Троя

План

Коли Одіссей докладно описав свою ідею, у штабі Агамемнона було кілька людей — найбільш значущими серед них були Неоптолем і Філоктет, — які намагалися його пере­кричати.

— Це ніколи не спрацює.

— Спочатку вони його спалять.

— Не обдурить і дитину.

— Тридцятеро людей? І ти будеш одним із них, чи не так?

— Я так не думаю!

— Це найбільш дурна...

— ...божевільна... легковажна... суїцидальна...

Агамемнон підняв свій скіпетр, і запала тиша.

— Афіна сказала тобі це?

— Кожну деталь, — відповів Одіссей. — Я був так само здивований, як і ви всі. Але вона пообіцяла мені, що це спрацює, — він повернувся до інших. — І так, я точно буду одним із тих тридцяти чоловіків усередині. Я не хочу, щоб історія зарахувала мене до боягузів, які не вірили. До зрадників, які виступали проти єдиного плану, що може забезпечити нашу перемогу. Я буду одним із тих тридцяти, кого не забуде слава. Я очікую, що за місця всередині буде боротьба.

Сила й переконливість його промови мали свій ефект.

— Я прийшов сюди, щоб із ворогом битись, а не залазити у черево дерев’яної вогняної пастки, — сказав Неоптолем.

— Я розумію, що ви з Філоктетом, які брали участь лише у кількох тижнях боротьби, все ще вірите у те, що єдиний шлях — сила зброї, — сказав Одіссей. — Але решта з нас втомилися від битв і готові спробувати хитрість замість убивства. Розум замість війни, розумієш? Сміливість і розум замість бійні та крові?

Похмуре бурмотіння на знак згоди з боку інших змусило тих, хто сумнівався, замовкнути.

— Тож як ми це зробимо? — запитав Менелай.

— Я пропоную Епея, — сказав Одіссей. — Він побудував частокіл. Як ми всі знаємо, найкращі та найміцніші з усіх хатин і будівель у цьому таборі створив саме він. У себе вдома у Фокіді він керував будівництвом храмів, кораблів і навіть цілих міст.

Вони викликали Епея. Він не був найпопулярнішим серед ахейських воїнів. Багато хто зауважив, що його ніколи не можна було побачити на передовій, де була найбільша небезпека. Однак він міг битися один на один так само добре, як і будь-який інший чоловік. Він переміг компаньйона Діо­меда Евріала у боксерському поєдинку, який був частиною похоронних ігор на честь Патрокла. А на тих іграх, що проводилися невдовзі на честь Ахілла, навіть Акам — син великого Тесея, винахідника боротьби169, — не зміг його перемогти. Якщо він і був здивований викликом на цю нараду всіх великих лідерів ахейського експедиційного корпусу, то добре зміг це приховати.

169 Див. «Герої», щоб дізнатися більше про Тесея та його винахід панкратіону, давньогрецького бойового мистецтва.

Одіссей говорив десять хвилин, і Епей кивав, уважно слухаючи.

— Геніально, — пробурмотів він, коли Одіссей закінчив. — Але дерев’яний кінь, ви впевнені в цьому? Можливо, краще слон?

Із цих слів дехто з присутніх посміявся. Одіссей теж поспішив розсміятися.

— Я маю на увазі, це ж тридцятеро людей... — сказав Епей. — Зрештою, їм доведеться чимось дихати.

— Тридцять — це найменше число, яке гарантує успіх. Ти впораєшся з цим, Епею.

— Спочатку мені потрібно буде побудувати високу стіну, щоб троянці та їхні шпигуни не побачили, що ми робимо.

— Я вже думав про це. Це має бути груба дерев’яна огорожа. І вона мусить мати вигляд продовження частоколу. Звісно, вона має бути досить високою, щоб приховати твою роботу, але суцільна стіна викличе підозру.

Епей кивнув.

— Що ж, — сказав він, — тоді мені краще взятися до роботи. Передусім нам слід буде вирушити на західні схили Іди, щоб зрубати сосни та перевезти деревину сюди, на мою ділянку. Мені знадобляться мули та люди. Чи можу я вибрати тих, хто мені потрібен, аби вони працювали разом зі мною?

Агамемнон махнув рукою.

— Бери всіх та все, що потрібно.

Коли Епей та Одіссей пішли, Агамемнон звернувся до Калхаса.

— Ми правильно робимо? Я маю на увазі те, що це шалений ризик.

— Досить смілива ідея, ваша величносте, — погодився Калхас, — але щось у ній збігається з тим дивним видовищем, яке привернуло мій погляд минулого вечора. Я бачив, як сокіл кидається на голуба. Злякавшись, голуб полетів в ущелину в скелі. Тривалий час я спостерігав за тим, як розчарований сокіл літав навколо скелі, адже він був надто великий, щоб вирушити вслід за своєю здобиччю. Це кружляння нагадало мені про те, як наші армії кружляли й кружляли навколо Трої, та все безуспішно. Але потім сокіл зупинивсь і сховався в кущах навпроти виходу з ущелини. Він чекав там, невидимий і мовчазний. Тоді я побачив, як голуб висунув звідти свою голову, озирнувся й полетів. Тут же з куща вилетів сокіл і схопив його. Я одразу зрозумів сенс побаченого. Троя впаде не завдяки швидкості й силі, а завдяки хитрощам, мілорде царю. А наступного ранку приходить Одіссей і розповідає нам свою стратегію... — Він підніс долоні вгору, ніби висловлюючи своє захоплення над незрівнянно таємничими шляхами богів, долі та фатуму.

— Гм, — сказав Агамемнон, закочуючи очі разом з Менелаєм.

Під час роботи Епей шипів, крутився та іскрився, як Гефест. Табором ширилися чутки, що він витрачав коштовності й дорогоцінні метали на деталі для свого великого дерев’яного звіра.

— Зі спільної скрині трофеїв! — сердито бурчав дехто.

Але здебільшого цей проєкт зустріли з цікавістю та підтримкою. Проте всі вони бажали краще за ним спостерігати. Будівельні риштування, споруджені Епеєм, щоб полегшити спорудження коня, виявилися таким же ефективним за­хистом від очей греків, як великий дерев’яний частокіл навколо всього проєкту — від очей троянців. Вони чули пиляння та стукіт молотком, але не бачили нічого з того, що там відбувалося.

Тим часом Одіссей уточнював тонкощі плану в присутності Агамемнона та інших старших воєначальників.

— Якщо ми просто розберемо частокіл і покинемо весь табір, не залишивши троянцям нічого, окрім коня, вони щось запідозрять, — сказав він.

— Але я думав, що в цьому вся суть. Щоб ми повністю залишили табір, хіба ні? — сказав Аяс.

— Так, але хтось має залишитися, щоб пояснити значення коня. Щоб троянці повірили в те, що їм безпечно завозити його до міста.

Агамемнон спохмурнів.

— Я тебе не розумію.

— І в мене якраз є потрібний нам хлопець, — мовив Одіссей, а тоді відійшов убік і клацнув пальцями по завісі за собою. У відповідь на цей знак у наметі з’явився кремезний чоловік із широкими плечима, який зробив короткий, іронічний уклін. Під час його появи пролунав гомін із нотками здивування й сумніву.

— Сінон? — сказав Агамемнон. — Я думав, що ви обоє ненавидите один одного.

Одіссей посміхнувся.

— Між нами ніколи не було особливої любові...

— Мій двоюрідний брат Одіссей — брехливий, шахраюватий виродок, — сказав Сінон, — і я терпіти не можу його кляте обличчя.

— Це багатьом відомо, — погодився Одіссей. — Те, що він не може мене терпіти, — швидко додав він. — Решта — грубий наклеп, породжений заздрістю. Не можу зрозуміти, чому ви всі смієтеся. Справа в тому, що навіть троянці знають, що ми з Сіноном — смертельні вороги. Це зробить його зраду ще більш правдоподібною.

— Його що? Поясни усе.

Одіссей пояснив усе.

— А ти справді хитрий лис, чи не так? — сказав Агамемнон, почувши весь план. — Ніхто інший у всьому світі не зміг би придумати щось хоча б наполовину настільки підступне.

Це прозвучало радше як несхвалення, аніж похвала.

— Не я, великий царю, — сказав Одіссей, підвівши руки на знак приголомшеного протесту. — Це все Афіна. Вона приходила до мене уві сні й виклала все до найменших дрібниць. Я — лише її маріонетка, її нерозумний пішак.