Троя

Троянські сили

Ми знаємо, що ахейський експедиційний корпус складається з понад ста тисяч людей, зібраних із дюжин королівств, острівних володінь і провінцій, які разом складають грецький світ. Але як щодо їхніх ворогів, захисників Трої? Невже в цьому місті-фортеці є лише один народ, який має відбити цю безпрецедентну загрозу?

Насправді троянський альянс складається майже з такої ж кількості різнорідних елементів, як і ахейський. ­Гектор і Пріам сформували коаліцію сил із сусідніх держав, що розташовані в Троаді та за її межами, вони навіть дійшли на півночі до македонської Пеонії та Фракії (сучасна Болгарія), а на півдні — аж до континентальної Африки. «Каталог троянців» з’являється у другій книзі «Іліади» поряд із більш вичерпним «Каталогом кораблів». У ході війни принц Еней очолить дарданських союзників111; Мемнон із Ефіопії, син Зевса Сарпедон із Лікії та Пентесілея, цариця амазонок, також воюватимуть на боці троянців. Інші визначні воїни з цієї коаліції дадуть про себе знати в міру того, як розгортатиметься війна.

111 У деяких джерелах дарданці вважаються корінними мешканцями сільської місцевості, що була навколо міста Трої, і ними керувала молодша гілка троянської царської родини на чолі з Анхізом та Енеєм.

Гомер вважає, що всі ахейці розмовляли грецькою мовою, а троянці — хоча вони й розуміли грецьку і розмовляли нею з ворогом у тих небагатьох випадках, коли зустрічалися для переговорів чи обміну повідомленнями, — мають виступати пліч-о-пліч із союзниками, які «мекають, як вівці» сотнями різних мов, а це означає, що Гектор і його товариші-генерали були змушені у польових умовах покладатися на перекладачів, аби передавати свої повідомлення та інструкції. Сучасна філологія припускає, що насправді троянці розмовляли мовою хетів, яка називається лувійською мовою112. Але ми використаємо умовність, розпочату Гомером і продовжену Шекспіром та майже всіма драматургами, історичними романістами та режисерами, які жили потому. Якщо конкретний час в історії не вимагає вживання різних мов, усі дійові особи розуміють одне одного і розмовляють однією мовою. На щастя для нас, це ця мова. Та, якою ви зараз читаєте...

112 Іноді її називають більш милозвучним словом «луїш».

Делегація

Грецьким флагманом була гладенька й чорна мікенська пентеконтера з яскраво пофарбованим носом. На її борту перебували старші радники Агамемнона. Тепер, коли в полі зору з’явилося вороже узбережжя, думки Агамемнона кинулися вперед, уявляючи плацдарм і розробляючи плани для першого штурму, але Нестор із Пілосу закликав його поки що стримати свої сили. Верховному царю було досить зволі­кань, і він не діставав задоволення, коли хтось його переривав, але він завжди знаходив час для Нестора, відомого як наймудріша людина в грецькому світі. Він, безсумнівно, був найстарішим із найближчих радників Агамемнона, і хоча Цар людей міг бути нетерплячим, імпульсивним і впертим, він мав достатньо розуму, аби знати, що добра порада ­нічого не коштує, проте іноді може врятувати від багатьох проблем. Нестор переконав його, що перед тим, як розпочати атаку зусібіч, для флоту було б доцільно зупинитися на певній відстані від берега й відправити вперед один кора­бель із делегацією до царя Пріама, даючи йому останню можливість повернути Єлену.

— Вони вже помітили, — сказав Нестор, — що на них насувається сила безпрецедентних розмірів. Пріама вважають розумною людиною. Він побачить цінність почесної поступки.

Менелая, Одіссея і Паламеда обрали для того, щоб вони очолили цю делегацію.

— Але вимагайте не тільки повернення Єлени, — наказав Агамемнон. — Наші витрати на спорядження для війни також мають бути покриті. Пріам мусить відкрити для нас свою скарбницю.

Вартові на сторожових вежах Трої побачили корабель, який відірвався від лінії й самотужки попрямував до берега. Білий прапор Ейрени, богині миру, майорів над його щоглою. Назустріч цій делегації послали троянця на ім’я Антенор, який слугував для Пріама тим, ким Нестор для Агамемнона, мудрим і надійним радником113.

113 А також його далекий родич: принаймні згідно з джерелами, пізнішими за Гомера.

Чекаючи новин, троянський двір виявився розділеним. Гектор і Дейфоб, підбурювані імпульсивним і розлюченим Парісом, переконали Пріама, що гнів Агамемнона та Менелая через втечу Єлени зі Спарти був удаваним, вигаданим, що насправді він став лише приводом для їхньої агресії.

— Атрідам плювати на Єлену, — сказав Гектор. — Вони хочуть здобути військові трофеї.

— Вислухайте делегацію! Послухайте їх! — сказала Кассандра.

— Гектор має рацію, — мовив Дейфоб. — Елліни роками кидали заздрісні погляди за Егейське море.

— Вислухайте їх, інакше Троя впаде.

— Вони хочуть наше золото і наші скарби.

— Почуйте їх, інакше Троя згорить!

— Вони не заберуть у мене Єлену, — сказав Паріс.

Кассандра заплакала.

— Якщо Єлену не повернути, ми всі помремо! Кожен із нас, хто присутній у цій кімнаті.

— Крім того, — сказав Гектор, — іще жодне місто не було захищене краще. Ніде немає краще підготовленої армії. Троя неприступна.

— Ми мусимо принаймні прийняти їх, — мовив Пріам, — і вислухати, що вони скажуть.

Геліос уже ковзнув за західний горизонт до того часу, коли корабель із делегацією кинув якір біля узбережжя Троади. Одіссей, Менелай і Паламед у супроводі пажів прибули на берег на невеликому човні, де їх зустрів Антенор, який привітав їх із великою повагою та неудаваною ввічли­вістю. Під захистом охорони делегація пройшла через рівнину Іліон, через річку Скамандр, через високу Скейську браму та увійшла до міста, де її провели до палацу Пріама. Натовпи троянців стояли на вулицях і мовчки спостерігали за тим, як вона проходить повз них.

Відзначили красу Менелая.

— Але він не такий красивий, як Паріс, — бурмотіли жінки.

— А хто той чоловік, який усміхається так, наче знає якусь велику таємницю? — дивувались інші. Ширилися чутки, що це Одіссей із Ітаки, і дехто засичав на нього. Звістка про його підступність і хитрість давно дійшла до Трої.

Пріам і Гекуба зустріли делегацію з урочистою гідністю. Троянські принци були чемні, але холодні. Паріса та Єлени не було. Після бенкету, музики та офіційних хвалебних вір­шів, зачитаних на їхню честь, греків відвели до дому Антенора, де вони мали провести ніч, а вранці повернутися до палацу, щоб розпочати офіційні перемовини.

— Ласкаво просимо під мій дах, — сказав Антенор. — Спіть спокійно, і помолімося богам, аби завтра наші перемовини вдалися.

Повертаємося до палацу, де Пріам відшукав Єлену в її особистих покоях.

— Паріса тут немає?

— Він будує плани, — сказала Єлена. — Він хвилюється, що Менелай та Одіссей якимось чином переконають вас віддати мене.

— Це те, про що я прийшов тебе запитати. Чи справді ти хочеш залишитися тут?

— Паріс — мій чоловік, а це місто — мій дім.

— Жодна частина тебе не хоче повернутися до Спарти разом із Менелаєм?

— Навіть найменша частина мене цього не бажає.

— Це все, що мені потрібно було знати.

Насправді Паріс вислизнув із палацу й попрямував до будинку Антімаха, придворного з аристократичної, але далеко не заможної родини, який заборгував Парісу більше, ніж міг сподіватися колись відплатити. Пріам доручив йому вести переговори з греками.

Паріс втиснув йому в руку мішечок із золотом.

— Твій борг не тільки забутий, — сказав він, — але попереду тебе чекає ще більше золота.

— Якщо? — запитав Антімах.

— Якщо, — сказав Паріс, — ти переконаєш учасників пере­говорів заткнути вуха перед ахейською брехнею та фальшивими обіцянками. І золота буде більше, ніж ти коли-небудь бачив або мріяв побачити, якщо ахейські пси, що зараз сплять у домі Антенора, ніколи не повернуться на свій корабель живими.

Для Менелая було мукою перебувати в цьому місті, так близько до Єлени, але через вимоги дипломатії він був змушений стримувати свій язик і гнів. Поки він крутився в ліжку, намагаючись заснути, він думав про те, як вислизнути з дому Антенора та пробратися до палацу. Якби він знайшов підлого Паріса у ліжку поруч зі своєю обожнюваною дружиною, він би перерізав цьому боягузу горло. Ні, він забив би його до смерті своїми кулаками. Він бив би його, бив його і бив його...

І поки цей чудовий сценарій грав у його голові — його кулаки б’ють і перетворюють гарне й зухвале обличчя ­Паріса на місиво, — звук невідкладного стуку в двері змусив його підскочити з місця.

Антенор був досвідченим придворним. А придворні не живуть достатньо довго, щоб стати досвідченими, якщо вони не підтримують ефективну мережу власних шпигунів та інформаторів. Шпигуни Антенора стежили за Парісом аж до дому Антімаха й підслухали кожне слово його змови проти грецької делегації.

— Мені соромно за власний народ, — сказав він, виводячи Менелая та інших у свій коридор. — Насправді не всі ми такі підступні. Але для вас тепер небезпечно залишатись у місті. Я прошу вас піти за мною.

Під покровом ночі він провів греків назад до їхнього човна.

Коли вони дісталися флагманського корабля й передали новини про намір Паріса їх убити, Агамемнон люто заревів; але в глибині душі він не був незадоволений. Успішна кампанія проти Трої принесла б йому таку славу, яку ніхто з героїв минулого — ані Ясон, ані Персей, ані Тесей, ані навіть великий Геракл — ніколи не мав. Золото і скарби, раби і вічна слава. Боги могли навіть узяти його на Олімп. Він не міг зізна­тися в цьому навіть самому собі, але якби миро­творча місія була успішною, він був би дуже розчарований.

Невдача делегації мала ще одну перевагу. Чутки про таємну змову Паріса поширювалися від корабля до ­корабля, як лісова пожежа, наповнюючи серце кожного ахейця люттю. Якщо енергія та моральний дух було вичерпано, здавалось би, безкінечними приготуваннями та низкою темних ­прикмет, які нависли над їхньою кампанією від самого початку, це підтвердження віроломства троянців було саме тим, що їм потрібно, аби розпалити пристрасть і зміцнити відданість кожного вояка армії вторгнення.