Троя

Боги дивляться вниз

Той імпульс, який змусив Паріса спуститися з пагорба слідом за призовим биком, — він походив від нього чи від якогось бога? У його голові пролунав голос: «Чому б ні? Чому б йому не піти й не взяти участь у цих Іграх, чому б йому не виграти цього бика? Чому б ні?» Чи це був власний голос Паріса, його власні амбіції та юнацький імпульс, чи це було божественне натхнення76?

76 У греків «натхнення» буквально означає «вдих» — для стародавніх людей це означало ковток повітря від бога, музи чи іншої зовнішньої сили.

Афродіта пообіцяла йому, що коли він подарує їй золоте яблуко, вона подарує йому Єлену. Переїзд Паріса до королівського палацу Трої був радісним хвилюванням для юнака, тією зміною в його житті, на яку він ніколи не смів і сподіватись. Але це був той розвиток, який, здавалося, більше відповідав обіцянці Гери про владу та панування, аніж обіцянці Афродіти про кохання. Бути принцом у палаці було чимось невимовно казковим, але це ніяк не наближало його до того обличчя з видіння, до обіцяної йому Єлени.

Чи наближало?

У богів є свій власний спосіб, як виконувати свої обі­цянки.

Так, життя принца було безперечно чарівним. Раби, багатство та розкішний одяг, їжа та напої, яких він ніколи раніше не куштував. Троянці падали навколішки, коли він проходив повз них. Спочатку це було навіть більш захоплюючим і приємним, ніж він міг собі уявити. Але, здавалося, за всю цю розкіш, послух і статус треба було заплатити певну ціну. Здавалося, що принци мусили знати багато всіляких речей.

По-перше, мистецтво війни. Паріс був природженим атлетом, свідком чого стала вся Троя. Але тепер від нього очікували, що він перетворить свій природний атлетизм на більш суворі навички воїна. На відміну від своїх братів Гектора та Дейфоба, він не мав м’язової сили та військової дисципліни, необхідних для воїна, але на той час він обходився своїми дарами швидкості, рівноваги та координації. Крім того, навіщо йому ця військова майстерність? Хіба існувало колись більш мирне місто, ніж Троя?

По-друге, мистецтва миру Паріс вважав цілковито нудними. Протоколи, історія, комерція, оподаткування, дипломатія, право... Лекції з цих предметів тримали його в чотирьох стінах і набридали до божевілля.

Одного дня Паріс лежав на подушках у кімнаті свого батька. Голос Пріама звучав безперервно, розповідаючи нескінченно складні історії про великі королівські династії грецького світу. До того часу Паріс чудово опанував мистецтво надавати своєму обличчю такий вираз, який видавався проникливим і зацікавленим, тоді як його думки блукали деінде.

— Твоя тітка Гесіона, про яку я тобі вже розповідав, — казав Пріам. — Моя люба сестра. Я завдячую їй своїм життям. Вона викупила мене в Геракла, який, як я вже казав, збирався перерізати мені горло. Як би я хотів побачити її знову. Але, як я вже згадував, її забрав Теламон із Саламіна, коли я був хлопчиком. І там вона живе разом із ним. У них є син Тевкр. Принаймні він носить троянське ім’я, мені приємно його промовляти. Тепер рухаємося по воді до самого Пелопоннесу. Звичайно, Арголіду контролює великий мікенський цар Агамемнон. Його дружина — цариця Клітемнестра. І у них є четверо дітей...

Паріс ризикнув кинути прихований погляд у вікно. Він чув, як десь поруч чоловіки вправлялись у битві на мечах. Також десь лунала музика, співали дівчата. Він згадав про свою дружину Енону та сина Коріфа й відчув, як його пронизав невеликий укол провини. З усією повагою він мав право наполягти на тому, щоб вони приєдналися до нього у палаці, але він вважав, що вони разом із Агелаєм належать до його старого життя. Старий пастух цілком справедливо наполіг на тому, щоб залишитися на горі Іді.

— Вівці та худоба сумуватимуть за тобою, мій хлопчику, — сказав він. — Я теж сумуватиму за тобою. Але твоє місце біля твоєї справжньої родини.

Енона повелася менш розсудливо. Вона пролила бага­то сліз і влаштувала йому істерику. Паріс відчував, що принаймні вона могла зрозуміти його позицію. Проте він домігся свого. Вона та його син залишилися на горі Іді, а він тепер жив у царському палаці Трої. Було так, як мало бути. Тим часом Пріам усе ще продовжував декламувати свій нескінченний список царів, цариць, принців і принцес. Яку користь принесе Парісу знання всіх подробиць цих проклятих королівських сімей та їхніх чортових взаємозв’язків? Гордіїв вузол був менш заплутаним і складним77.

77 Див. «Міфи», щоб дізнатись про історію Гордієвого вузла.

— А тепер ми мандруємо до Спарти, — вів далі Пріам, — де зараз править брат Агамемнона зі своєю дружиною Єленою. Їхній батько Тіндарей...

Паріс різко сів, і щоки його спалахнули.

— Що це було за ім’я, батьку?

— Гм? Тіндарей? Це нащадок Персея, як і Геракл, спочатку він...

— Ні, до цього. Ви назвали одне ім’я...

— Я назвав уже багато імен, — сказав Пріам із сумною усмішкою. — І я дуже сподівався, що ти їх усі запам’ятаєш. Я говорив про Агамемнона та Клітемнестру...

— Ні, після цього...

— Менелай? Єлена?

— Так... — Голос Паріса трохи захрип. Він відкашлявсь і постарався звучати невимушено. — Єлена, ви сказали? Хто вона така?

Пріам терпляче розповів про родовід Єлени, випустивши історію про Леду та лебедя. Світом ширилися чутки про два яйця, з яких вилупилися дві пари близнюків, але Пріам не відчував потреби поширювати плітки простолюду.

Паріс дозволив батькові закінчити, а потім знову відкашлявся. До нього прийшло натхнення78.

78 І знову: це було натхнення чи Афродіта?

— У мене просто виникла думка, батьку, — сказав він. — Історія, яку ви мені розповіли про те, як Теламон викрав вашу сестру Гесіону. Це було у часи Геракла?

— І що з того?

— Я не думаю, що це правильно, щоб моя тітка жила в Саламіні. Вона є троянською принцесою. Як би це було можливо... Ні, це якась божевільна думка...

— Яка ще божевільна думка?

— Ну, ви постійно розповідаєте мені про різні дипломатичні подорожі, королівські обов’язки й таке інше, — сказав Паріс. — Як би це було можливо, щоб я відправив... Яке правильне слово? «Посольство», чи як? Чи це називається «делегація»? Одне з двох. Як би це було можливо, щоб я відправив посольство чи делегацію до Теламона, щоб дізнатися, чи захоче він дозволити Гесіоні повернутися додому? Сюди, до Трої. Я маю на увазі, ви кажете, що хотіли б побачити її знову і...

— Мій хлопчику! Мій найдорожчий хлопчику! — Пріам був зворушений майже до сліз.

— Дозвольте мені вирушити до Саламіна на кораблях, — вів далі Паріс, дедалі більш впевнено. — На кораблях, навантажених дорогими подарунками: знаєте, шовком, прянощами, вином та іншими скарбами. Я передам ваше тепле та шанобливе послання Теламону, і, можливо, дипломатія звільнить мою тітку.

— Це чудова ідея! — сказав Пріам. — Я негайно зустрінуся з Фереклом щодо створення невеликого флоту. Ти хоро­ший хлопчик, Парісе, і я благословляю той день, коли ти повернувся до нас.

Але Паріс не був хорошим хлопчиком. Він не мав наміру плисти до Саламіна, щоб домовитися про повернення якоїсь старенької тітоньки, яка була йому байдужа. Ким була Гесіона для нього чи він для Гесіони? Афродіта прошепотіла йому на вухо його справжнє призначення. Спарта і обіцяна Єлена.