Троя

Іліон

Прибуття

Безверхі вежі Трої виблискують на сонці. Зі стін міста голосно гукають вартові й сторожі та сурмлять у свої роги. Вони побачили видовище, яке здатне вселити страх навіть у найсміливіші серця.

Далеко на заході почорнів обрій, який відділяє море від неба. М’яка смуга серпанку, яка щодня, до цього дня, відділяла море від неба, тепер перетворилася на широку чорну лінію, що тягнеться ліворуч і праворуч, наскільки сягає око. І поки троянці спостерігають, лінія згущується. Це схоже на те, ніби Посейдон виштовхує з морських глибин новий острів чи новий континент.

Незабаром вони розуміють, що ця чорна лінія — це не велика скеля, що піднімається з моря. Це неймовірно величезна флотилія кораблів, яка стала в одну лінію. Сотні й сотні, а за ними ще сотні й сотні кораблів.

Але троянці були готові до війни. Місяць за місяцем вони готувалися до оборони. Вся Троя знала, що наближаються кляті ахейці, але масштаби їхнього флоту, його вигляд... До цього їх ніщо не могло підготувати.

Гектор і Паріс піднялися на оборонний вал, щойно почули перші звуки рогів.

— Скільки? — питає Паріс.

Гектор дивиться. Минуло не більше години, як Еос широко розчинила браму світанку, щоб її брат Геліос проїхав крізь неї на своїй колісниці. Титан сонця був уже досить високо в небі, щоб од його проміння виблискувало море. Крізь серпанок Гектор бачить вдалині спалахи, коли сонячне світло падає на носи, щогли, корпуси та занурені весла.

— Невдовзі вони підійдуть досить близько, щоб ми змогли їх порахувати, — відповідає він. — Ходімо. Час принести жертви, а потім... ми візьмемо до рук зброю.

Поки ми чекаємо прибуття флотилії, а троянці готуються та приносять свої жертви богам, саме час розглянути питання, яким богам троянці роблять ці жертви. Тим самим богам, що й греки? Чи боги вже обрали свою сторону в цій війні?

Олімп

Боги з дедалі більшим захватом спостерігали за видовищем смертельного шторму, що збирався біля Трої. Вони з захопленням і зростаючим хвилюванням спостерігали за тим, як ахейці готувалися до війни і взяли курс на Троаду.

Олімпійці насолоджуються тим, як їхні іграшки, їхні маленькі домашні улюбленці, тобто люди, сваряться й улаштовують битви. Вони захоплюються війнами смертних. Вони такі ж запальні й цікаві, як дворяни епохи королеви Єлизавети I, які роблять ставки на результат цькування ведмедів, або лорди епохи Регентства біля рингу під час півнячих боїв в Іст-Енді, або банкіри з Волл-стріт під час незаконної бійки у клітці в центрі міста. «Похід у нетрі», — такими словами представники знаті дев’ятнадцятого сторіччя називали свої екскурсії до бруду та крові простолюду.

Жахлива привабливість бруду та п’янка загроза насильства. І як у тих азартних аристократів, у богів є свої фаворити. Але замість того, щоб робити ставки на золото, безсмертні роблять ставки на честь, статус і свою гордість. Крім того, як і ті азартні аристократи, боги — як ми побачимо далі — не є вищими за те, щоб ставити підніжки піхоті та вершникам, яких вони не люблять, і несправедливою мірою допомагати тим, кого вони визначили своїми фаворитами.

Заспокоївши вітри й вимагаючи принести в жертву доньку Агамемнона Іфігенію, Артеміда, богиня полювання та лука, тримала й випробовувала терпіння греків у Авліді, що дає нам підказку до того, кого вона підтримує. Вона та її брат-близнюк Аполлон прихильно ставляться до троянців, і протягом наступних років кожен із них робитиме все можливе, щоб підтримувати їх у цій справі. Як і їхня мати, стародавня титаніда Лето. Афродіта, звичайно, була на боці Трої відтоді, як Паріс нагородив її Яблуком розбрату (і, можливо, навіть раніше, коли вона вступила у зв’язок з Анхізом і народила йому сина Енея). Арес, бог війни та коханець Афродіти, також став на бік Трої107. Ці чотири олімпійці стануть надзвичайно могутніми союз­никами троянців.

107 У розповіді Гомера деякі другорядні боги, часто пов’язані зі зрозумілих причин із Аресом, також зараховані до троянської сторони. Це Фобос (Страх і Паніка) та Деймос (Жах), хоча насправді вони — не більше ніж уособлення людських емоцій, які очікувано загострюються у бою. До троянських рядів іноді зараховують іще й Еріду, богиню чвар і розбрату, чиє золоте яблуко призвело до викрадення Єлени. Річковий бог Скамандр, звичайно, приєднується до Трої та відіграватиме роль у спробі відбити атаку найвеличнішого з ахейських воїнів.

Тим часом ахейці можуть розраховувати на підтримку Гери та Афіни, які все ще трималися за образу, що її, як вони вважають, їм завдав Паріс. Крім того, Афіна завжди була особливо прихильною до Діомеда та Одіссея і завжди наглядатиме за ними. Гермес також надає перевагу Одіссею108, але хитрий бог-посланець насамперед завжди вірний своєму батькові Зевсу. Посейдон, володар моря, стає на бік ахейців, як і Гефест, бог вогню та кузні, — можливо, саме з тієї причини, що його невірна дружина Афродіта і її коханець Арес віддають перевагу Трої. Звичайно, Фетіда завжди робитиме все можливе заради свого сина Ахілла, тож підтримуватиме грецьку сторону.

108 Як згадувалося раніше, Одіссей є правнуком Гермеса через свою матір Антіклею, дочку сина Гермеса Автоліка.

Аїду все одно, хто переможе: йому достатньо, щоб конфлікт наповнив його Підземний світ новими мертвими душами. Він сподівається, що ця війна буде довгою і кровопролитною.

Діоніс не бере активної участі у конфлікті, але його задовольняє знання про те, що в періоди бенкетів і гулянь, які неминуче відбуваються після криз і кульмінаційних битв, на його честь литиметься вино, а також одна чи інша сторона влаштовуватиме шалені танці та приноситиме йому жертви.

Деметра і Гестія, богині родючості та домашнього вогнища, є тими двома жительками Олімпу, які найменше цікав­ляться чи мають найменше відношення до будь-якої війни. Їхня турбота стосується жінок і дітей, які залишилися вдома, родин у скорботі та робітників і рабів, які працюють у полях і на виноградниках, тих — як мовить знаменита фраза нашого часу, — хто підтримує домашні вогнища.

А як там Зевс, володар небес і цар усіх богів, що думає він?

Зевс любить вважати себе мудрим і доброзичливим спостерігачем, незацікавленим глядачем, який стоїть вище будь-якого конфлікту смертних. Він приймає на себе роль рефері та головного арбітра. Він наказав іншим олімпійцям не втручатись, але заплющить очі, коли вони це зроблять. І він не виступає проти того, щоб хтось переконав його втрутитися. Його власна смертна донька Єлена є, звичайно, першопричиною, casus belli, іскрою, яка запалила вогнище війни; це може змусити його стати на бік троянців, але Зевс також зацікавлений в ахейцях. Його улюблений син ­Геракл був відповідальним за те, що посадив Тіндарея на трон Спарти109, а також за пограбування Трої у часи Лаомедонта. А його інший син Еак є дідусем трьох найважливіших воїнів грецького альянсу: Аякса, Тевкра й Ахілла. Зевс уже втратив підрахунок того, скільки його інших нащадків було серед грецьких (а також троянських) сил. Але він вважає себе пов­ністю нейтральним.

109 Див. «Герої».

Деякі історики та міфографи висунули думку про те, що Троянську війну розпочав Зевс як навмисну спробу покласти край людському проєкту. Стерти людей із земної мапи раз і назавжди. Або принаймні прорідити населення, що ставало все більшим і більшим. І поки це відбувалося, контролювати людство було все важче. Навіть безсмертні боги не могли постійно взаємодіяти, зв’язуватися, схрещуватись і керувати долями такої великої кількості амбітних, винахідливих і одержимих собою істот. Адже вони ставали такими ж зарозумілими та самовпевненими, як і самі боги. І вони дедалі більше почали забувати про свої обов’язки щодо храмів, молитов і принесення жертв. Вони почали забувати своє місце. Особливо ті, хто походив од самого Зевса або від його товаришів-олімпійців. Світ, наповнений героями-напівбогами, був непередбачуваним і небезпечним. Так, Геракл урятував Олімп, але, мабуть, може з’явитись інший могутній герой, який матиме самовпевненість і силу, щоб витіснити богів110. Зевс позбавив трону свого батька Кроноса, який узурпував його у свого батька Урана. Зевс уникав Фетіди через пророцтво, яке передрікало, яким великим стане її син. Здавалось, Ахілл його підтвердив.

110 Беллерофонт, приміром, уже намагався це втілити в реальність: див. «Герої».

Але Зевс не мав ані далекоглядності, ані проникливості, ані уваги до деталей, аби вигадати чи привести такий план до належно продуманого завершення. Він був більше схожий на того, хто дражнить собак і дозволяє їм гризтися між собою, або на римського імператора, який зверхньо дивиться на рабів і гладіаторів, радіючи крові та поту, що просочують пісок арени. Він не був ані талановитим ляльководом, ані великим тактиком. Йому бракувало терпіння власноруч тягнути за кожну ниточку. Він не отримував задоволення від того, щоб дивитися на дошку, притиснувши свої пальці до скронь, й перебувати у глибоких думках, передбачаючи кожен хід та контрхід. Добре струсити дошку і подивитися, що станеться далі, — це був його підхід. Підлити олії у вогонь і умити руки.

Нехай людство розриває себе на шматки самостійно.