Троя

Період застою

Завдяки відносно недавній історії ми знаємо, що впевнені в собі сили нападників і впевнені в собі захисники, всі з яких озброєні однаковими технологіями, ресурсами та тактичним інтелектом, можуть швидко опинитись у безвихідній ситуації, що нікуди не може зрушити. Ми знаємо, як війни, що, як вірила кожна сторона, мали незабаром закінчитися, можуть розтягнутися на місяці й роки. Греки і троянці, мабуть, першими відкрили людству цю сумну правду.

Незабаром Агамемнон і його полководці зрозуміли, що Троя занадто велика, щоб узяти її в облогу, а троянці надто мудрі, щоб їх можна було виманити з міста для однієї великої вирішальної битви.

Минали місяці. Завершення першого року відзначали піснями, жертвоприношеннями та іграми. Потім минув іще один рік. І ще один. Період безвиході, що почався від миті, коли Протесілай став на троянську землю, до повного зіткнен­ня обох армій, неочікувано тривав аж дев’ять років. Панував страх, що зробити перший хід означало створити слабкість — ситуацію, що її шахісти називають цугцванг. Протягом цього часу ахейський частокіл, природно, ставав усе більш солідним, міцним і великим. До табору під його захистом додали більше наметів і захищених від негоди хатин, більше ліній постачання та більше ознак того, чим характерне лише міське життя. Імпровізовані ринки, питні заклади та храми незабаром уже неможливо було відрізнити від тих, які греки залишили вдома. Шляхи, що пролягали між кораблями та частоколом, час від часу перетворювалися на бічні дороги або ставали схожими на місця для зібрань, аж поки вони не почали нагадувати міські дороги, вулиці та площі. З часом їм дали назви. Коринфський проспект. Фессалійська вулиця. Фіванський шлях. У таборі запанувало відчуття сталості.

Допоміжна структура, яка живила цей великий табір, була настільки складною, що її ніколи не вдалося б досягти, якби її свідомо задумали на початку створення табору. Тільки повільна еволюція потреби могла створити таку заплутану конструкцію. З його нервовим центром, венами, артеріями та дренажною системою грецький табір набув якостей живого організму; і, як і будь-який живий організм, він потребував постійного живлення.

Саме місто Троя могло бути неприступним, але ніщо не заважало Ахіллу, Діомеду, Одіссею, Аяксу, Менелаю та іншим очолювати військові загони, щоб здійснювати набіги, відбирати врожаї та грабувати навколишню сільську місцевість. Вино, зерно, худоба, рабині — усе було чесною здобиччю, усе, що могло допомогти прогодувати їхній великий табір. Дев’ять років Троянська війна була радше грабуванням, аніж битвою.

Ці набіги були спеціалізацією мірмідонян. Гомер розповідає, що під невблаганним і безжалісним керівництвом Ахілла вони пограбували понад двадцять міст і прибережних містечок протягом цих дев’яти років. Один із таких набігів мав далекосяжні та фатальні наслідки. Ми дійдемо до цього вже скоро, але спочатку ми маємо поглянути на кілька інших важливих епізодів, які мали місце протягом цього періоду застою.

Паламед

Ви ще пам’ятаєте двоюрідного брата Агамемнона Пала­меда, чоловіка, який розкрив удаване божевілля Одіссея? Між цими двома чоловіками ніколи не було симпатії. Одіссей не був вищим за те, щоб плекати образи, затаювати кривди та планувати повільну помсту. Ситуація дійшла до точки кипіння після того, як Агамемнон відправив Одіссея на північ до Фракії, давши йому вказівку повернутися з такою кількістю зерна, яку зможе перевезти його корабель. Коли він повернувся лише з жалюгідною кількістю оливкової олії та кислого вина, Паламед висміяв його перед його власними людьми.

— Великий цар Ітаки, видатний тактик, Одіссей Геніальний, Одіссей Мудрий і Чудовий. Такий надійний. Такий вина­хідливий.

Одіссей стримав свій гнів і холодно відповів.

— Ми всі схиляємося перед Паламедом, коли мова йде про розум і винахідливість. Безсумнівно, він міг би зробити це краще.

Він не очікував відповіді, що була за цим.

— Звичайно, я можу. Кожен може. Кожен, кого не лякають фракійські варвари, які трясуть списами.

— Доведи це.

На превеликий жаль Одіссея, Паламед це довів. Він відплив на власному кораблі й за кілька тижнів повернувся, до самого борту навантажений високоякісним зерном і фруктами.

Протягом наступних місяців Одіссей тушкував і вивчав, варив і розмірковував, зберігаючи при цьому привітний зов­нішній вигляд. Паламед подобався рядовим солдатам і не в останню чергу тому, що він винайшов кості та настільні ігри118, які спричинили справжній ажіотаж серед військових в усьому таборі.

118 Пізніше було поширене переконання, що Паламед, окрім створення настільних ігор та ігор у кості, «винайшов» усі приголосні в грецькому алфавіті, окрім літер бета й тау («b» і «t»). Нещасні студенти-математики можуть звинувачувати його в усіх своїх пі та сигмах...

Одного вечора гурт мікенців прийшов до Агамемнона. У грецькому таборі знайшли мертвого троянського шпигуна. Його тіло обшукали і виявили записку, нібито написану від царя Пріама до Паламеда:

«Інформація, якою ви поділилися з нами, була безцінною для справи Трої. Золото, яке ми вам надіслали, — лише мала частина нашої вдячності».

Паламеда привели до Агамемнона зі зв’язаними руками. Коли йому показали записку, він розсміявся та заперечив її зміст.

— Дешева й очевидна підстава. Це або троянці хочуть посіяти в наших рядах сумніви, або якийсь мій ворог зробив невмілу спробу обмовити мене.

— Я згоден, — сказав Одіссей, киваючи зі співчуттям. — Можливо, між нами мало прихильності, Паламеде, але я ніколи б не подумав, що ти здатний піти на таку низьку зраду.

Паламед уклонився, трохи здивований і збентежений тим, що дістав підтримку з його боку.

— Так, але ця печатка, безсумнівно, належить Пріаму, — мовив Агамемнон.

— Та її легко підробити, — сказав Одіссей. — Крім того, навіть якщо це справжня печатка Пріама, це більше доводить троянські підступи, аніж провину Паламеда. Гадаю, ви побачите, що наш друг невинуватий. Він жодного нашого секрету не обміняв на золото.

— Що ж, це можна швидко вирішити, — сказав Менелай. — Нехай обшукають намет Паламеда.

Одіссей невдоволено похитав головою.

— Такий недовірливий спосіб дій може лише...

— Обшукуйте, — сказав Паламед. — Мені нема чого приховувати.

До спільного шоку та огиди всіх присутніх, а особливо на превеликий жаль Одіссея, вони знайшли безліч троянського золота, закопаного у землю відразу за наметом Паламеда.

Агамемнон не погодився б на щось менше, ніж публічна страта шляхом побиття камінням. Паламед помер, заявляючи про свою невинуватість, іще більше покараний своїм останнім поглядом: Одіссей похитав головою та стиснув губи в сумному несхваленні, перш ніж — коли він був упевнений, що ніхто більше його не побачить, — широко посміхнувся Паламеду та переможно підморгнув.

Звістка дійшла до Евбеї та батька Паламеда, царя Навплія, який вжахнувся від думки про те, що його син міг бути винним у такому жахливому злочині — державній зраді. У нього був іще один син Оеах, який переконав його, що Паламед став жертвою змови, метою якої було його підставити. Його популярність і винахідливість являли загрозу для затишної кліки Агамемнона, Менелая, Одіссея та Діо­меда, сказав йому Оеах. Одіссей, безперечно, був головним павуком у центрі цього потворного павутиння змови. Він так і не пробачив Паламеда за те, що той викрив на Ітаці його слабке вдавання божевілля. Або за те, що обійшов його у фракійських набігах.

Перебуваючи за багато кілометрів від Троади, від якої їх відділяло широке Егейське море, ані Навплій, ані Оеах не могли нічого вдіяти, щоб помститися за смерть Паламеда. Поки що. Але Навплій, син Посейдона, був також здатний терпляче чекати свого часу, як і Одіссей.