Троя

Амазонки та ефіопи прибувають на допомогу

Імпульс, наданий ахейським силам присутністю Ахілла та відсутністю Гектора, міг привести до негайного завершення війни. Але саме в ту мить, коли троянців безжально відкинули назад, і здавалося, що місто незабаром упаде, зі сходу їм на порятунок прискакали нові союзники у вигляді амазонок на чолі з їхньою безстрашною царицею Пентесілеєю149. «Прискакали на порятунок» — це правильна фраза для опису цієї миті, бо амазонки були першими воїнами, що билися верхи на конях. У решті середземноморського світу коней запрягали в колісниці, а також спаровували з ослами, щоб отримати мулів, необхідних для переміщення припасів; але саме амазонки, раса жінок-войовниць із берегів Чорного моря, забралися на їхні спини та стали піонерами кінної війни150. Пентесілея була дочкою Ареса і — через того самого божественного батька — молодшою сестрою Іпполіти, великої цариці амазонок, яка або вийшла заміж за Тесея, або її вбив Геракл під час його Дев’ятого подвигу151.

149 Багато хто вважає, що ім’я героїні «Зоряних воєн» принцеси Леї надихнула саме Пентесілея.

150 Див. «Герої» для більш повного опису амазонок.

151 Багато великих письменників віддавали перевагу сюжетній лінії, в якій Іпполіта виходить заміж за Тесея. В «Героях» я вважаю, що за нього вийшла заміж Антіопа, а Іпполіту вбив Геракл у нападі гніву. Тесей та Антіопа (або «Амазонка») згадуються як пара в «Іпполіті» Евріпіда та у «Федрі» ­Сенеки (й у «Федрі» Расіна); і, звісно, «герцог» Тесей та Іпполіта з’являються разом в «Оповіді лицаря» Чосера та у «Сні літньої ночі» Шекспіра.

Пентесілея привела з собою до Трої дванадцять лютих амазонських принцес-войовниць152, і лише вона сама вбила вісім нещасних ахейців під час свого першого вступу в бій. Тільки присутність амазонок викликала жах і тривогу в шокованих грецьких лавах. Жоден із них іще ніколи не вступав у битву зі смертною жінкою, що й казати про тих, які пускають у них стріли верхи на конях153. Вони згуртувались і набралися мужності, щоб напасти на жінок зі списами та мечами так, наче ті були чоловіками. Аяс, Діомед та Ідоменей втрутились у цей бій і вбили шістьох із дванадцяти принцес.

152 Квінт Смірнський у своїй постгомерівській праці «Падіння Трої» називає їх поіменно: Алкібія, Антандра, Антіброта, Бремуса, Клонія, Дерімахія, Деріноя, Евандра, Гармофоя, Гіпофоя, Полемуса і Термодоса.

153 Існують археологічні та історичні докази, що підтверджують теорію існування раси войовниць-вершниць, як амазонки, — і вони насправді були фантастичними бійцями, як кентаври: вершники настільки єдині зі своїми кіньми, що це може здатися природним для легенд і казок описувати їх як єдину істоту, людину об’єднану з конем, як у випадку кентаврів, або як нестримно диких та обдарованих вершниць, як у випадку амазонок. В обох випадках греки визнавали, що такі люди прийшли до них зі східних земель, які розташовані навіть далі за Трою. Звичайно, зараз ми знаємо, що це монголи з Далекого Сходу, а потім мадяри подали на заході ідею кінного лучника.

Жінки Трої, спостерігаючи за полем битви з високих мурів міста, так сильно надихнулися, побачивши, як представниці їхньої статі відганяють ненависних аргосців, що вирішили самі приєднатися до битви, поки Теано, жриця Афіни, не попередила їх про те, що — на відміну від Пентесілеї та її супутниць, які були народжені та вирощені для битви, — вони не були навчені технік бою і напевно будуть зарізані, а це не принесе нічого доброго троянській справі, крім того, що додасть їм іще більших утрат і приводів для скорботи.

Заохочувані невблаганною Пентесілеєю, троянці змусили ахейців відступити до їхніх кораблів, поки Ахілл та Аякс, двоє найвеличніших воїнів серед усіх греків, не брали участі у битві, все ще оплакуючи Патрокла біля його могили. Але вигляд їхніх власних людей, які були такими змученими та зовсім знесиленими, спонукав їх до дій. Ахілл самотужки вбив п’ятьох амазонок. Пентесілея жбурляла списи в Аякса, якого врятували тільки міцність його щита і срібні нагомілники, що захищали його гомілки. Побачивши це, Ахілл повернувся до неї з гнівним криком і простромив її власним списом. Її смерть спричинила паніку в троянців, які розвернулися та втекли назад до міських мурів.

Ахілл грубо зірвав із Пентесілеї її обладунки, але коли він зняв із неї шолом і побачив її обличчя, то онімів від подиву. Саме такою він уявляв собі богиню Артеміду. Він оплакував смерть такої прекрасної, сміливої та шанованої войовниці. Він плакав через її втрату. Йому слід було пощадити її, а тоді завоювати її серце та відвезти додому до Фтії, щоб вона царювала там з ним як його королева.

Кожна армія, кожна компанія, кожен офіс, кожен шкільний клас, кожна спортивна команда має свого жорстокого жартівника, свого глузливого критика. У грецькій армії був Терсіт, найпотворніший (на цьому наполягав Гомер) і найжорстокіший сатирик із усіх ахейців154. У минулому Одіссей мав підстави вдарити його скіпетром Агамемнона та погрожувати роздягнути його догола й побити ще дужче, якщо він не зможе контролювати свого язика. Але такі люди ніколи не засвоюють таких уроків155. У цьому випадку, почувши, як Ахілл оплакує смерть Пентесілеї, Терсіт справді зайшов занадто далеко.

154 Він був низькорослим і кривоногим, розповідає нам Гомер. Згідно з деякими джерелами, це було результатом травм, отриманих ним після того, як Мелеагр скинув його зі скелі за вияв боягузтва під час Калідонського полювання на кабана. Терсіт (це ім’я насправді означає «зухвалий» і «хоробрий») відіграє важливу роль у шекспірівській трагедії «Троїл і Крессіда» (а коли його грає Саймон Расселл Біл у пам’ятній виставі Королівської шекспірівської трупи, то ще й досить веселу роль), і цьому персонажу байдуже, хто постраждає від уколів його мерзенно образливого язика.

155 Є автори (серед них Роберт Ґрейвс), які вважають, що Терсіта зазвичай зображують потворним і кульгавим, тому що він мав сміливість казати правду представникам влади... Адже істо­рію, звичайно, пишуть (або замовляють) можновладці цього світу.

— Лиш погляньте на нього, на цього героїчного Пелеїда, що ридає над жінкою. Ви всі однакові, великі воїни. Щойно ви бачите гарне обличчя, то відразу перетворюєтеся на калюжу, — він плюнув на труп Пентесілеї. — Ця сука пробивала собі дорогу крізь нас, як сама Смерть. Полотном ­дорога!

Розлючений Ахілл кинувся на Терсіта і вдарив його по голові так сильно, що в того вилетіли зуби. Він був мертвий іще до того, як вони чи він упали на землю. Ніхто в грецькому таборі не був проти цього, за винятком його двоюрідного брата Діомеда, який міг би відразу викликати Ахілла на дуель, якби військо навколо них не благало їх укласти мир. Ахілл, аби спокутувати вбивство грека знатного походження, погодився відпливти на Лесбос, очиститися156.

156 У п’єсі Шекспіра Ахілл є одним із небагатьох персонажів, який має нормальні стосунки з Терсітом і якого розважають його в’їдливі коментарі.

Тим часом Атріди — Агамемнон і Менелай — пам’ятаючи про жахливу різанину, яка сталася над тілами Сарпедона, Патрокла та Гектора, вирішили погодитися на благання троянців про те, щоб вони могли забрати труп Пентесілеї. Її принесли до міста, і Пріам наказав поховати її прах поруч із прахом свого батька Лаомедонта. У той же час ахейці оплакували смерть Подарка, якого своїм списом пронизала Пентесілея. Він був улюбленим братом Протесілая, першого грека, який загинув у війні, і його втрату гостро відчули грецькі воїни157.

157 «Жалюгідний труп мерзенного Терсіта» (у чарівно архаїчному перекладі Артура Сандерса Вея твору «Падіння Трої» Квінта Смірнського) вкинули в яму.

Тепер прибув іще один герой боротися за троянську справу: ефіопський цар Мемнон, племінник Пріама158. Як і Ахілл, він був наполовину богом: його матір’ю була Еос, богиня світанку, а батьком — Тітон, нещасний смертний, який дістав безсмертя, але не вічну молодість159. Також, як і Ахілл, Мемнон носив обладунки, виготовлені самим Гефе­стом. Він і його ефіопи стали свіжою кров’ю для троянських сил і здійснили успішні набіги на ахейців, убивши серед інших знатних людей сина Нестора Антілоха. Убитий горем Нестор послав іще одного зі своїх синів Трасімеда в гущу битви, щоб той знайшов тіло брата. Старий одягнув би власні обладунки і теж кинувся б у бій, якби шановний Мемнон не звернувся до нього, закликаючи поважати свої роки та відступити. У своєму розпачі Нестор відшукав Ахілла, який щойно повернувся зі свого очищення на Лесбосі. Ахілл любив Антілоха та горів бажанням помститися Мемнону. Можливо, ви пам’ятаєте, що саме Антілох зі слізьми біг по піску, щоб принести Ахіллу жахливу звістку про смерть Пат­рокла. А тоді він залишився поруч і тримав Ахілла за руки, поки з нього виливалося все: горе, гнів і само­звинувачення. Такі речі формують між людьми зв’язок.

158 Це ім’я означає «непохитний» і «рішучий», а також «терплячий», тому його часто використовують для опису віслюків. Префікс «aga-» є підсилювачем, який означає «дуже» або «пов­ністю». Тому можна подумати, що Агамемнона назвали неправильно, враховуючи його нетерплячість та емоційну мінливість...

159 Він зістарівся, висох і заслаб так сильно, не маючи можливості померти, що нарешті Еос змилосердилася над ним і перетворила його на зеленого коника (або цикаду, якщо хочете). Див. «Міфи».

Темний Мемнон і золотий Ахілл змагалися цілий день у двобої, який став найдовшим у цій війні. Врешті-решт фізична підготовка та швидкість Ахілла взяли гору, і він розрубав виснаженого Мемнона своїм мечем.

Тепер радісні ахейці кинулися вперед до мурів Трої. Ахілл приєднався до них, пробиваючись крізь лави троянців аж до Скейської брами. Чи пригадав він передсмертні слова Гектора?

— Я бачу тебе біля Скейської брами, вбитого Аполлоном і Парісом...

Голос самого Феба Аполлона закликав Ахілла повернутися назад, але у вухах героя голосно співала кров. Ахілл знав, що Аполлон любить Трою, але, можливо, він забув, що бог стріл мав особливу особисту причину ненавидіти його. Аполлон не міг не помітити тієї зневажливо-блюзнірської манери, в якій Ахіллес так жорстоко вбив юного Троїла у власному храмі Аполлона, на його власному священному вівтарі.

Паріс сидів високо на мурі Трої й дивився вниз на боже­вільні вбивства. Ніхто не міг заперечити, що він був одним із найкращих троянських лучників. Його приціл завжди був вірним, а якщо його лук був добре налаштований, він міг послати стрілу далі, ніж будь-хто інший, за винятком його двоюрідного брата Тевкра, що воював на стороні ахейців.

Але під час такого заплутаного рукопашного бою, що тривав під ним, було мало шансів, що Паріс зможе обрати якогось одного ворога. Але він побачив Ахілла — як його не помітити? Стільки людей падало навколо нього, і ці його обладунки...

Паріс обрав отруйну стрілу й підняв свій лук. Цей постріл, який він готувався зробити, буде його власною роботою чи роботою Аполлона? Аполлон був богом стрільби з лука, тож усяк, хто влучно поцілив своєю стрілою, казав: «Аполлон керував тоді моєю рукою», так само як і зараз письменники часто кажуть: «Того дня муза була поруч зі мною».

Пір’я стріли Паріса опинилося на рівні його ока. Так ­багато чоловіків опинялося на його шляху, поки він стежив за рухами Ахілла. Він спокійно вдихнув і видихнув. Першою вимогою до лучника-снайпера було терпіння.

Ахілл нахилився над переляканим молодим троянцем. Троянець упав. Ахілл стояв беззахисний у полі зору Паріса. Тож він випустив свою стрілу.