З часів неволі. Сосновка-7

Українська робітничо-селянська спілка заарештована

5 травня 1961 року вийшов Указ Президії Верховної Ради СРСР про посилення відповідальности за цілу низку злочинів. Він нацькував “правоохоронців” на ще запеклішу боротьбу з українським націоналізмом. Так, того ж 1961 року в столиці галицької України Львові судили нас — групу націоналістів у складі автора цієї книги Левка Лук’яненка та ще кількох осіб — Івана Кандибу, Степана Віруна, Олександра Любовича, Йосипа Боровницького, Івана Кіпіша та Василя Луцьківа. Групу, яка за задумом організаторів мала б стати партією, називали Українська робітничо-селянська спілка (УРСС).

Суд відбувався у невеличкій залі будинку обласного управління КДБ в атмосфері абсолютної ізоляції й таємничости. Навіть на оголошення вироку до зали не впустили жодної душі з найближчих родичів. Суд визначив кару: Лук’яненку, себто мені, — страту, Кандибі — 15 років, Віруну — 12, Любовичу, Кіпішу, Боровницькому і Луцьківу — по 10 років ув’язнення у концтаборах суворого режиму.

Наша УРСС відрізнялася від інших підпільних груп, що досі виникали в Західній Україні, в ті роки як за складом членів, так і за стратегічним напрямком боротьби.

Я — східняк. Закінчив юридичний факультет найбільшого в Радянському Союзі Московського державного університету імени М. Ломоносова. Роботу в Галичині починав у райкомі Комуністичної партії, потім перейшов до адвокатури. Дружина моя — також зі східної України. Всі мої зовнішні прикмети керівництву области вказували як на людину комуністичних переконань, яка мала б в Галичині поборювати місцевий націоналізм і зміцнювати радянську владу.

Іван Кандиба працював адвокатом Глинянської районної юридичної консультації Львівської области. Закінчив юридичний факультет Львівського університету імені І. Франка. Жив у Львові.

Степан Вірун — комуніст. Закінчив Львівську партійну школу. Працював у райкомі КПУ, потім у райспоживспілці. Одружений з полтавчанкою.

Олександр Любович працював інженером відділу землевпорядкування Львівського обласного управління сільського господарства. Був одружений.

Іван Кіпіш мешкав у Львові і працював міліціонером в охороні різних об’єктів. Теж був одружений.

Йосип Боровницький працював слідчим Перемишлянської районної прокуратури Львівської области. Дружина Романа, з якою тоді щойно одружився, — львів’янка. Вона тяжко звикала до життя в районі. В Перемишлянах їй бракувало культурного середовища.

Василь Луцьків жив у селі. Працював завклубом, а потім — завфермою. Ще був молодий і неодружений.

Відповідно до матеріялістичного світогляду комуністів ми були порівняно з селянами не голодні, то й не було підстав припускати, що ми незадоволені радянською дійсністю. І все ж таки чекістам потрапили до рук докази нашої антирадянської діяльности, і вони нас заарештували, ясна річ, з відома і благословення Москви.