Троя

Прокляття

В Іонії була ще одна царська лінія, про яку ми маємо знати, адже її значення важко переоцінити. Можливо, ви вже чули історію про царя Тантала, який правив у Лідії, коро­лівстві, що розташоване було на південь від Трої. Тантал подав богам свого сина Пелопа, запеченого в рагу9. Але боги знову зібрали та воскресили юного Пелопа, і він виріс гарним, популярним принцом та коханцем Посейдона, який подарував йому колісницю, запряжену крилатими кіньми. І ця колісниця призвела до прокляття, яке призвело до... Воно призвело майже до всього...

9 Зевс покарав Тантала вічними муками в Підземному царстві: воду та фрукти завжди зберігали поза його досяганням, що дало нам вислів «танталові муки». Див. «Міфи».

Іл, як і всі інші, був обурений жорстокістю Тантала, причому настільки, що вигнав його з регіону за допомогою зброї. Ви могли подумати, що Пелоп не заперечував би проти вигнання свого батька — зрештою Тантал зарізав його, свого власного сина, зарізав і подав олімпійцям у вигляді фрикасе — але все було далеко не так. Щойно Пелоп досяг повноліття, він зібрав армію та напав на Іла, але Іл легко переміг його у битві. Пелоп залишив Іонію, а тоді оселився на землях, що були далеко на заході, на півострові біля материкової Греції, який і донині називається на його честь Пелопоннесом. На цьому дивовижному клаптику землі виросли такі легендарні королівства і міста, як Спарта, Мікени, Коринф, Епідавр, Тройзен, Аргос та Піза. Ця Піза, звичайно, була не італійською батьківщиною Пізанської вежі, а грецьким ­містом-державою, яким на час прибуття Пелопа правив цар Еномай, син бога війни Ареса.

У Еномая була дочка Гіпподамія, краса та походження якої приваблювали багатьох залицяльників. Проте цар боявся пророцтва, яке повідомляло про те, що він загине від рук свого зятя. У ті часи не було жіночих монастирів, де можна було б зачинити дочку, тому він спробував інший спосіб забезпечити її вічне дівоцтво — він оголосив, що віддасть Гіпподамію лише за того чоловіка, який зможе перемогти його під час перегонів на колісницях. Проте була одна заковика: нагородою за перемогу міг стати шлюб із Гіпподамією, але, з іншого боку, ціною поразки в перегонах ставало життя залицяльника. Еномай вірив, що на світі не існує кращого за нього візника; отже, він був упевнений, що його дочка ніколи не вийде заміж і не приведе до нього в дім зятя, якого його навчило боятися пророцтво. Незважаючи на значну ціну поразки в перегонах і неперевершену репутацію Еномая як візника, вісімнадцять хоробрих чоловіків прийняли виклик. Краса Гіпподамії була неймовірною, і перспектива завоювати її та багате місто-державу Пізу була великою спокусою. Вісімнадцять чоловіків змагалися з Еномаєм і вісімнадцять були переможені; їхні голови на різних стадіях розкладу прикрашали стовпи, що оточували іподром.

Коли Пелоп, вигнаний зі свого рідного королівства Лідії, прибув до Пізи, він був миттєво вражений красою Гіпподамії. Хоча він вірив у власні навички вершника, він вважав за доцільне покликати на допомогу свого колишнього коханця Посейдона. Бог моря та коней був радий послати з хвиль колісницю та двох крилатих коней, які відзначалися великою силою та швидкістю. А щоб бути двічі впевненим, Пелоп підкупив візника Еномая Міртіла, сина Гермеса, щоб той допоміг йому перемогти. Вмотивований обіцянкою половини королівства Еномая та ночі в ліжку з Гіпподамією (в яку він теж був закоханий), у ніч напередодні перегонів Міртіл прокрався до стайні й замінив бронзові стрижні, які фіксували вісь колісниці Еномая, на такі самі стрижні, виріза­ні з бджолиного воску.

Наступного дня, коли почалися перегони, молодий Пелоп вирвався вперед, але майстерність царя Еномая була настільки великою, що той незабаром почав його наздоганяти. Він майже наздогнав Пелопа, його піднятий спис готувався завдати свого смертельного удару, як раптом воскові стрижні зламалися, колеса злетіли з колісниці, й Еномай зустрів криваву смерть під копитами своїх власних коней.

Міртіл пішов вимагати те, що він вважав своєю справедливою нагородою, — ніч із Гіпподамією, — але вона побіг­ла скаржитися Пелопу, і він скинув Міртіла зі скелі в море. Коли потопаючий Міртіл борсавсь у воді, він проклинав ­Пелопа та всіх його нащадків.

Міртіл не входить до числа найбільш відомих грецьких героїв. Однак та частина Егейського моря, куди він упав, досі називається Міртойським морем. Багато років місцеві жителі проводили щорічні жертвоприношення на честь Міртіла в храмі його батька Гермеса, де його тіло лежало забальзамоване після його смерті. Стільки відданості заради слабкого, хтивого чоловіка, який погодився на хабар і став причиною смерті свого власного царя.

Але повернімося до прокляття, що впало на Пелопа. Це прокляття має значення. Адже Пелоп і Гіпподамія мали дітей. І в їхніх дітей були діти. І прокляття Міртіла було на них усіх. Як ми побачимо далі.

Якщо ця історія, історія Трої, і має якийсь сенс чи мораль, то це старий простий урок про те, що всі вчинки мають наслідки. Те, що вчинив Тантал, погіршилося тим, що вчинив Пелоп... І вчинки цих двох спричинили загибель того, що мало стати найважливішим королівським домом Греції.

Тим часом королівський дім Трої збирався накликати власне прокляття на свої голови...

Цар Іл помер, і трон Трої тепер займав його син Лаомедонт. Там, де Іл був побожним, старанним, працьовитим, шляхетним і передбачливим, Лаомедонт був жадібним, често­любним, безпорадним, лінивим і хитрим. Його жадібність та честолюбство охоплювали бажання ще дужче розбудувати місто Трою, облаштувати навколо нього великі захисні стіни й вали, прикрашені золотими вежами й баш­точками, надати йому такого блиску, якого світ ніколи досі не бачив. Замість того, щоб спланувати та виконати це самотужки, Лаомедонт зробив дещо, що може здатися нам дивним, але все ще було можливим у ті дні, коли боги та люди гуляли землею разом: він доручив двом олімпійським богам, Аполлону та Посейдону, виконати цю роботу для нього. Безсмертні були не проти невеликої роботи за контрактом, і пара взялася за цей амбітний будівельний проєкт з усією своєю енергією та майстерністю, вирізаючи великі гранітні брили та перетворюючи їх на акуратні блоки, щоб створити чудові сяючі стіни. За дуже короткий час цю роботу було виконано, і щойно укріплена Троя гордо височіла на рівнині Іліона — це було таке величне й грізне місто-фортеця, якого ще не бачили. Але коли Аполлон і Посейдон звернулися до Лаомедонта щодо плати, він зробив те, що відтоді роб­лять багато хазяїв. Він стиснув губи, сховав їх між зубами й похитав головою.

— Ні, ні, ні, — сказав він. — Вали вигнуті, а я просив зробити прямі. І Південна брама зовсім не така, як я замовляв. А ті контрфорси! Все неправильно. Ох, ні, я не можу заплатити вам за таку погану роботу.

Кажуть, що дурень швидко розлучається зі своїм золотом, але варто також пам’ятати, що ті, хто завжди відмовляється розлучатися зі своїм золотом, є найбільшими дурнями.

Помста обдурених богів була швидкою і нещадною. Аполлон запустив через стіни у місто чумні стріли; за кілька днів звук голосіння та стогонів здійнявся навколо Трої, оскільки принаймні один член кожної родини був уражений смертельною хворобою. У той же час Посейдон послав у протоку Геллеспонт величезне морське чудовисько. Усе судноплавство на схід та захід було заблоковано його лютою присутністю, і Троя незабаром залишилася без торгівлі та мита, від яких залежало її процвітання.

Ось вам і Палладій та Удача Трої.

Перелякані громадяни стікалися до палацу Лаомедонта і вимагали від нього допомоги. Тоді цар звернувся до своїх жерців і пророків, які були однодумцями в цьому.

— Надто пізно платити богам те золото, яке ви їм винні, ваша величносте. Тепер є лише один спосіб задобрити їх. Ви мусите принести в жертву морській істоті свою доньку ­Гесіону.

У Лаомедонта було багато дітей10. Хоча Гесіона, можливо, була його улюбленицею, його власна плоть і кров були для нього важливішими, ніж власна плоть і кров (так би мови­ти), і він знав, що коли він проігнорує настанови пророків, налякане та розгніване населення Трої все одно розірве його на шматки та принесе в жертву Гесіону.

10 Один із них, Тіфон, одружився з Еос, богинею світанку, й отримав безсмертя від Зевса. Безсмертя, але не вічну молодість. У результаті він тривалий час старів, поки Еос не перетворила його на зеленого коника. Див. «Міфи».

— Виконайте це, — сказав він, важко зітхнувши й роздратовано змахнувши рукою.

Гесіону схопили та прикували до скелі в Геллеспонті, де вона чекала на зустріч зі своєю долею в пащі морського звіра11.

11 Доля, ідентична тій, що спіткала ефіопську принцесу Андромеду, яку врятував прапрадід (і зведений брат) Геракла Персей. Див. «Герої».

Уся Троя затамувала подих.