Троя

Двобій

Менелай і Паріс добре озброїлися. Тримаючи шоломи з гребенями з кінського волосся під пахвами, вони піднімали свої великі бронзові щити, вкриті міцною шкірою. Наконечники їхніх ясеневих списів були щойно загострені й блищали на сонці.

Принц Гектор виступив уперед зі своїм шоломом у руках. Він кинув туди два камені: білий і чорний. Високо піднявши шолом, він вигукнув:

— Білий — для принца Паріса, чорний — для царя Менелая!

Натовп замовк, коли він різко потряс шоломом.

З нього вискочив білий камінь.

— Принц Паріс зробить перший кидок.

Це мала бути не дика й жорстока бійка, а ритуальна дуель. Агамемнон зі свого боку та Пріам зі свого зарізали волів і кіз для богів. Вони та їхні жерці цілком погоджувалися щодо того, що цей поєдинок — поєдинок, який так чи інакше приведе до кінця війни, — має відбутися настільки гідно та шляхетно, наскільки це можливо.

Згуртовані ряди з обох сторін були майже нездатні стримувати своє хвилювання. Виникла справжня карнавальна атмосфера. Вони збираються додому. Хай там що, вони вирушають додому. Двоє чоловіків, які тепер крокували у протилежні боки один від одного, були головною причиною цієї проблеми: Менелай, чоловік Єлени, та Паріс, її коханець. І хоча пересічного солдата мало хвилювало те, хто вийде переможцем із двобою, для них важливими були трофеї, бо Паріс пообіцяв, що в разі поразки віддасть не лише Єлену, а й величезні скарби. Звісно, більшість цих скарбів дістанеться великим царям і принцам, але достатня частина дійде і до рядових воїнів.

Коли Паріс і Менелай відійшли один від одного на правильну, на думку Гектора, кількість кроків, він закликав їх зупинитися. Вони обернулися. Запала тиша. Паріс узяв свій спис, відвів назад руку й кинув...

Натовп затамував подих, коли довга тінь списа помчала до своєї цілі. Його наконечник із гучним стуком ударив у самісінький центр щита Менелая, але броня з міцної шкіри відштовхнула вістря назад. Хороший удар, однак він не завдав ворогу шкоди. Грецький контингент зітхнув із полегшенням, троянці застогнали від розчарування.

Тепер настала черга Менелая. Він підняв спис і знайшов рівновагу.

Треба віддати належне Парісу, він не відступив і не здригнувся. Він стояв твердо і прямо. Менелай прицілився й запустив свій спис у політ. Він також влучив у центр щита, але цього разу вістря пробило його наскрізь. В останню мить Паріс встиг ухилитися одним спритним атлетичним рухом. Наконечник не проткнув його, але зачепив його бік. Почувши різкий мимовільний крик Паріса й по­бачивши його кров, Менелай відчув перемогу. З диким криком він швидко наблизився до супротивника і замахнувся мечем на шолом Паріса. Почувся гучний тріск, але розлетівся меч, а не шолом.

Коли приголомшений Паріс відхилився назад, Менелай схопив плюмаж його шолома з кінського волосу й сильно потягнув донизу. Паріс упав на коліна в пилюку, і Менелай почав тягти його по землі за ремінь на підборідді. Він би задушив його так само, як Ахілл задушив Кікна багато років тому, коли ахейські кораблі вперше пристали до берега, якби богиня Афродіта не втрутилась і не допомогла своєму фавориту. Вона порвала ремінь, і Менелай ступив крок назад, тримаючи в руках порожній шолом.

Тепер Афродіта змусила Паріса зникнути у вирі пилу та плутанини. Менелай вигукував його ім’я, але не міг його побачити. Ніхто не міг його побачити. Принц уже перенісся до своєї спальні в палаці, де він перебував у безпеці за стінами Трої.

Натовп кричав від розчарування та зневіри. У палаці Афро­діта з’явилася перед Єленою і наказала їй іти до Паріса, доглядати за ним і кохатися з ним.

— Мій справжній чоловік Менелай переміг, — сказала Єлена. — Навіщо мені йти до боягузливого Паріса? Якщо ви його так любите, йдіть до нього самі. Гладьте його чоло. Кохайтеся з ним. Мені гидко навіть дивитися на нього.

Обличчя Афродіти перетворилося на спотворену маску люті.

— Не смій мене ослухатися! Зроби мене своїм ворогом і побачиш, що тебе ненавидітимуть як троянці, так і греки. Жодна жінка в історії ще не зазнавала таких ­знущань, презирства та покарань, які я нашлю на твою голову. Йди!

Єлена здригнулася від люті Афродіти. Вигляд божественно сяючої краси, що так швидко перетворюється на лихий погляд Горгони, у якому присутня та моторошна потворність, налякав би навіть могутнього Аякса. Щільно загорнувши навколо плечей свою блискучу білу шаль, Єлена попрямувала до кімнат Паріса.

Він сидів на ліжку, обережно торкався подряпини на боці й морщився.

— Отже, могутній воїн повернувся після свого великого й славетного тріумфу, його жахливі рани спливають кров’ю, — сказала Єлена з презирством. — Усі ці роки ти розповідав мені, як настромив би на свій спис Менелая, мов смажену качку. Наскільки ти сильніший, швидший, спритніший і сміливіший... А тепер подивися на себе... Ти просто жалюгідний.

— Менелаю допомогла Афіна! — поскаржився Паріс. — Я вб’ю його завтра. А поки покохаймося... Ходи у ліжко.

Тим часом Менелай кричав на троянські зубчаті мури.

— З тебе досить, Парісе? Ти отримав достатньо? Тоді перемога за нами! Цього ж дня ми забираємо Єлену та мого сина Нікострата й назавжди відпливаємо від мурів цього проклятого міста. Назавжди!

Єлена була впевнена, що радісні крики з обох боків були найгучнішим шумом, який коли-небудь видавав великий гурт смертних людей від самого початку світу.

Внизу на рівнині солдати обох армій шаленіли від радості.

«Додому! — думали греки. — Додому!»

«Мир! — думали троянці. — Мир!»

Але ненависть Гери до Трої вимагала більшого, набагато більшого, ніж це. Вона вимагала повного знищення міста, зрівняння його з землею.

На Олімпі вони з Афіною не давали Зевсу ані хвилини спокою.

— Справу ще не вирішено, і ти це знаєш, — сказала Гера.

— Як це можна залишити ось так, батьку?

— Це абсурд.

— Це нічого не вирішує, а лише ганьбить обидві сто­рони.

— Це ганьбить богів. Усіх нас, але особливо тебе, Зевсе.

Об’єднана сила переконання дружини та дочки була занадто сильною для нього, щоб протистояти їм одночасно, тож Зевс схилив голову.

— Тоді йдіть, — сказав він. — Якщо так треба.

Афіна пішла до стін Трої, де під виглядом Лаодока, войовничого сина Антенора, розшукала троянського лучника Пандара. Вона прошепотіла йому на вухо, що він отримає вічну славу, якщо підніме свій лук і застрелить Менелая, який усе ще крокував під мурами, викликаючи Паріса, щоб той зустрівся з ним як чоловік.

Пандар уважно прицілився й вистрілив. Стріла пробила б обладунок Менелая й досягла життєво важливого органу, але швидка, як блискавка, Афіна була поруч, щоб відвести її136, тож натомість наконечник уп’явся в м’язи його ноги — рана була несмертельна, але виявилася досить серйозною, щоб потекла кров і щоб Менелай упав на землю.

136 Як мати відганяє муху зі своєї сплячої дитини», — пише Гомер.

Греки розлютилися від такого кричущого порушення умов перемир’я, і тепер дві армії зіткнулися по-справжньому. Вперше за більш ніж дев’ять років на рівнині Іліон відбулася справжня битва. Ріка Скамандр — її ще іноді називають Ксант, або Жовта ріка, — незабаром стала червоною.