Троя

Незнайомий гість

Повертаємося до Трої, де Евріпіл та його місійські війська, яким допомагав нестримний Еней, відтіснили ахейців од річки Скамандр і погрожували притиснути їх до їхніх кораблів, як це зробив раніше Гектор. Агамемнон і Менелай приєдналися до Ідоменея та Аяса у контратаці, поранивши Дейфоба, але Аяса вивів з бою влучно кинутий Енеєм камінь.

Шум битви, що відбувалася на рівнині, було чути в кімнатах Єлени на верхніх поверхах королівського палацу. Вона стояла за своїм ткацьким верстатом і мляво ткала, як це робила щодня. Етра, мати Тесея та давня супутниця Єлени, тихо кашлянула, сповіщаючи, що у коридорі стоїть відвіду­вач, який очікує на аудієнцію.

— Як його звати?

— Він не каже мені, хто він такий, моя люба. Наполягає на зустрічі з тобою. І не приймає відмову.

— Проведи його.

Єлена була здивована, коли Етра привела хлопчика не старшого п’ятнадцяти років.

— І ким може бути цей молодий чоловік?

— Мене звуть Коріт, — сказав хлопець, люто червоніючи. — У мене... у мене... є для вас повідомлення... Я...

— Чому б тобі не сісти й не випити чогось? — сказала Єлена, вказуючи на стілець і киваючи Етрі, яка налила їм вина. — Можеш зібратися з думками та переказати мені своє повідомлення, коли будеш готовий. У цій кімнаті надто жарко, чи не так?

Хлопець сів і з вдячністю випив із запропонованої йому чаші. Він стурбовано подивився на Етру, і Єлена, відчувши його занепокоєння, відіслала свою компаньйонку з кімнати легким рухом голови.

— Тепер, — сказала вона, — ми зовсім самі, і ти можеш передати мені своє повідомлення.

— Воно призначене тільки для вас, — сказав Коріт, передаючи їй маленький пакунок, загорнутий у кору берези.

Із деяким подивом Єлена розкрила пакунок і довго й уважно розглядала пам’ятні речі, що були всередині.

— Це від Енони?

Коріт кивнув.

— А ти її син від Паріса?

Він знову кивнув і сором’язливо подивився на підлогу. Розум Єлени наповнився подіями останніх десяти років. Вона згадала своє життя в Спарті разом із Менелаєм до приходу Паріса. Яке божевілля охопило її тоді? Чи це справжній потяг до Паріса, чи це робота Афродіти змусила її залишити рідний дім, батьків і, найголовніше, свою прекрасну дочку? Герміоні вже мало виповнитися тринадцять років. Чи навчилася вона ненавидіти матір, яка її покинула? Гарячі сльози котилися по щоках Єлени, коли вона думала про все, що залишила позаду, і про все, що вона спричинила. Всю цю смерть. Навіть зараз вона чула крики вмираючих і брязкіт зброї на рівнині. Стільки хоробрих чоловіків убито, а добрих жінок овдовіло. Так багато загиб­лих батьків і осиротілих дітей. І все це через неї. Якби не вона, Гектор був би живий, Андромаха мала б чоловіка, а Астіанакт — батька. І все заради чого? Заради такого марнославного і підлого брехуна, як Паріс. Він не тільки зруйнував її життя та життя всіх тих людей у Спарті, яких він змусив її покинути, але він також зрадив свою першу дружину Енону та свого сина, цього бідолашного, незграбного, сором’язливого хлопчика, який зараз човгав ногою перед нею. Але вона мала бути чесною з собою. Усе, що зробив Паріс, вона також зробила. Вона була проклята. Вона була смертю...

Від сильного горя та страждань Єлена знепритомніла і впала на підлогу. Коріт спробував покликати на допомогу, але слова застрягли у нього в горлі. Не знаючи, що ще робити, він підійшов до неї, щоб перевірити її пульс.

Саме в цю мить у дверях з’явився Паріс. Побачивши молодого чоловіка, який перебуває в інтимній обстановці з його дружиною, він сповнився люті й ревнощів. Він ­дістав меч і напав на хлопця, перерізавши йому горло. Коріт помер на місці. У розпалі гніву Паріс міг убити й Єлену, якби спочатку його погляд не впав на пакунок із березової кори поруч із нею. Коли він зрозумів його значення та усвідомив, що юнак, якого він убив, був його власним сином, його охопило горе і зламали докори сумління166.

166 Я можу знайти посилання на ту версію історії Коріта, яку я переказав, лише в «Оповіді про Трою» Роджера Ланселіна Ґріна та в четвертій книзі поеми «Єлена Троянська» плідного фольклориста дев’ятнадцятого століття Ендрю Ленга, яка, на мою думку, стала джерелом для Ланселіна Ґріна, і яку, на мою подальшу думку, було перероблено після Ленга у більш звичну для нас історію. Про це свідчить прозова збірка з чудо­вою назвою «Erotica Pathemata» («Про любовні страждання»), написану в першому столітті до нашої ери Парфенієм Нікейським. Вона поєднує двох ранніх істориків Трої: Кефалона з Гергіти — псевдонім, під яким писав Гегесіанакс Александрійський (приблизно кінець третього — початок другого століття до н. е.), — та Гелланіка Лесбоського (п’яте століття). Як сказано в «Erotica Pathemata» (з англійського перекладу Стівена ­Газелі):

«Від союзу Енони та Александра (тобто Паріса) народився хлопчик на ім’я Коріт. Він прийшов до Трої, щоб допомогти троянцям, і там закохався в Єлену. Вона справді прийняла його з великою теплотою — він був надзвичайної краси, — але його батько зрозумів його приховані цілі та вбив його».

Однак Нікандр каже, що Коріт був сином не Енони, а Єлени та Александра, і говорить про нього так:

«Там була могила загиблого Коріта,

Якого народила Єлена, плода зґвалтування у шлюбі,

В горі гіркому, лихий виплодок Пастуха».

(«Пастух», звичайно, також стосується Паріса.)

Проте Ланселін Ґрін змушує Єлену «прочитати» повідомлення, поки Ленг говорить про «пам’ятні речі» та (що більше заплутує) про «руни»... Можу припустити, що якби Енона й написала листа, то він був би написаний якимось далеким іонійським родичем лінійного письма Б, мікенського письма, яке вимерло до часів Гомера, але передувало постгомерівському грецькому алфавіту. Або, можливо, це повідомлення було написано попередником лінійного письма Б, мінойським лінійним письмом A — письмом, яке ще належить розшифрувати науковцям. Відомо, що лінійне письмо Б переклали Майкл Вентріс і Джон Чедвік у 1920-х роках, через десять років після смерті Ленга. У жодному зі своїх епосів Гомер ніколи не згадує про читання чи письмо, тож у цьому разі ми маємо позбутися будь-яких уявлень про гінців, які несуть депеші, вісників, які декламують щось із сувоїв, або солдатських листів, які надсилаються додому та з дому. Однак ця версія епізоду з Корітом від Ендрю Ленга залежить від якогось повідомлення, і ваші припущення щодо того, як ці «пам’ятні речі» було прочитано, можуть бути такими ж неоднозначними, як і мої. Незважаючи на це, я, як і Ланселін Ґрін, віддаю перевагу ідеї Ленга про «пам’ятні речі», руни й таке подібне...

Єлена більше не хотіла мати нічого спільного з Парісом. Вона більше ні слова не промовила до чоловіка, на якого диви­лась як на творця всіх своїх бід і всіх бід Трої та Греції. Їхні стосунки остаточно, повністю і безповоротно закін­чилися.

Перемога Паріса над Ахіллом також не принесла йому великої слави. Зрештою, всі люди казали, що його отруйну стрілу спрямував Аполлон. Хоч яким би чудовим лучником він був, Паріс ніколи не зміг би побачити таку маленьку ціль, як ліва п’ятá великого героя.

Вбивство Парісом власного сина також означало кінець божественної підтримки для нього. Афродіта й Аполлон, його найбільші захисники протягом багатьох років, не могли заплющити очі на такий жахливий кровний злочин. Парісу недовго вже ряст топтати.