Троя

Сон Агамемнона

Фетіда охолодила палаюче чоло свого сина, заспівала йому і покинула його лише тоді, коли переконалася, що він не заподіє собі шкоди. Вона піднялася на Олімп, аби попросити допомоги у Зевса, а там кинулася додолу перед його троном і з благанням ухопилася за його коліна129. Цар богів вислухав її. Він дуже любив її і хотів зробити їй послугу, що, як справедливо сказав Ахілл, він їй заборгував130. Але він боявся гніву Гери, своєї дружини.

129 Гомер робить досить цікаве припущення, що Фетіді довелося чекати дванадцять днів, перш ніж вона змогла потрапити на аудієнцію до Зевса, оскільки він та інші боги у той час подорожували в далекі краї, щоб побенкетувати з ефіопами...

130 Фетіда відіграла важливу роль у порятунку Зевса від повстання, розпочатого іншими богами, які намагалися закувати його в кайдани та узурпувати його владу. Фетіда розірвала кайдани й викликала з Тартару сторукого Бріарея (також відомого як Егеон), найлютішого з трьох гекатонхейрів (див. «Міфи»), щоб він сів біля трону Зевса та відлякав бунтівників. Отже, Зевс, безсумнівно, був зобов’язаний Фетіді та заборгував їй послугу.

— Вона ніколи не пробачила Парісу те, що він віддав яблуко Афродіті. Ти знаєш, як вона ненавидить Трою і всіх троянців. Якби я влаштував їм хоч якусь перемогу над греками, навіть якщо б це догодило Ахіллу, знищило Агамемнона та наблизило остаточний грецький тріумф, вона б мені потім усі вуха про це продзижчала.

— Але ви допоможете?

— Я схиляю свою голову, — сказав він. — Ти знаєш, що це знак того, що я дав своє слово і ніколи не зможу його порушити. Я знайду спосіб. Залиш це мені.

Фетіда пішла й пірнула в океан. Зевс сів і поринув у роздуми.

Його рішення було надзвичайно хитрим. Тієї ночі він послав Агамемнону сон, який набув форми Нестора.

— Царю людей, — сказав Нестор-зі-сну. — Отець небесний радий зробити мене своїм гінцем, аби доставити вам новину про те, що завтра буде той День. Через стільки довгих років нарешті настала година аргоської перемоги. Якщо ви зберете свою армію і завтра підете у бій, стіни Трої впадуть. Знайте, такі слова Зевса.

Агамемнон прокинувся і велів поширити цю новину для всіх армій альянсу, щоб вони озброїлися та підготувалися до великої перемоги. Якщо Нестор був здивований і спантеличений тим, що він з’явивсь уві сні царя без свого відома, то він приховав цей факт131.

131 У другій книзі «Іліади» Агамемнон спочатку випробовує грецькі війська, кажучи, що вони вільні повернутися додому, повністю очікуючи, що вони як один закричать, що вони радше залишаться і воюватимуть. На його розчарування, вони кидаються на свої кораблі, і лише об’єднані риторичні навички та сила переконання Одіссея та Нестора (справжнього Нестора) утримали їх від дезертирства.

Троянці тим часом теж готувались. Їхні шпигуни в грецькому таборі повідомили їм радісну новину про вихід Ахілла з альянсу. Гектор і Пріам сприйняли це як знак того, що грецьке військо буде деморалізоване і неготове до нападу.

Паріс одягав обладунки перед дзеркалом, милуючись своїм зображенням. Після чого він прокрався до передньої лінії оборони троянців, які збиралися на своєму боці річки Скамандр, і подививсь у бік ворога.

Грецька армія вилітала зі своїх кораблів і наметів, як бджоли з вулика: тисячі й тисячі їхніх воїнів виходили з часто­колу і шикувалися на рівнині.

Уперше за десять років формувалися справжні бойові лінії. За порадою Нестора, Агамемнон наказав усім вишикуватися відповідно до регіону, племені та клану. Якщо чоловіки битимуться пліч-о-пліч зі своїми товаришами, родичами та сусідами, це буде безмежною підтримкою для їхнього мораль­но-бойового духу, сказав Нестор132.

132 Принцип, якого дотримувалися ще під час Великої війни 1914—1918 років. Лорд Кітченер думав так само, як і Нестор. Він постановив, що солдати битимуться завзятіше та рішучіше, якщо перебуватимуть у бою поруч із тими, кого вони знали. Але невдовзі стала очевидною суттєва різниця між Бронзовим і Сталевим віками: коли місцеві полки було знищено у жахливій бійні, додому почали надходити телеграми з повідомленнями про жертви, які торкнулися сусідніх будинків, вулиць, сіл та округів. Цілі громади постраждали від втрат, відповідно постраждав і моральний дух у тилу.

Передні лінії ахейських військ на правому фланзі очолював Одіссей, а його другим командиром був син Нестора Антілох. Аяс та Ідоменей із Криту очолили лівий фланг133. Центром командували Діомед і Аякс Великий.

133 Аяс — Аякс Малий — хоча й був невисоким чоловіком, але Гомер чітко вказує, що жоден воїн із усіх грецьких армій не міг перевершити його у вмінні володіти списом. І те, чого йому бракувало у зрості, він сторицею компенсував своєю хоробрістю.

Цар Агамемнон, роздратований і присоромлений звинуваченням Ахілла в тому, що він ніколи не брав участі у битві, велично походжав туди-сюди у повному бойовому озброєнні перед усім грецьким строєм. Ніхто не міг засумніватися в тому, що він має величний вигляд. З ніг до голови — верховний головнокомандувач. Його вигляд, і особливо вигляд могутнього Аякса, змусив Паріса обернутись і попрямувати назад через троянські лінії. Його брат Гектор зупинив його біля Скейської брами.

— Хай тобі грець, Парісе, ми тут заради тебе! — вигукнув він. — Це ти порушив священні закони гостинності й забрав Єлену в Менелая. Ти привів її жити серед нас. Ми твоїм вимогам піддалися, щоб вона залишилася тут. Це за твою честь і гордість троянська кров проливалась останні десять років. А тепер ти думаєш, що можеш підібгати свого хвоста і втекти, мов якесь перелякане кошеня?

Голос Гектора був досить гучним, аби його почули багато троянців. Звичайні воїни поклонялися Гектору, але почали ненавидіти Паріса, якого вони вважали зарозумілим, марнославним і пихатим. Багато говорить і мало робить. Занадто дріб’язковий і занадто гарний, щоб йому можна було довіряти, — таким його вважали у троянських рядах.

Паріс почервонів до коренів свого волосся.

— Ти маєш рацію, брате, — сказав він із непереконливим сміхом. — Звичайно, було б неправильно тікати. Я йшов до нашого батька-царя, щоб розповісти йому про свій план.

— Який план?

Поки він говорив, ця ідея повністю сформувалась у голові Паріса.

— Як ти кажеш, ця сварка точиться винятково між мною та Менелаєм. Отже, нехай вона й вирішиться між нами.

— Тобто?

— Тобто дозволь мені стати захисником Трої та зійтися з Менелаєм у єдиноборстві. Якщо я виграю, то Єлена залишиться з нами, а греки звільнять наш берег. Якщо я програю, вони можуть забрати її до Спарти. Разом із усіма скарбами, які я привіз із нею, — додав він у пориві велико­душності.

Гектор поклав йому на плече свою руку.

— Я недооцінив тебе, брате.

Насмішки в рядах троянців змінилися радісними криками, коли розчервонілий і сміливий Паріс тепер походжав перед ними. Він накинув на одне плече шкуру леопарда, сподіваючись нагадати всім про великих героїв минулого, які прикрашали себе саме таким чином. Як Ясон на шляху до Іолка або, можливо, навіть Геракл у своєму знаменитому костюмі зі шкури Немейського лева.

Коли грекам передали пропозицію бою сам на сам, Мене­лай був дуже радий прийняти цей виклик. Ряди Трої та Греції раділи з відчуттям полегшення та хвилювання. Вони розташувалися на рівнині, як натовп відпочивальників, які зібралися на чудовий пікнік.

Єлена, яка залишилася сама у своїх кімнатах, відчула зміну настрою в місті. Вона почула вигуки захоплення та фанфари, що долинали до палацу з вулиць унизу. Вона вийшла з кімнати і рушила до міських мурів, аби подивитися, що там відбувається. Пріам уже був там, на валах, і кликав її, щоб вона піднялася сходами й сіла поруч із ним. Він сидів там із кількома своїми придворними, які були надто старі, щоб воювати, серед них був і Антенор. Коли вони побачили, що до них підходить Єлена, вони схилили голови й зашепотітися між собою134.

134 За словами Гомера, вони «сюркотіли, як зелені коники».

— Її краса пронизує серце, чи не так?

— Коли її немає поруч, ти відразу забуваєш про це. Але щойно ти знову бачиш її — мила Афродіта! Як смертна жінка може бути настільки прекрасною!

— Попри все це, я б хотів, аби вона назавжди покинула Трою і забрала з собою прокляття цієї краси.

Пріам підвівся, щоб привітати Єлену, і придворні розій­шлися. Старий цар любив свою невістку і ніколи не докоряв їй за всі ті смерті та все те лихо, які її присутність принесла його народу.

— Сядь поруч зі мною, моя люба. Паріс і Менелай збираються вирішити всю справу між собою.

— Овва!

Деякі жінки могли б бути в захваті від думки про те, що чоловіки б’ються через них, але Єлена до них не належала.

— Подивися на отих греків, — сказав Пріам. — Мушу зізнатися, вони мають пречудовий вигляд. Скажи мені, хто отой високий чоловік із помаранчевим плюмажем на шоломі? Такий могутній і владний. Цар, напевно?

Єлена опустила свій погляд.

— О, це сам Агамемнон. Він трохи постарів відтоді, як я бачила його востаннє.

— То це і є той «Цар людей», чи не так?

— Мій шваґер, колишній шваґер, — тихо відповіла Єлена. — Нехай пробачать мене боги.

— Зрозуміло. І той широкогрудий чоловік, що стоїть он там, ніби знайомий. Цікаво, де я його бачив раніше?

— О, це Одіссей, син Лаерта.

— Звичайно. Я пам’ятаю його. Він і Менелай приходили з пропозицією миру на початку... Невже це було десять років тому? А це велике дерево чи чоловік, що нависає над ним?

Єлена засміялася.

— Це Аякс із Саламіну.

Єлена оглядала греків унизу, шукаючи серед них два конкретні обличчя.

— Цікаво, де можуть бути Кастор і Полідевк, — сказала вона. Востаннє вона бачила своїх братів у Спарті. Їх відкликали під час доленосного візиту Паріса. Щось про жахливу ворожнечу щодо худоби з їхніми двоюрідними братами в Аркадії. Єлена замислилася над тим, чи за цим також стоїть Афродіта, адже саме їхня відсутність — разом із Менелаєм, який раптово мав виїхати на похорон на Крит, — дозволила Парісу безперешкодно розграбувати палац і так легко відвезти її до Трої.

Пріам не відповів. Він був шокований тим, що Єлена не знала, що сталося з її братами.

Світ знав, що вони вирушили на північ, щоб уладнати справу про худобу зі своїми двоюрідними братами, і що Кастора підступно вбили. Невтішний Полідевк молився Зевсу про те, що він хоче померти разом зі своїм любим братом-близнюком. У відповідь Зевс дозволив Полідевку супроводжувати Кастора вдень у Царстві мертвих, а вночі вони сяють на небі як Кастор і Полідевк, нероздільні зірки-брати у сузір’ї Близнюків. Як дороговказні зірки на нічному небі, вони стали незамінною допомогою у судноплавстві135.

135 Рибалки вважали, що явище, яке ми знаємо як «вогонь святого Ельма», також було маніфестацією Діоскурів.

Пріам вважав, що Паріс повідомив Єлені цю новину, тільки-но вона досягла Трої. Можливо, він боявсь, як вона її сприйме. Вона всім серцем любила своїх братів Діо­скурів.

І ось так вони сиділи — Єлена вказувала на грецьких воїнів, яких вона пам’ятала, і навіть імітувала голоси та манери їхніх дружин. Пріам посміхавсь і ніжно кивав.

Хоч у який би транс Афродіта ввела Єлену на початку, він безперечно пройшов, і тепер вона нічого не відчувала до Паріса. Нічого, окрім презирства. Він тримав її біля себе як нагороду, нав’язував себе їй, виставляв її напоказ, коли йому цього хотілось, і вихвалявся тим, що володіє її красою, але він ніколи не виявляв до неї ніякої особистої прихильності й ніколи жодним чином не показав їй, що кохає чи хоча б поважає її. Його молодший брат Дейфоб був майже таким же. Коли інших не було поруч, він дивився на неї хтивими очима і говорив із нею, як із повією. Пріам, Гекуба і Гектор були іншими. Вони завжди ставилися до неї лише з добротою та повагою.

Коли Єлена та Пріам поглянули вниз, Менелай і Паріс вийшли вперед із рядів ворогуючих армій. Тисячі й тисячі збуджених воїнів схвально заревли й почали бити ­зброєю по своїх щитах. Єлена ще ніколи не чула такого гучного звуку. Вона відчула, як тремтять самі стіни цього міста.