З часів неволі. Сосновка-7

Дещо про філософський сум

— Ні, не завжди. Час від часу на мене находить журба, — щиро зізнаюся товаришам. — Років п’ятнадцять тому я вперше зауважив, що мені сумно-сумно. Причин видимих не було: ні зі мною поганого нічого не сталося, ні з кимось із близьких, а мені сумно. Чого, думаю, мені так сумно, чого мені жаль? Чого журба обсідає мене звідусіль і все на світі мене вже не тішить? Хіба від того, що все на світі не вічне, що все розквітає, а потім в’яне, вмирає і щезає назовсім? Що й земля — грудочка в космосі, яка колись розвіється пилинками між зорями без жодного сліду? І людина з її великими душевними пристрастями й кипіннями — тільки малюсінька комашка в безмежному просторі, для якого немає ну ніякогісінького значення, чи існувала ця особа на поверхні землі, чи її й зовсім не було. І навіщо весь безмежний космос, коли неможливо зрозуміти ні його, ні людину, коли не можна розгадати її долю? Немає твердости, немає опори, немає гарантії. І твоє життя — коротка мить у вічному обертанні космічного простору. Вряди-годи все повторюється. Спочатку цей настрій мене турбував. Думав, може, десь далеко хтось із моїх кревних родичів потрапив у біду і я відчуваю її через телепатичний зв’язок, проте згодом переконався, що це філософський сум, і він — про те, що світ влаштований не так, як треба. Потім журба минала так само без причини, як і приходила, це не впливало на рішення і поведінку, бо не стосувалося реального життя. Я думав про Україну й хотів відгадати зв’язок моєї душі з космічною душею України.

Коли одружився і дружина одного разу зауважила мою журбу й почала допитуватися, що зі мною, то я не зумів їй пояснити. Виникла підозра, що я закохався в іншу жінку, почала слідкувати за мною. Я, бувало, ховав трохи грошей від неї. Зарплату віддавав всю, але часом випадало заробити додатково лекціями, за проведення семінарів чи отримати гонорар за статтю. Ці гроші потрібні були для таємних від неї поїздок на Тернопільщину та Рівненщину в організаційних справах нашої підпільної організації. Я не хотів, щоб дружина знала про ці поїздки. А вона іноді, прасуючи мої штани, знайде в малій кишеньці сховані гроші й думає, що то для кавалерки. І коли мене заарештували і вона зрозуміла, що я займався політикою і не міняв її на випадкових молодиць, то дуже зраділа.

— Тож дружина зрозуміла все правильно?!

— Зрозуміла, що гроші в мене були не для коханок. А щодо філософського суму, то він перебуває поза можливостями її сприйняття, як між іншим, і поза можливостями інших звичайних людей.

Розмову обірвав наглядач, який, проходячи повз школу, гукнув: “По бараках розійтись! Спати!”