Троя

Греки (всі, крім одного) дотримуються своєї клятви

Менелай і Агамемнон порізно вирушили на Крит, аби бути присутніми на похороні свого діда Катрея. А тоді разом повернулися на Пелопоннес.

— Погостюй у нас із Єленою, — закликав Менелай свого брата.

— Мені приємне твоє запрошення, але мені дуже хочеться повернутися додому до Клітемнестри та дітей.

— Усього кілька днів. Паріс, троянський принц, про якого я тобі казав, і його почет усе ще будуть там. Я хочу, щоб ти познайомився з ним. Хороші стосунки з Троєю в наших спільних інтересах.

Агамемнон невдоволено згодився і висадився з братом в лаконському порту Гітейо.

Коли вони дісталися палацу в Спарті, то побачили, що в царському домі панує хаос. Слуг і рабів замкнули в підвалах, поки Паріс і його люди грабували та веселилися досхочу. Але саме крадіжка його малолітнього сина Нікострата і понад усе — понад усе на світі — викрадення його коханої Єлени, дружини й цариці, уразили Менелая, мов громовиця Зевса.

Агамемнон заревів од люті. Для нього це була не просто родинна втрата, а щось набагато гірше — зневага, образа, акт презирливої провокації та зради, здійснені на території, яку Агамемнон вважав своєю вотчиною, на його рідному Пелопоннесі.

— Я чув, що цар Пріам мудрий, — прогримів він. — Я чув, що він благородний. Люди збрехали. Він ні те, ні інше. Він безчесний. Розізливши Агамемнона, він показав себе дурнем. — Цар Мікен був із тих людей, які не проти називати себе в третій особі.

Великий ріг, метафоричний, а не реальний, прозвучав у всіх королівствах, провінціях і островах Греції. Королів, воєначальників, вождів кланів, князів, генералів, дворян, землевласників і тих, хто сподівався на удачу, які колись зібралися в Спарті, претендуючи на руку Єлени, та заприсяг­лися захищати й шанувати її шлюб, тепер скликали виконати свою обітницю.

Гомер ніколи не називає союзну армію, яку скликав Агамемнон, «греками», тим паче «еллінами». Найчастіше він називає їх «ахейцями», названими на честь Ахеї, регіону на півночі центрального Пелопоннесу, що був частиною об’єднаних земель Агамемнона: Коринфа, Мікен та Аргосу85, але це слово також використовувалося для позначення всього півострова, включаючи міста-держави південного Пелопоннесу, такі як Спарта і Тройзен. Як і Гомер, я буду використовувати слова «ахейці», «аргосці» («з Аргосу»), «данайці»86 або «елліни», щоб описати цей союз, але найчастіше просто «греки»...

85 Її також називають Арголідою, щоб іще більше заплутати нас.

86 Названий на честь Даная, міфічного лівійця, який вважався одним із царів-засновників Аргосу.

І ось вони прибували не лише з Ахеї та Пелопоннесу, а також із Афін та Аттики, що розташовувалися на південному сході материка, Фессалії на північному сході, з Іонічних островів та з Криту, Саламіну та островів Егейського моря, що охоплюють Споради, Кіклади й Додеканес. Посланці, що прибували з мікенського палацу Агамемнона, закликали кожного царя взяти з собою стільки кораблів і людей, скільки вони зможуть дістати, та зібратися в фіван­ському порту Авліда на узбережжі Беотії, який дивився на схід за острів Евбея, а далі — через Егейське море — на Трою.

На Саламіні Аякс Могутній підкорився цьому заклику разом зі своїм зведеним братом Тевкром, великим лучником. Аби ускладнити ситуацію, другий видатний Аякс також відповів на заклик — Аякс, цар локрійців із центральної Греції. Традиційно він відомий як Аякс Малий, але його так називають не для того, щоб принизити його значну доблесть і військовий запал, а для того, щоб відрізнити від Аякса Тела­моніда, тобто Аякса Великого, чиї розміри та сила були більш грізними, ніж в усіх інших чоловіків, які жили в той час; він поступався лише безсмертному Гераклу. Ми використовуватимемо оригінальне грецьке написання імені локрійського Аякса і називатимемо його Аяс, аби уникнути плутанини.

Ще одним із дуже важливих царів, які приєдналися до альянсу, був Діомед із Аргосу, сильний і талановитий воїн та атлет, улюбленець богині Афіни, якому довіряв сам Агамемнон (як ми побачимо, цю довіру було нелегко завоювати), та близький друг Одіссея з Ітаки, чиєю ідеєю, звичайно, були лотерея та клятва. Ідоменей, цар Криту й онук великого Міноса, прибув із вісімдесятьма кораблями — стільки ж узяв із собою Діомед із Аргосу. Лише Нестор із Пілосу та сам Агамемнон, маючи дев’яносто та сто кораблів відповідно, надали більше.

Минали тижні, все більше союзників прибували до Авліди, тож відсутність Одіссея ставала все більш помітною.

— Прокляття, — буркнув Агамемнон. — Можна подумати, що він боявся прибути першим.

— Я впевнений, що він скоро прибуде, — віддано сказав Діомед. Але Одіссея ніде не було видно.

Нарешті до них дійшла звістка, що царя Ітаки спіткала найгірша доля. Він утратив свій розум.

— Це правда, царю людей, — сказав гонець, низько вклоняючись Агамемнону. — Кажуть, що він зовсім збожеволів.

— Що ж, ось бачите, це урок для всіх нас, — мовив Агамемнон своєму братові та почту. — Хіба я завжди не казав, що інтелект може виявитися більшим прокляттям, ніж благословенням? Такий мозок, який постійно крутиться та метушиться, плекає змови та мрії, будує інтриги та плани — зрештою обов’язково зламається. Сумна новина. Така сумна новина.

— А його дружина Пенелопа щойно подарувала йому сина, — сказав Менелай, сумно хитаючи головою.

Їхній двоюрідний брат Паламед стиснув губи.

— Ніколи не можна довіряти Одіссею.

— Так, він хитрий пройдисвіт, у цьому ніхто не сумнівається, — підтвердив Агамемнон.

— Звідки ми знаємо, що він справді з’їхав з глузду?

— Ти маєш на увазі, що він, можливо, прикидається?

— Він і не на таке здатний, — відказав Паламед.

— Тоді нам не завадить переконатись у цьому, — сказав Агамемнон. — Я не можу дозволити собі обходитись у цій справі без такого розумного мозку, як у нього. Пливи на Ітаку, Паламеде. Подивися, що там трапилося, гаразд?