Троя

Діомед проти богів

Махаон, син Асклепія, зцілив рану пораненого Менелая, застосувавши мазь, приготовану самим кентавром Хіроном137.

137 Махаон був одним із синів Асклепія. Як ви пам’ятаєте, цього божественного цілителя, як і Ахілла, навчав кентавр Хірон.

Тим часом битва переросла у цілковите жорстоке божевілля. Постріл у його брата, здавалося, пробудив справжнього лідера в Агамемноні, який був усюди в цій битві, ревучи та підбадьорюючи своїх полководців: Одіссея, Аякса, Аяса та Діомеда.

Останній із них, Діомед, цар Аргосу й син Тідея, був спов­нений особливої люті й хоробрості. Це був його золотий час, його апогей. Він пробивався крізь троянські ряди, як циклон. Пандар, який був високо на стінах Трої, вистрілив у нього й поранив його; але Діомед, ледь буркнувши, змусив свого друга й товариша Стенела витягнути стрілу.

— Тобі доведеться вигадати щось краще, боягузе Пандаре! — закричав він, перш ніж знову кинутися в бій, вбиваючи ворогів ліворуч і вбиваючи їх праворуч.

Раптовий спалах насильства застукав олімпійців зненацька. Після всіх цих років застою боги були вражені тим, як обидві сторони кидаються одна на одну, як рубають мечі, гуркочуть колісниці, летять стріли та списи, а повітря наповнюється бойовими вигуками та криками поранених і вмираючих. А вигляд нестримного Діомеда у центрі битви змусив навіть бога війни широко розкрити очі від подиву. Але Арес, який завжди був на боці троянців, схаменувся й кинувся у вир битви, відкидаючи грецьких воїнів убік і невблаганно прямуючи до Діомеда, якого він убив би на місці, якби Афіна не крикнула йому, щоб він утримався та дав смертним спокій. Арес потупцював до берега Скамандра, щоб ображено спостерігати звідти.

Ніхто ніколи не бачив воїна, який був би так цілковито й жахливо сповнений енергії, як Діомед того дня. Він був спов­нений ентузіазму — слово, буквальним значенням якого є «бути сповненим духом бога» («entheos»). Якби таке слово існувало в нашій мові, ми могли б сказати, що Діомед був «обожнений» — і тим богом, про якого тут іде мова, була Афіна. Вона навіть дала йому силу розрізняти безсмертних.

— Бийся з будь-ким із них, якщо тобі це потрібно, — прошепотіла йому Афіна, — з будь-ким, окрім Афродіти. Вона не бойове божество, і їй слід дати спокій.

Діомед убив двох синів Пріама, а також Пандара, який через надлишок самовпевненості спустився зі стін Трої, щоб приєднатися до битви на рівнині. Принаймні дюжина досвідчених троянців полягла у вогні люті Діомеда. Здавалося, ніби натхненний аргосець тепер також мав у своїй владі принца Енея, лідера дарданців. Діомед підняв над своєю головою величезний камінь, який двоє сильних чоловіків ніколи не змогли б зрушити з місця, й опустив його на Енея, який спробував відскочити вбік. Валун не влучив йому в голову, але розтрощив його стегно. Діомед уже оголив свій меч і був готовий добити його, коли втрутилася мати Енея Афродіта. Діомед у своїй невгамовній жадобі крові та шаленстві напав на неї і порізав її зап’ястя там, де воно з’єднувалося з рукою. З її рани хлинув срібно-золотий іхор, і Афродіта з вереском утекла на берег річки, де все ще ображено стояв її коханий Арес.

— Цей Діомед божевільний! — сказала вона йому. — У такому настрої він міг би сам виступити проти великого Зевса! Позич мені своїх коней і дозволь мені полетіти на Олімп, аби зцілитися там.

Тим часом Енею, оповитому туманом, який створив Аполлон, допомагали сестра-близнючка Аполлона, богиня Артеміда, та їхня мати, титаніда Лето. Коли він опинився в безпеці, Аполлон покликав Ареса і сказав йому перестати дивитися на річку, як примхливий підліток, і вступити у бій.

— Діомед знищує наших найкращих троянських воїнів! Піднімай свій зад і хутчіш у бій.

Ображений і присоромлений Арес одразу опинився в лавах троянців, і весь хід битви почав змінюватися. Діо­мед, можливо, й убив багатьох троянців, але Арес вирішив убити вдвічі більше греків.

Афіна полетіла на Олімп і попросила Зевса дозволити їй та Гері приєднатися до битви.

— Якщо Аресу дозволено допомагати троянцям, то нам має бути дозволено допомагати ахейцям.

Зевс застогнав і в розпачі похитав головою. Це була саме та ситуація, якої він боявсь і якої він так сподівавсь уникнути. Повне божественне втручання в те, що він хотів вважати справою винятково смертних. Але він знову схилив голову на знак згоди.

Афіна кинулась у троянські ряди, її егіда Горгони виблискувала на сонці.

— Гей, Діомеде! — крикнула вона йому. — Ти воїн чи ­боягуз? Подивись, Арес зараз у гущі битви. Чи насмілишся ти кинути йому виклик? Чи насмілишся ти поборотися з самим богом війни?

З ревом, що холодить кров, Діомед кинув свого списа просто в живіт Ареса, у саме його нутро.

Тремтіння охопило ряди обох армій, коли з пораненого бога війни вирвався такий крик болю, що не був схожий на жодний інший звук. Звісно, лише Діомед мав здатність бачити безсмертних. Тож для воїнів із обох сторін цей звук був настільки ж таємничим, наскільки й жахливим. На мить бій припинивсь, і всі з жахом озирнулися навколо.

Арес із криком полетів на Олімп, аби зцілитися. Зевс не виявив і краплі співчуття. Бог війни завжди був його найменш улюбленою дитиною. Він неохоче подбав про те, щоб його рани обробили; але коли Афіна і Гера також повернулися на Олімп, він був дуже радий оголосити, що забороняє всі такі майбутні втручання.

— Я ще ніколи не бачив такої поведінки, — сказав він. — Ви олімпійські боги чи дикі діти? Мені соромно за вас. Відтепер ви не берете участі в битвах. Ми залишаємо смертних самих розбиратись у цій ситуації без нашої прямої допомоги. Всім зрозуміло?

Виснажені й на мить присоромлені боги схилили свої голови у покорі.

Проте Зевс не забув про свою обіцянку Фетіді.