Весілля і яблуко

Пелей стояв на березі Егейського моря і так довго кликав Фетіду, що в нього аж у горлі пересохло. Від скель і гір тіні повільно спускалися на берег, наче темний приплив, коли Геліос і його сонячна колісниця пливли за ним на захід. Незабаром Селена промчала небом над його головою, відки­даючи сріблясто-блакитне світло зі своєї місячної колісниці на мокрий пісок біля ніг Пелея. А він усе одно дивився на чорні води й хрипко вигукував ім’я Фетіди. І ось нарешті...

Чи він задрімав, чи там справді була бліда постать, що піднімалася з хвиль? Здавалося, вона збільшувалася.

— Фетідо?

Вона наблизилася до берега, тож мала змогу стояти. Лише стрічки з водоростей прикривали її витончену наготу, коли вона ступала піском до нього.

— Який смертний наважується викликати мене? О! — Вона підійшла до нього так швидко, що він позадкував од страху. — Я знаю це обличчя. Одного разу вночі ти насміливсь подивитися на мене. Що було в тому погляді? Мене він занепокоїв.

— Це... Це було кохання.

— О, кохання. І це все? Мені здалося, що я побачила в ньому дещо інше, те, що я не можу назвати. Я все ще це бачу в твоїх очах.

— Долю?

Фетіда закинула голову й засміялася. Її волога шия, оздоблена тонким намистом із водоростей, була прекраснішою за все, що Пелей бачив у своєму житті. Це був його шанс. Він кинувся вперед і схопив її за талію. Миттєво він відчув, як його руки розширились, а долоні зісковзнули. Фетіда зникла, а він тримав у руках дельфіна, який звивався. Він обій­няв його так сильно, що кров заспівала у його вухах, і він мало не впав, коли дельфін раптом перетворився на восьминога. Далі був вугор, морський орлан, медуза, тюлень... Він побачив більше різних істот, ніж міг порахувати. Не бажаючи, щоб його налякала жахлива дивина того, що він бачив і робив, Пелей заплющив очі, напружив ноги, зміцнив свою хватку і міцно тримався, відчуваючи різні текстури колючості, слизькості, шовковистості та м’якості, поки не почув зітхання та благання. Виснажена величезними витратами енергії, що знадобилась, аби стільки разів і з такою швидкістю змінювати свою форму, Фетіда підкорилася. Коли Пелей розплющив свої очі, вона лежала в його руках, почервоніла і втомлена.

— Я мав рацію, — сказав Пелей ніжним голосом. — Така наша доля. Ти не переможена. Ти не в моїх руках, ти в руках Мороса30. Ми обоє в його руках.

30 Грецьке уособлення долі. Див. «Міфи».

І там, на мокрому піску, він поклав її і так ніжно, як тільки міг, зробив її своєю.

На Олімпі всі видихнули з полегшенням. Небезпечне пророцтво Прометея тепер стосувалося лише Пелея, якого, хоч який він був гарний хлопець, шляхетний воїн, чудовий принц і таке інше, навряд чи можна було зарахувати до першого розряду смертних героїв, аби згадувати разом із Тесе­єм, Ясоном, Персеєм або Гераклом. Він був радий стати батьком сина, який може виявитися величнішим за нього. Крім того, Пелей був таким же гарним, як і Фетіда.

Коли пара попередньо повідомила, що їх одружить Хірон у його печері на горі Пеліон, кожен олімпієць — а точніше всі боги, напівбоги та другорядні божества — зробили їм неоціненний комплімент, прийнявши їхнє запрошення відвідати останнє велике зібрання безсмертних, яке побачить світ.

Усі боги, напівбоги та другорядні божества?

Усі, крім однієї...

У печері Хірона облаштували місця для відпочинку лише для самого кентавра, дванадцяти олімпійських богів і щасливої пари. Можливо, «щаслива» — занадто сильне слово, але на той час Фетіда вже змирилася зі своєю долею. Вона добре знала пророцтво Прометея, і тепер материнське полум’я, про яке вона навіть не підозрювала, запалало в ній із неймовірною силою, яскраво засяяло та спалахнуло лютим жаром. Вона раділа перспективі виношувати у своєму безсмертному лоні дитину, якій призначено велич.

Божественні почесні гості зайняли свої місця двома напівкруглими рядами в задній частині печери: Зевс розмістився на троні, що стояв у центрі, з одного боку якого сиділа його дружина Гера, Цариця небес і Богиня шлюбу, а з іншого — його улюблена дочка Афіна. Інші олімпійці штовхалися за краще місце біля та позаду Царя небес, наче розпещені діти. Деметра, богиня родючості, найменш марнославна з усіх, тихо сиділа в задньому ряду біля своєї дочки Персефони, королеви Підземного царства; вона представляла на святі свого чоловіка Аїда, який ніколи не наважувався піднятися до світу смертних. Близнюки Аполлон і Артеміда обігнали Посейдона й Ареса, зайнявши місця попереду, тоді як Афродіта рішуче прослизнула на місце поруч із Герою, що різко схилила голову перед Гермесом, який увійшов до печери, сміючись разом із Діонісом і кульгавим Гефестом. Коли олімпійці нарешті розсілися з усією гідністю, на яку вони тільки були спроможні, старших напівбогів і титанів Хірон розмістив на стоячі місця у решті печери, залишивши своєрідний центральний прохід, яким мали рухатися наречений і наречена. Надворі німфи морів, гір, лісів, лугів, річок і дерев сиділи на траві біля входу в печеру й постійно перешіптувались одна з одною, не маючи сил опиратися хвилюванню. Настільки повного зібрання безсмертних в одному місці не було з часів церемонії встановлення Дванадцятьох на горі Олімп31. Усі вони були тут.

31 Див. «Міфи».

Усі, крім однієї...

Козлоногий бог Пан стрибав навколо свого гурту сатирів, фавнів, дріад і гамадріад, граючи мелодію, настільки гучну для вух богів, що Гермеса вислали з печери, щоб він від імені Зевса наказав своєму дикому сину зупинитися.

— Так уже краще, — сказав Гермес, скуйовдивши грубе хутро, що звивалося між рогами на Пановій голові. — Тепер ми всі зможемо насолодитися привілеєм почути, як Аполлон грає на моїй лірі32.

32 Цю ліру було винайдено недоношеним немовлям Гермесом у день його народження. Див. «Міфи».

Океаніди та нереїди розташувалися найближче до входу в печеру. Одну з них одружували зі смертним героєм, що не було чимось новим — багато морських німф виходили заміж за титанів і навіть богів, — але ще ніколи такий союз не вшановувався присутністю усіх божеств.

Усіх, крім однієї...

Боги обдарували подружжя чудовими дарунками. Особливо слід відзначити двох чудових коней, Балія та Ксанфа, що стали подарунком від бога морів Посейдона33. Плямисто-сірий Балій і його гнідий брат Ксанф паслися за межами печери, коли почувся раптовий брязкіт, через що коні почали іржати й бити на сполох.

33 У грецькій міфології вважається, що Посейдон «винайшов» коней.

Гестія, богиня домашнього вогнища, вдарила в гонг, сповіщаючи про початок церемонії. Настала тиша. Боги заспокоїлися; ті, хто сидів у першому ряду та обернувся, щоб поговорити з тими, хто сидів позаду, тепер дивилися вперед, а всі їхні обличчя набули урочистого виразу. Гера розправила свою сукню. Зевс сидів прямо, підвівши голову й підборіддя так, що його борода вказувала на вхід у печеру. За його прикладом усі в печері повернули голови в одному ­напрямі.

Німфи затамували подих. Весь світ затамував подих. Якими славетними були боги, якими величними, якими могутніми, якими досконалими!..

Узявши одне одного за руки, Фетіда та Пелей повільно ввійшли у печеру. Молодята, як це завжди роблять молодята, затьмарили всіх гостей — навіть богів Олімпу — на цю коротку мить, поки вони відігравали головну роль.

Але Прометею, який сидів у глибині печери, було важко спостерігати за цим видовищем. Його пророчий розум не міг детально передбачити, що принесе майбутнє, але він був упевнений, що це зібрання безсмертних буде останнім в історії богів. Сама велич і слава цієї церемонії могли передвіщати лише якийсь занепад. Адже той момент, коли квіти та плоди є найбільш повними та стиглими, є миттю, що передує їхньому падінню, їхньому розкладу, їхньому гниттю, їхній смерті. Прометей відчув наближення бурі. Він не міг сказати, як і чому, але він був упевнений, що цей весільний бенкет якось був із цим пов’язаний і що дитина Пелея та Фетіди також буде з цим пов’язана. Майбутня буря пахла металом, запах якого завжди висить у повітрі перед громом. Пахло міддю та оловом. Кров смертних також пахне міддю та оловом. Міддю та оловом. І бронзою. Металом війни. У своїй голові Прометей почув звук удару бронзи об ­бронзу і побачив, як урізнобіч бризкає кров. Але за межами печери небо було блакитне, і всі обличчя, окрім його власного, сяяли від радості.

Усі, окрім дванадцяти олімпійців, піднялися на ноги, коли Пелей і Фетіда пройшли через вхід печери, перший гордо посміхався, а друга скромно нахилила свою голову.

«Я забагато думаю, — сказав собі Прометей. — Це не більш ніж головний біль. Подивись, які вони всі щасливі, всі безсмертні».

Всі?

Прометей не міг позбутися думки про те, що однієї бракує...

Гестія помазала молодих олією, поки син Аполлона Гіменей співав гімн на честь богів і благодаті шлюбу. Не встигла Гера сісти, благословивши союз, як біля входу в печеру почувся галас. Надворі натовп німф і дріад розсипався врізнобіч у вирі збентеження, коли крізь нього пройшло єдине божество, якого не запросили. Біля входу вимальовувався силует, але Прометей одразу впізнав її — Еріду, богиню чвар, ворожнечі, розбрату та безладу. Він розумів, що запросити її на весільний бенкет означало б засмутити олімпійців. Але не запросити її, хіба також не означало б катастрофу?

Зібрання розступилося, коли Еріда підійшла до півкола головних олімпійців. Вона засунула руку в свій плащ. Щось кругле і яскраве покотилося по землі й зупинилося біля ніг Зевса. Вона повернулася й пішла тим самим шляхом, яким прийшла, крізь натовп застиглих і приголомшених гостей. Вона не вимовила ані слова. Вхід і вихід Еріди були такими швидкими й несподіваними, що дехто в печері почав гадати, чи не уявили вони собі це. Але предмет біля ніг Зевса був досить реальним. Що б це могло бути?

Зевс нахилився, щоб підняти його. Це було яблуко. Золо­те яблуко34.

34 Це було одне із золотих яблук Гесперид. Ці чарівні фрукти відіграли свою роль в Одинадцятому подвигу Геракла та в завоюванні руки й серця Аталанти Гіппоменом. Див. «Герої». Оскільки вони спочатку були весільним подарунком від Геї, первісної Богині землі, її онукам Зевсу та Гері, поява одного з них на цьому останньому грандіозному весіллі Олімпійської епохи демонструє похмуру кругову симетрію.

Зевс обережно вертів його в руках.

Гера глянула через його плече.

— На ньому є напис, — різко сказала вона. — Що він говорить?

Зевс насупився й уважно вгледівся в золоту поверхню яблука.

— Тут написано: «Для найпрекраснішої»35.

35 На яблуку було написано: «Te kalliste» («Для найкрасивішої»). «Kalos» — грецьке слово, що означає «красивий» — як у словах «callisthenics» («художня гімнастика»), «calligraphy» («каліграфія») тощо.

— «Для найпрекраснішої»? Еріда дуже шанує мене, — Гера простягла свою руку.

Зевс уже збирався слухняно передати яблуко своїй дружині, коли з його іншого боку пролунав тихий голос.

— Світ погодиться, Геро, що це яблуко обов’язково має бути моїм.

Сірі очі Афіни зустрілися з карими очима Гери.

Позаду них обох пролунав сріблястий сміх, коли Афродіта простягла до Зевса свою руку.

— Давайте не будемо дурними. Є лише одна, кого може стосуватися словосполучення «Для найпрекраснішої». Дай мені це яблуко, Зевсе, бо воно більше ні для кого не ­годиться.

Зевс опустив свою голову й глибоко зітхнув. Як він міг зробити вибір між своєю коханою та могутньою дружиною Герою, своєю улюбленою донькою Афіною та своєю тіткою, могутньою богинею кохання Афродітою? Він міцно стиснув яблуко й побажав опинитись якнайдалі звідси.

— Не засмучуйтеся, батьку, — Гермес виступив вперед, веду­чи за собою неохочого Ареса. — Вам лише потрібен хтось, кому ми всі можемо довіряти, щоб він ухвалив рішення та вручив це яблуко від вашого імені, чи не так? Що ж, так сталося, що ми нещодавно зустріли саме таку людину, чи не так, Аресе? Молодого чоловіка, який володіє ­чесним, неупередженим та бездоганно надійним судженням.

Зевс глянув на них.

— Хто він?

Загрузка...