З часів неволі. Сосновка-7

Абрамов почав з моєї характеристики

Начальником загону замість Головіна призначили Абрамова. З’явився він у п’ятницю. Разом вони зачинилися у кабінеті, й Головін довго передавав йому документи загону та характеризував в’язнів. У неділю Абрамов з’явився на вранішній перевірці. Загін вишикували перед бараком, бригадир робив перекличку, і Абрамов придивлявся до кожного, щоб запам’ятати. Після снідання він запросив мене до свого кабінету на індивідуальну бесіду, яку почав з негативної характеристики, яку після року перебування в таборі на мене склав його попередник — старший лейтенант Головін. І спитав, як я ставлюся до такої характеристики.

— А вона мене не хвилює, — відповів я.

— Але ж вона негативна. Вона каже, що ви не визнаєте своєї вини і продовжуєте відстоювати націоналістичні погляди.

— Я справді не визнаю звинувачення у зраді батьківщини.

— Але суд так кваліфікував ваш злочин.

— Несправедливо. Я не зрадив свою батьківщину. Моя батьківщина — Україна, а КК називає батьківщиною СРСР. СРСР не є моєю батьківщиною. СРСР — держава, а батьківщина — це земля, ріки, небо, нація, етнічна історія. СРСР — юридичне поняття, а батьківщина — етнічно-історичне, хоч, ясна річ, проблема державности в нього також входить. Для мене важливо не зрадити свою землю, свою країну. Я її не зрадив. Мої дії спрямовані на добро мого краю, а не на зло.

— Але вони спрямовані на зло державі СРСР. Ця держава вас покарала, тримає в ув’язненні, ця держава вимагає від вас дотримуватися правил внутрішнього порядку, і ця держава примушуватиме вас виконувати її закони й правила незалежно від вашого суб’єктивного ставлення до вироку.

— Ця держава, якщо вона хоче бути бодай трохи правовою державою, має карати за дії, а не за спосіб мислення, і тоді мої взаємини з нею в нормі: я поводжуся чемно і працюю на заводі. До мене не повинно бути претензій.

— Нам не байдуже, що ви думаєте. І доки ви не відмовитеся від націоналістичних думок, доти сидітимете у колонії під вартою.

— Ні одна імперія не існувала вічно.

— Совітський Союз існуватиме вічно.

— Побачимо!

— Побачимо.

— Підпишіть характеристику. Чи боїтеся підписати?

— Чого б це я боявся? Підпишу. Вона мене не лякає і в майбутньому не збираюся від неї відмовлятися чи її підправляти. Взяв його ручку й написав, що з характеристикою ознайомився. У такій фразі немає схвалення її змісту, як немає й заперечення.

— Можете йти. І знайте: якщо ви будете поширювати свої націоналістичні думки серед в’язнів, ви заслужите собі інше місце ув’язнення.

Я встав зі стільця й вийшов. Цікаво, подумав, він позбавить побачення чи ні? А як з пакунком? Може позбавити. А може, не слід було з ним балакати? Спитав би, що він хоче, вислухав та й вийшов мовчки. А, дрібниці. Не слід загалом перейматися змістом цієї розмови. А з іншого боку, кортить же сказати цій владі пару правдивих слів. Хай чують! І хай знають!