З часів неволі. Сосновка-7

Життя у слідчій камері

За правилами, які діяли 1961 року, звинуваченому не давали газет, а в камері не було радіо. У політика, що звик стежити за поточними подіями, через такий інформаційний вакуум настає сенсорний голод.

Слідчі, створивши у в’язня почуття емоційного голоду, підсаджують до нього сексота (“квочку”) і через нього намагаються добути інформацію про людей, зв’язки, документи, можливо, зброю і т. ін. Цей метод належить до недозволених і все ж без нього майже ніколи не обходиться.

Потрапивши до в’язниці, постановив собі, що розповідатиму співкамерникам лише те, що вже відомо слідчому і жодного слова — про що вони не знають. Коли б слідчих цікавили тільки люди, документи та різні факти підпільної організації, то це було б правильно. А позаяк вони вивчають і саму особу (нахили, звички, сильні і слабкі риси характеру, інтелектуальний рівень, самостійність в організації чи психологічна залежність від когось, міра відданості ідеї та багато чого іншого), то таке моє рішення виявилося не зовсім вдалим, бо все ж чекісти отримали більше інформації, аніж треба було б їм дати.

Проте в слідчій в’язниці я зовсім не падав духом. Обмежений простір? Я жив уже 7 років у солдатській казармі під наглядом командирів і до цього звик. Погана їжа — в армії вона була не набагато краща, а в студентські роки загалом жив упроголодь. Відірваність від сім’ї? Так козацький ідеял, в якому себе давно виховав, передбачає холостяцьке життя. Одяг? Він ніколи не був предметом особливої уваги. Мене ніщо не гнітило. Читав багато книжок з тюремної бібліотеки. Поводився бадьоро і загалом, здається, почувався добре.

Невзабарі до мене підсадили якогось Білика. Він пояснив свою появу тим, що, мовляв, слідчі поновили слідство за новими обставинами і його у зв’язку з цим привезли з концтабору до обласної слідчої в’язниці КДБ. Він учив мене повстанських пісень. Час від часу разом з ним бадьоро марширував військовим кроком вздовж тюремної камери і завзято співав:

І махав кулаком у бік москалів, що були за червоними дверима нашої камери. Я знав, що наглядач у коридорі чує наше марширування і Франків марш і неодмінно доповість слідчому, але просто не боявся. Хотів бути самим собою і відчував внутрішнє задоволення від того, що маю сміливість бути самим собою. Побороти страх — означає здобути перемогу над собою, здобути перемогу духу над тілом. Це дає велике задоволення. Хоч і не зовсім поборов страх, проте зробив чималий крок у звільненні від нього.