Троя

Троїл і Крессіда

Інша історія, яка дійшла до нас і стосується цих років періо­ду застою, — це історія про Троїла та Крессіду, увіч­нена не Гомером чи Вергілієм, а двома великими англомовними поетами, які жили набагато, набагато пізніше, — ­Чосером і Шекспіром. Їхні версії ґрунтуються на поєднанні класичних і середньовічних джерел, а також їхньої власної уяви.

У найпростіших і найдавніших переказах Троїл вважається наймолодшим із усіх синів Пріама та Гекуби. Все ще бувши підлітком і, за загальним визнанням, володіючи надзвичайною красою, він намагався брати активну участь у сутичках і невеликих зіткненнях, характерних для перших років війни, але родина стримувала його з повагою до пророцтва, яке говорило, що Троя ніколи не впаде до ніг греків, якщо Троїл доживе до двадцяти років. Тому троянці мали твердий намір уберегти його від біди та гарантувати, що ніщо не завадить йому досягти цього віку, гарантуючи тим самим безпеку свого міста119. На жаль для них, Афіна шепоче суть цього пророцтва Ахіллу, який підстерігає Трої­ла, поки він катається верхи зі своєю сестрою Поліксеною. Вони біжать по захист до храму Аполлона. Ахілл, який не має часу на роздуми про правила притулку в священному місці, жене їх усередину, де він відрубує голову Троїла та, збожеволівши від своєї жаги крові, розрізає його тіло на частини. Поліксену він щадить. Вона дивиться йому в вічі, а він — їй. Здається, між ними є зв’язок. Цей зв’язок призведе до кризи, що станеться набагато ­пізніше.

119 Ім’я Троїл можна розглядати як поєднання Троса та Іла, імен двох царів-засновників Трої. Інші тлумачення стверджують, що це ім’я є зменшувальним словом і означає «маленька Троя», або, можливо, воно є злиттям слова «Troi-» та дієслова «luo», яке, серед інших речей, означає «знищити» — або принаймні «розчинити» чи «розбити», — а в своїй середній формі голосу (особливий спосіб відмінювання грецьких дієслів) означає «викуп».

Жорстоке вбивство Троїла вважають вирішальним фактором у посиленні опозиції Аполлона до грецької сторони і, зокрема, в укріпленні його ненависті до Ахілла. Олімпійським богам було не властиво ігнорувати таке святотатство, скоєне на їхній святій землі.

У пізніших переказах до цієї історії додається романтичний елемент. Троїл усе ще юний та вродливий, але тепер він закохався в Крессіду, доньку пророка Агамемнона Калхаса120. Так розквітає заборонене кохання по різні лінії фронту, яке заохочує та якому сприяє троянський вельможа Пандар. Гомер подає Пандара як переважно почесного та відважного лідера людей (хоча, як ми побачимо, він сприйнятливий до маніпуляцій з боку богів, які втручаються у цю справу); у Чосера він досить люб’язний, мов доброзичливий посередник; але у Шекспіра він — хитрий лизоблюд, надмірно похітливий звідник і сутенер121.

120 У цих версіях Калхас — не грек, як подано тут, а підступний троянець, який перейшов на бік греків.

121 Його ім’я живе в англійському слові «pander» («потурати»), яке походить від його подання як постачальника втіх і сексуального звідника. Потурати комусь означає пристосовуватися до їхніх смаків, задовольняти їхні бажання.

Калхас переконує Агамемнона вимагати у троянців повернути його дочку. У цей час (принаймні у версії Шекспіра) греки тримають у полоні старшого троянського лорда Антенора, рятівника Менелая та ранньої грецької делегації, і тому відбуваються переговори про обмін Крессіди на Анте­нора. Але Діомед закохується в Крессіду, а вона, натомість, у нього. Троїл дізнається про цю зраду і присягається помститися Діомеду.

Дивно, але в п’єсі Шекспіра, яка вважається однією з найбільш проблематичних і оманливо дивних в усьому його кано­ні, ані Троїл, ані Крессіда не зазнали традиційної долі нещасних закоханих. П’єса закінчується вбивством Гектора та зверненням Пандара до глядачів, у якому він оплакує долю «звідника» (сутенера) і заповідає глядачам свої венеричні хвороби. Троїл і Крессіда залишилися живими, а їхня історія — повністю нерозгаданою.