Троя

Зміна вітру

Тієї ночі в стінах Трої, в кімнаті для нарад у палаці Пріама, Антенор наполегливо вимагав повернути Єлену. Але Паріс навідріз відмовився це робити.

— Я поверну той скарб, який я забрав зі Спарти та Мікен, і додам до нього свій скарб, але я не можу і не хочу віддати Єлену.

Цю пропозицію, передану гінцями під час перемир’я до ахейського табору, було відхилено.

Наступного дня війна продовжилася на рівнині. У відповідь на неодноразові прохання Фетіди, щоб Зевс виконав свою обіцянку й покарав Агамемнона, Цар богів обрушив на греків дощ із громовицями.

Ахейські війська охопив безлад, і тільки Нестор тримався стійко, знову й знову прориваючись через троянські лінії на своїй колісниці. Приклад цього чоловіка, вдвічі старшого за наступного за рангом полководця їхньої армії, наповнив греків новою відчайдушною мужністю, але Нестор остаточно вийшов із бою, коли стріла Паріса пронизала мозок його коня, що вів колісницю. Діомед врятував його і посадив у свою колісницю. Великий стогін розчарування й страху вирвався з лав ахейців.

Усі сили вторгнення повернулись і помчали через рівнину назад до своїх кораблів. Агамемнон не був радий такому повороту подій. Він підвів голову до неба, сльози текли по його обличчю.

— Ти покинув нас, великий Зевсе? Спочатку всі ті знаки та знамення змусили нас повірити, що ми переможемо, а тепер сталось оце? Нехай хоч мої сміливі воїни врятуються від смерті. Якщо ми мусимо зазнати поразки у цій війні, то нехай так і буде, але ця бійня несправедлива. Несправедлива. Несправедлива.

Зевс, що, як завжди, розривався між задоволенням бажань Гери та Афіни, задоволенням прохання Фетіди та задоволенням свого власного інстинктивного захоплення героями з обох сторін, був засмучений, побачивши Агамемнона, Царя людей, який ридав, як дитина. Тож він послав великого орла, який почав ширяти над полем битви, тримаючи у кігтях мале оленя. Грецьке військо, сприймаючи це як добру прикмету, згуртувалося.

Тепер Тевкр із Саламіну, найвеличніший лучник із обох армій, узявся до роботи: під прикриттям щита свого зведеного брата Аякса він почав стріляти по ворогах, вбиваючи їх одного за одним. Від його стріл упало восьмеро королівських чи просто знатних троянців, але не принц Гектор. Однак він дістав погонича Гектора Архептолема, але це тільки дужче розлютило Гектора, який зіскочив із колісниці, налетів на Тевкра з каменем у руці й ударив ним лучника у груди, перш ніж той устиг зробити ще один постріл зі свого лука. Аякс кинувся йому на допомогу. Він відштовхнув Гектора, підхопив Тевкра і, перекинувши його через плече, побіг із ним до ахейських позицій, переслідуваний розлюченим Гектором і, як йому здавалось, усім троянським військом.

Увесь могутній грецький експедиційний корпус тепер відступив за частокіл, його загострені кілки були останнім відчайдушним захистом від троянських сил.

Агамемнон підвівсь, усе ще в сльозах, усе ще звинувачуючи Зевса в тому, що той покинув їхню справу.

— Ми повертаємося додому, — голосив він. — Нас перемогли. Ми ніколи не візьмемо Трою. Вони відтіснили нас до моря. Вони досить близько, щоб закидати нас вогнем. Ми мусимо сісти на наші кораблі й відплисти геть.

Діомед підвівся.

— Я не можу повірити у те, що наш головнокомандувач так мало вірить у себе і в нас. Боги дали Царю людей усе. Таке багатство, якого не знав навіть цар Мідас із Фрігії. Славне ім’я. Найкращу землю, найкращу родину — все прийшло до нього в житті, а тепер, під час цієї єдиної невдачі, він верещить, як дитина, і благає, щоб його забрали додому. Що ж, тоді пливи додому, Агамемноне. Але я залишаюся. Гадаю, Стенел також залишиться зі мною?

— Так! — заревів Стенел, вдаривши обухом свого списа об землю138.

138 Зі старого царського дому Аргосу, вірний супутник Діомеда.

— Хто ще? — запитав Діомед.

Нестор встав.

— Я залишаюся, — сказав він. — Царю людей, витріть свої очі й подумайте! Троя згуртувалася, тому що Гектор, їхній найвеличніший воїн, їхній найблагородніший принц, їхній найкращий боєць, надихає їх своїм прикладом і своєю бойовою майстерністю. У нас є лише один воїн, який може його перевершити, — він швидший, вправніший, сильніший і більш здібний в усіх відношеннях. Але він зараз дметься у своєму наметі, відмовляючись одягнути свої обладунки та битися з нами. Чому? Бо ви забрали Брісеїду та образили його. Хіба ви не бачите, що ви маєте це виправити?

Агамемнон схилив голову і вдарив себе кулаками в груди.

— Я був дурнем! — вигукнув він. — Син Фетіди та Пелея сам по собі вартий цілої дивізії. Моя пиха та мій запальний характер узяли гору наді мною. Але я виправлю це. Присягаюсь Олімпійською дванадцяткою, що виправлю це!

Раптом він, здавалося, був сповнений п’янкої суміші докорів сумління, рішучості та цілеспрямованості — тепер він був таким же пристрасним у своєму бажанні бути щедрим до Ахілла, яким був раніше, коли принижував його.

— Я відправлю йому золото, дюжину найкращих коней, сім рабинь і, звісно, цю Брісеїду, яку він так цінує. Ти можеш сказати йому, що, по правді, я не спав із нею. Крім того, — тепер у голосі Агамемнона лунали сила та впевненість, — крім того, коли ми захопимо Трою, Ахілл зможе сам обрати свої трофеї. А коли ми повернемося додому, я віддам йому сім міст моєї імперії, і він зможе вибрати будь-яку з моїх дочок собі в наречені.

Ахейці закричали від радості. Це була найбільш великодушна поступка, на яку тільки міг піти цар. Ніхто не міг відмовитися від такої пропозиції. Згідно з усіма священними еллінськими кодексами честі, Ахілл був змушений погодитися на неї.