Теламон, — я заберу її додому, у Саламін, де вона стане моєю нареченою.

— Але ж у тебе вже є дружина, — зауважив Геракл.

У цю мить його вуха вловили якийсь звук, що линув з-під ліжка.

— Виходь, виходь! — крикнув він, встромляючи у ліжко свій меч.

З-під ліжка виповз хлопчик, весь у пилюці. Він виструнчився на повний зріст із такою гідністю, на яку тільки був спроможний.

— Якщо мені судилося померти, то я зроблю це добровільно як гордий принц Трої, — сказав він, а потім зіпсував благородний ефект від своїх слів чханням.

— Скільки синів було у того чоловіка? — запитав Геракл, знову піднімаючи свій меч.

Гесіона скрикнула й потягнула Теламона за руку.

— Тільки не Подарка! Він іще зовсім юний. Будь ласка, пане Геракле, я благаю вас.

Проте Геракла неможливо було переконати.

— Він може бути юним зараз, але він — син свого батька. Слабкий хлопець незабаром може стати сильним во­рогом.

— Дозвольте мені викупити його свободу, — наполягала Гесіона. — У мене є серпанок із золотої тканини, яка, ­кажуть, ­колись була власністю самої Афродіти. Я пропоную його вам в обмін на життя та свободу мого брата.

Геракл не був вражений.

— Я все одно можу його взяти. Уся Троя належить мені за правом завоювання.

— З усією повагою, пане, ви ніколи серпанок не знайдете. Він зберігається в таємній схованці.

Теламон штовхнув Геракла ліктем.

— Варто принаймні подивитися на нього, чи не так?

Геракл висловив свою згоду, і Гесіона підійшла до високої шафи з вигадливим різьбленням, що стояла біля ліжка. Її пальці вивільнили прихований засув у задній частині шафи, і збоку висунулася шухляда. Гесіона витягла з неї шматок золотої тканини й передала його Гераклові.

— Її вартість неможливо оцінити.

Геракл оглянув серпанок. Було дивовижно, як матеріал сочився крізь його пальці, майже як вода. Він поклав свою величезну руку на плече хлопчика.

— Що ж, юний Подарку, тобі пощастило, що твоя сестра любить тебе, — сказав він і заткнув серпанок за пояс. — А твоїй сестрі пощастило, що мій друг Теламон, здається, любить її.

Геракл і його військо перетворили Трою на руїни. Кораб­лі троянського флоту захопили та завантажили всіма скарбами, які греки тільки могли вмістити в трюми. Гесіона, яку завів на борт Теламон, озирнулася на місто, де вона народилась. Усюди здіймався дим, мур було пробито у дюжині місць. Троя, колись така гарна й міцна, перетворилася на розбите каміння та тліючі головешки.

Усередині міста троянці пробиралися через трупи та руїни. Їхню увагу привернув юнак, він був трохи старший за хлопчика, який стояв біля храму Палладія, що його пощадили греки. Жодного сумніву, це був юний принц Подарк!

— Громадяни Трої, — крикнув хлопець. — Не впадайте у відчай!

— Як він усе ще може бути живим?

— Я чув, що він сховався під ліжком своєї сестри.

— Принцеса Гесіона викупила йому свободу.

— Його викупили?

— За ціною золотого серпанка.

— Викупила!

— Так, — вигукнув Подарк, — мене викупили! Можна сказати, що це зробила моя сестра, а можна сказати, що це зробили боги. На все є причина. Я, Подарк, із крові Троса та Іла, скажу вам ось що. Троя знову відродиться. Ми відбудуємо її так, аби вона стала кращою, багатшою, сильнішою та більшою, ніж будь-коли раніше. Величнішою за будь-яке місто у світі за всю історію смертних людей.

Незважаючи на його юність, бруд і пилюку, що налипли на нього, троянці не могли не бути вражені силою та впевненістю, що звучали в його голосі.

— Мені не соромно, що моя сестра викупила мою свободу, — вів далі він. — Можливо, час покаже, що я вартий цих витрат. Я передбачаю, що, викупивши мене, Гесіона вику­пила й саму Трою. Бо я і є Троя. Коли я стану дорослим чоловіком, Троя знову досягне величі.

Смішно, коли така юна людина поводиться настільки самовпевнено, і все ж ніхто не міг заперечити, що хлопець умів утримати увагу публіки. Троянці разом із Подарком стали навколішки й проказали молитву до богів.

Так сталося, що з того дня Подарк очолив свій народ і почав керувати відбудовою їхнього зруйнованого міста. Він не заперечував, коли всі називали його Викуплений, що троянською було Пріам. Тож із часом це стало його ім’ям.

Ми поки що залишимо юного Пріама, який гордо стоїть серед попелу та руїн Трої, і помандруємо за море до Греції. Там відбуваються речі, на які нам варто звернути свою увагу.