Троя

Іфігенія в Авліді

Прибуття Ахілла та його мірмідонян поліпшило бойовий дух військових сил. Усі вони знали пророцтва. Ахілл забезпечить їм перемогу. Він буде їхнім чемпіоном, їхнім тотемом. Цей поштовх, який дала його присутність, був дуже потрібним для морального духу греків: десятки тисяч воїнів томилися в Авліді, тупаючи ногами, чекаючи наказу вирушати до Трої.

Агамемнон привітав Ахілла з такою сердечністю, на яку він тільки був спроможний.

— Тепер ми нарешті можемо відплисти й завершити цю справу.

Але вони не змогли відплисти. Ніякий флот, хоч яким би могутнім він був, не може плисти без вітру, а його не було. Ані подуву. Недостатньо, щоб перемістити іграшковий кораблик поверхнею ставка. Недостатньо, щоб змусити ворухнутися хоч одну травинку. Кораблі, які перевозили їжу, зброю, персонал, слуг і всі необхідні для війни припаси, потребували вітру, щоб зрушити з місця. Для воїнів було б неможливою дурістю веслувати на пентеконтерах до Трої без кораблів постачання, які б не пливли відразу за ними.

— Калхасе! — заревів Агамемнон. — Нехай хтось знайде мені мого клятого провидця.

Калхас низько вклонився своєму царю, але не бажав нічого говорити.

— Що з тобою? Просто скажи це, чоловіче. Чому немає вітру? Чи ти не знаєш?

— Я знаю, ваша величносте, тільки... можливо, якби я розповів вам про це пізніше... наодинці?

— Наодинці? — Агамемнон озирнувся. На нараді були присутні його давні союзники: Менелай, Діомед, Аякс, Одіссей і цар Нестор із Пілосу. — У мене немає від них секретів. Кажи швидше.

— Я... це... стало відомо, що... як би це сказати... богиня Артеміда... це все вона...

— Артеміда?

— Вона наказала Еолу, божественному хранителю вітрів, заспокоїти всі бризи, царю людей.

— Але чому? Хто її образив?

— Отже... здається... що... що...

— Може, ти нарешті перестанеш розкривати й закривати рота, як та клята риба, і розкажеш нам усе? Хто був настільки божевільним, аби образити богиню Артеміду?

Страждання на обличчі Калхаса було таким очевидним, що його значення відразу стало зрозумілим принаймні одному з цього гурту.

— Мені здається, — сказав Одіссей, — що Калхасу важко вимовити твоє ім’я, Агамемноне.

— Моє? Ти смієш натякати...

— Навряд чи він наважиться щось запропонувати нам, якщо ти так на нього продовжиш гримати, — сказав Одіссей. — Ти або хочеш, щоб він говорив, або хочеш налякати його, щоб він мовчав. Ти не можеш отримати і те, й інше.

Агамемнон роздратовано махнув рукою.

— Ти можеш говорити тут вільно, Калхасе, ти це знаєш. Я дужче гавкаю, ніж кусаю.

Калхас перевів подих.

— Пам’ятаєте, як минулого тижня, ваша величносте, ви ходили на полювання до гаю, що на південному заході звідси?

— І що з цього?

— Якщо ви пам’ятаєте, царю людей, я згадував тоді, що цей гай священний для богині...

— Хіба? Не пам’ятаю. І що з цього?

— Ви... ви застрелили оленя того дня. Чудовий постріл, але... але, здається, олень також був священним для божественної Мисливиці. Вона гнівається, ваша величносте.

Агамемнон перебільшено зітхнув, як зітхають усі правителі, коли хочуть сказати, що вони оточені дурнями й вічно обтяжені проблемами, які б давно зламали звичайних людей.

— Гаразд. Розумію. І я вважаю, що нам потрібно принести якусь жертву, щоб її задобрити, чи як?

— Ваша величність має рацію.

— Що ж, тоді віддавай потрібні накази! Чи мені все робити власноруч? Що саме принести в жертву? Що було б доречно? Ще один олень? Бик, коза, що?

Калхас покрутив край свого плаща й подивився на всі боки, але тільки не на свого царя.

— Вона справді дуже розгнівана, ваша величносте. Справді дуже розгнівана.

— Десять биків? Двадцять? Ціла кривава гекатомба95?

95 Гекатомба — це жертвопринесення сотні голів худоби. Згідно з одним джерелом, Менелай пообіцяв Афродіті, що якщо він виграє Єлену в лотерею, то влаштує для неї гекатомбу в подяку, але в усьому хвилюванні він забув про це. Її гнів через таку образу вказується як причина, чому Афродіта вибрала Єлену як нагороду, запропоновану Парісу під час суду на горі Іді.

— Це... це ще гірше, ваша величносте... Богиня вимагає не що інше, як принести в жертву, — голос провидця знизився до хрипкого шепоту, а на його очах виступили сльози, — вашу дочку.

— Мою дочку? Мою дочку? Це якийсь жарт?

Страждання, написане на обличчі Калхаса, не залишало ніяких сумнівів у відповіді. Настала крижана тиша. Агамемнон порушив її іншим запитанням.

— Яку дочку?

Калхас іще дужче скрутив тканину свого плаща.

— Лише жертва у вигляді твоєї найстаршої задобрить богиню.

Менелай, Одіссей та інші повернули свої голови до Агамемнона. Його дружина Клітемнестра народила йому трьох дівчат. Електра й Хрісотеміда були ще дітьми, але Іфігенія вже наближалася до ранньої зрілості. Казали, що вона розумна, благочестива та добродушна.

— Ні, — відповів Агамемнон після тривалого мовчання. — Ніколи.

— Хвилинку, — сказав Менелай. — Ми всі присягнули заради цієї справи.

— Тоді принеси в жертву власну дочку!

— Підступний троянець уже викрав мою дружину й сина Нікострата, — мовив Менелай. — Я достатнім пожертвував. Пам’ятай свою клятву.

— Хіба Іфігенія хоч колись зробила щось лихе?

— Я знаю, що важко про це просити, Агамемноне, але якщо цього вимагає Артеміда...

Проте Агамемнона неможливо було переконати.

— Є й інші боги. Афіна, наприклад. Вона прихильно ставиться до Одіссея і завжди підтримуватиме все, що він робить. Посейдон теж на нашому боці. І Гера. Вони переконають Зевса втрутитись. Артеміда не може вічно утримувати наш флот. Якщо ми будемо достатньо терплячими, то все буде добре.

Але дні минали без жодного натяку на вітерець. Спекотні, затхлі погодні умови в Авліді стали розсадником різних хвороб. Коли серед греків почали ширитися чутки, багато хто дійшов висновку, що мстива Артеміда зайшла настільки далеко, що випустила свої чумні стріли в їхній табір. Минали тижні, вітер не здіймавсь, а епідемія не вщухала.

Нарешті Агамемнон піддався тиску, що посилювався на нього з усіх боків.

— Пливи до Мікен, — сказав він Одіссеєві.

— Плисти? Але ж уся справа в тому, що ми...

— Веслуй! Веслуй до Мікен. Ти до біса добре знаєш, що я маю на увазі. Пливи, якщо потрібно, але вирушай туди. Скажи Клітемнестрі, що тобі наказано привести до нас Іфіге­нію, щоб вона вийшла заміж.

— А хто буде щасливим чоловіком?

— Ахілл, — сказав Агамемнон.

— Справді? — Одіссей звів брову. — А як до цього ставиться сам молодий принц?

— Нема чого турбувати його цим, — махнув рукою Агамемнон. — Вони насправді не будуть одружуватись. Усе це просто... просто... Яке є для цього слово?

— Привід? Відмовка? Обман? Брехня?

— Не став під сумнів мої накази. Просто рушай.

— Але хіба ти не вважаєш, — сказав Одіссей, — що це майже неминуче, що...

— Ти про що?

— Ну... Хіба ти не вважаєш, що, можливо, можна знайти кращу причину, щоб привести сюди твою дочку?

— Дурниці. Мій план ідеальний. Що може бути краще за заручини з Ахіллом? Він улюбленець усього світу.

— Просто це... — Одіссей намагався знайти правильні слова, щоб виразити свої думки.

— Більше ніяких відмовок. Рушай!

Коли корабель Одіссея огинав південний мис Аттики на шляху до Пелопоннесу, він розмірковував про примхи та непослідовність у діях своїх товаришів. Він не міг сумніватися в тому, що Агамемнон був найвидатнішим полководцем свого часу. Можна було тільки захоплюватися швидкістю, сміливістю та рішучістю, з якими він завоював та об’єднав різні міста-держави, королівства та провінції Арголіди й перетворив Мікени на ту велику державу, якою вони, безсумнівно, були. Але як такий здібний воєначальник міг бути таким дурним, коли справа доходила до питань особистого характеру, емоцій і почуттів? Безперечно, дружина Агамемнона Клітемнестра наполягатиме на тому, щоб супроводжувати Іфігенію до Авліди на її весілля. Яка мати не прийде на звичайнісінькі заручини дочки, що й казати про такий чудовий союз, як той, що вони збиралися проголосити? Як міг Агамемнон, що був здатний передбачати дії найкращих ворожих полководців на полі бою, не побачити цього? Як відреагує Клітемнестра, коли дізнається, що її та її дочку заманили до Авліди під фальшивим приводом — і з найжахливішою метою? І як відповість запальний Ахілл на використання його імені в такому обмані?

Що ж, проте Одіссей не любив розпитувати, лише спостерігати за всім зі своєю звичайною іронічною відстороненістю.

Його припущення підтвердилися після прибуття в Мікени. Щойно слова «одруження» та «Ахілл» пролунали з його вуст, у палаці почалися гучні приготування. Іфігенія літала у хмарах від щастя, а Клітемнестра — від гордості. Одіссей відчував, що жодне його слово не змогло б зупинити це цунамі їхньої нестримної радості. М’язи його обличчя боліли від нерухомої посмішки, яку він одягнув, щойно зайшов до палацу. Так, хіба це не найдивовижніший шлюб, який тільки можна собі уявити? Ахілл був таким же гарним, як кажуть люди? Хіба наречений і наречена стануть не найщасливішими молодятами нашого часу? Це буде тріумф Мікен, Фтії та всієї Фессалії. Як дуже розумно з боку Агамемнона придумати таку чудову ідею, перш ніж вони всі вирушать рятувати бідолашну, дорогу Єлену.

Минув деякий час, перш ніж Клітемнестра була задоволена, що на їхні кораблі завантажили належну, на її думку, кількість невільниць, музикантів і кухарів, а також достатньо срібного посуду, вишуканих тканин і вина, щоб улаштувати весільний бенкет, гідний такої золотої пари. Одіссей був змушений чекати аж два тижні, перш ніж її флотилія була готова вирушити за його кораблем, аби приєднатися до Агамемнона та застряглого грецького флоту.

Але в ту мить, коли вона ступила на берег Авліди, Клітемнестра зрозуміла: щось не так. У гарячому, нерухомому повітрі гавані висів жахливий сморід. Вирази облич тих, що зібрались її зустріти, виражали то страх, то ворожість, то незрозуміле їй співчуття.

Агамемнон був щиро здивований, побачивши свою дружину.

— Не було потреби тобі приїздити, моя люба, — сказав він, цілуючи її в кожну щоку.

— Не було потреби мені приїздити? Ти — дурний чоловік. Одіссей сказав мені те саме. Що за нісенітниці! Ніби Іфігенія не захотіла б, аби її мати була поруч на її весіллі. А чому це всі мають такий збентежений вигляд?

За пів години вона дізналася про все, і покараний Агамемнон знову змінив свою думку щодо жертви.

— Це погана ідея, — сказав він своїм головним командирам. — Королева має рацію. Вбивство такого невинного створіння було б жахливим злочином. Боги не можуть цього хотіти.

Менелай розкрив свого рота, щоб заперечити, але перш ніж він устиг це зробити, на збори ввірвавсь Ахілл.

— Як ви посміли використати моє ім’я, щоб заманити ту бідолашну дівчину сюди на смерть? — сказав він, задихаючись од люті. — Як ви посміли? Негайно відправте її назад!

— Я не дозволю, щоб мої рішення ставило під сумнів якесь хлопчисько, — сказав Агамемнон.

Двоє чоловіків наблизились один до одного, важко дихаючи, але перш ніж вони встигли почати бійку, втрутивсь Одіссей.

— Тихше, тихше... — сказав він, — давайте не втрачати самовладання.

Ахілл плюнув на землю й пішов, не сказавши жодного слова.

Одіссей був вдячний за те, що не був верховним командувачем цього військового корпусу. Він знав, що така посада не приносить із собою нічого, крім головного та серцевого болю. Було зрозуміло: хоч що б зробив Агамемнон, він страждатиме. Цілком природно, що всі його батьківські та чоловічі інстинкти різко збунтувалися від думки про смерть його дочки. Проте до цього часу вже весь альянс, аж до найпідлішого раба, дізнався з усіма подробицями про те, що він убив священного оленя, і про те, що Артеміда вимагала як відплату. Й усі, навіть його брат Менелай, закликали Агамемнона поступитись. Іфігенія мусить померти, інакше вся місія порятунку Єлени з Трої зазнає краху. Що таке одне життя проти честі багатьох грецьких царів і принців? Що таке одне життя проти зростаючої хвилі смертності від хвороби, яка заразила їхній флот у гавані? Що таке одне життя проти перспективи здобути всі троянські скарби, які чекали на прибуття їхніх переможних армій?

Тієї ночі навіть Ахілл подолав свою лють через те, що він був мимовільним знаряддям для того, щоб заманити Іфігенію до Авліди, і додав власний голос до хору, який вимагав її смерті. Йому було дуже шкода дівчину, але його мірмідоняни не мали настрою залишатися в Авліді хоч на день більше, ніж було потрібно. У той день до нього прийшли двоє його воєначальників, Евдор і Фенікс, аби дати йому зрозуміти настрої в лавах мірмідонян96.

96 Евдор був сином Гермеса. Принц Фенікс правив Долопією, що була підлеглим королівством Фтії, та відповідав за виховання Ахілла, коли той перебрався з печери Хірона до Фтії. Він був другим після Патрокла чоловіком, якого Ахілл любив найбільше.

— Вони люблять тебе, принце Ахілле, — сказав Фенікс, — але вони й чути не хочуть про те, що Агамемнон кидає виклик бажанням богині.

— Це правда, — підтвердив Евдор. — Артеміда невблаганна. Моя мати Полімела колись була її жрицею97. Вона ­ніколи не прощає. Мисливицю треба задобрити. У нас немає іншого виходу. Якщо Іфігенію не принести в жертву, вся ця затія буде марною.

97 Це була правда. Бог Гермес побачив, як Полімела танцює для Артеміди, і був зачарований її витонченістю та красою. Від їхнього союзу народивсь Евдор. Артеміда була незадоволена втратою своєї жриці. Якби Евдор не перебував під захистом Гермеса, вона напевно вбила б його або перетворила на якогось звіра.

Зрештою саме Іфігенія ухвалила рішення.

— Я ляжу на жертовний камінь і з радістю віддам своє життя за Грецію, — сказала вона нажаханій Клітемнестрі, яка дивилася на неї з недовірою. — Ця жертва — мій вічний пам’ятник; це для мене шлюб, материнство і слава, все це в одному. І це правильно, мамо98...

98 Ці слова приписує їй Евріпід у своїй трагедії «Іфігенія в Авліді». Цю п’єсу та історію жертвоприношення Іфігенії покладено в основу чудового фільму Йоргоса Лантімоса «Вбивство священного оленя» з Коліном Фарреллом і Ніколь Кідман у голов­них ролях.

Тож так і сталося, що її перед усіма поклали на жертовний камінь.

Калхас підняв високо в повітря срібний ніж — його вираз обличчя та швидкість руху виказували, на думку Одіссея, його занадто великий ентузіазм — і закликав богиню прийняти цю жертву.

Клітемнестра ридала. Ахілл відвів свій погляд. Агамемнон заплющив очі.

Калхас опустив ножа. Проте він не зарізав Іфігенію, бо Іфігенія зникла. У ту ж саму мить, коли опустився ніж, вона зникла. Її місце зайняв олень, і саме шкуру цієї істоти пробило лезо ножа, а не бліду шкіру Іфігенії.

Кров оленя вирвалася з рани великим фонтаном. Не зволікаючи, забризканий кров’ю оракул повернувся до натовпу з тріумфальним криком.

— Ви стали свідками милосердя Мисливиці. Вона пощадила дівчину! Вона всміхається нам!

Серед натовпу зазвучало приглушене підбадьорення. Чи справді богиня пощадила Іфігенію, чи це був якийсь трюк, придуманий Агамемноном і його жерцем? Але поки натовп вирішував, Калхас указав на дерева, що оточували це місце.

— Дивіться! — вигукнув він. — Вона посилає нам вітер!

Це була правда, повітря довкола них раптом заворушилося.

— Зефір! — вигукнув Калхас.

Це був не звичайний вітер, а Західний вітер... вітер, потрібний їм для якнайшвидшого переходу на схід, де була Троя.

— Зефір! — кричали греки. — Зефір! Зефір! Зефір!

У хвилюванні та в гарячці приготувань до відплиття Агамемнон не помітив від’їзду Клітемнестри та її супроводу.

— Відплила не попрощавшись, — сказав він Одіссеєві. — Але я не хвилююся. Ця війна скоро закінчиться. Вона трохи поміркує та зрозуміє, що у мене не було вибору. Крім того, богиня в будь-якому разі відправила б Іфігенію додому. Вона буде вітати їх там, у палаці, коли вони повернуться. Звичайно, вона буде там. Сподіваюся, всі твої кораблі придатні до плавання й готові вирушати, Одіссею. Завтра на світанку ми відпливаємо. На Трою!

— На Трою, — сухо повторив Одіссей.