Троя

Виховуючи дитя

Деякий час Пелей стояв, малий Лігірон почервонів та відригнув на його руках. Йому здавалося неможливим, що будь-яка мати, божественна чи смертна, може витримати тягар і біль вагітності й пологів, а потім... а потім зробити те, що зробила Фетіда. Віддати своїх дітей вогню. Вона, ­мабуть, божевільна. Хвора до глибини душі. Можливо, з роками пророцтво, яке мало слугувати попередженням, спотворилося. Можливо, справа була не в тому, що її син до­живе до того, аби стати величнішим за свого батька, а в тому, що її син узагалі ніколи не буде жити.

Він подививсь у вічі своєму сьомому синові.

— Тож тепер ти житимеш і виростеш, аби затьмарити мене, Лігіроне? Я впевнений, що ти це зробиш.

Пелей відніс дитину до печери свого діда й рятівника Хіро­на. До тої самої печери, в якій він і Фетіда одружилися на очах у всіх богів того дня, коли Еріда викотила своє золо­те яблуко.

— Ти був моїм наставником, — сказав Пелей кентавру, — ти виростив Асклепія та Ясона. Чи зробиш ти тепер те саме і для мого сина? Будеш його наставником, провідником і другом?

Хірон кивнув і взяв дитину на руки66.

66 Тулуб, голова і руки кентавра були людськими; вони були чотириногими конями лише від пояса. Тому вони могли розмовляти та користуватися руками, як будь-яка людина.

— Я повернуся за ним, коли йому виповниться десять років, — сказав Пелей.

Хірону не подобалось ім’я Лігірон. Воно означало «плач і скиглення» — і Хірон припустив, що це ім’я дали дитині як глузливе прізвисько. Зрештою, всі діти плачуть і скиг­лять. Цілком імовірно, що, якби справи йшли звичайним шляхом, Пелей і Фетіда знайшли б інше, більш гідне ім’я для свого сина. Трохи подумавши, Хірон зупинився на імені Ахілл67.

67 Аполлодор вважав, що Ахілл означає «безгубий» («a-cheile») — припущення, яке сер Джеймс Фрейзер (автор новаторської праці 1890 року про міфи та фольклор «Золота гілка») вважав «абсурдним». Деякі дослідники, як Роберт Ґрейвс та Алек Невала-Лі, вважають, що «безгубий» є доречним іменем для «героя-провісника», хоча я не можу зрозуміти, чому вони вважають Ахілла «провісником». Інші тлумачення його імені — «гостроногий» і, можливо, у ширшому значенні, «прудконогий» — якість, яку пов’язали з Ахіллом Гомер та багато інших письменників. Також «той, хто пригноблює людей» або, можливо, «той, чиї люди пригноблені» — значення, з яким також грає Гомер, проте у каламбурній манері, яка не доводить і не спростовує, що це справжнє походження та значення цього імені. Це семантична гра, у яку вже давно філологи грають, тож досить важко віддати пальму першості якомусь явному переможцю. Як це буває з усіма іменами та титулами, їхнє загальне вживання розмиває як конотацію, так і денотацію слова, тож ім’я стає невід’ємним від свого власника і ­навпаки. Проте тут Ахілл у будь-якому смислі стоїть окремо.

І так сталося, що Ахілл провів першу частину свого навчан­ня в печері Хірона, вивчаючи музику, риторику, пое­зію, історію та науку, а пізніше, коли був визнаний досить дорослим, він продовжив навчання у палаці свого батька у Фтії, де вдосконалював своє вміння володіти списом і диском, кермувати колісницею, битися на мечах і голими руками. У цьому останньому, військовому мистецтві він виявив дивовижні здібності. Коли йому виповнилось одинадцять років, більше ніхто в королівстві не міг наздогнати його на біговій доріжці. Вважалося, що він бігає швидше за саму Аталанту68, що він справді був швидший за будь-якого смертного, що коли-небудь жив на світі. Його швидкість, окомір, рівновага та незрівнянна спортивна грація наділили його такими харизмою та аурою, які хвилювали та захоплювали всіх, хто зустрічав його навіть у такому дуже юному віці. Він був Золотим Ахіллом, якому було забезпечене славне та героїчне майбутнє.

68 Див. «Герої».

Коли цьому герою було близько десяти років і його щойно переселили з печери Хірона до королівського двору Фтії, цар Менетій і цариця Полімела з сусіднього королівства Опус надіслали Пелею повідомлення. Полімела була сестрою Пелея, а Менетій був його товаришем-аргонавтом іще з часів пошуків Золотого руна. Вони запитали Пелея, чи може він прийняти у себе їхнього сина Патрокла, який випадково в пориві гніву вбив дитину, і тепер мусить рости у вигнанні, подалі від Опуса, щоб спокутувати свій злочин. Юний Патрокл, не беручи до уваги той один жахливий випадок, був урівноваженим, добрим і вдумливим хлопцем, і Пелей був щасливий, коли двоюрідний брат Ахілла став його товаришем. Тож вийшло, що двоє хлопців росли разом і були нерозлучними друзями.