Останній страх

Раніше

Вони провели ще один цілий день на пляжі. Лів обожнювала море і пляж, але насолоджуватися відпочинком із шестирічним малюком нелегко. Ні хвилини спокою. Постійно слідкуй, щоб не заходив глибоко, нескінченні походи до туалету, щохвилинні побудови піскових замків. Але вона не нарікала на такі дрібниці. Головне — вони знову разом і знову дружна родина.

До того ж їй доводилося ще й приглядати за Голмсом і Ватсоном. Еван з Меґі щосили вдавали, ніби вони тут просто відпочивають і не працюють над справою, але Лів бачила їх наскрізь. Здавалося, це мало б її дратувати. Але насправді її тішило, що в батька з донькою було щось спільне, що їх згуртувало. Лів навіть уявити не могла якусь іншу родину, де стосунки між батьком та донькою були такими близьким, як між Еваном та Меґі. Вона здогадувалася, що їхня подорож якимось чином пов’язувалася зі справою Дені. Але зараз намагалася на це не зважати.

Лів спостерігала за своїм чоловіком. Він сидів за кухонним столом і щось друкував на ноутбуку. Меґі зазирала йому через плече. Донька здавалася їй більш пригніченою, ніж завжди. Протягом усієї подорожі Лів відчувала, що Меґі щось турбує, що вона ось-ось поділиться з мамою своєю таємницею, але щоразу в останню мить передумувала. Напевно, хотіла їй розповісти, над чим вони з батьком працюють, та все ж Лів вирішила, що слід викроїти трішки часу тільки для доньки й матері. Після того як вони усі разом покупалися, вона запропонувала Меґі піти вдвох на прогулянку:

— У татка була можливість повечеряти з тобою, тепер моя черга.

Відразу за ворітьми їхнього будинку проходила стежина, що вела до лісу. Еван наказав їм не відходити далеко. І прихопити із собою мобільні. Хтозна, що там може з ними трапитися у джунглях? Це був би не він, якби не хвилювався через дрібниці.

— Ти, мабуть, думаєш, що мені кортить дізнатися, що ви там із татом задумали? — запитала Лів, коли вони повільно крокували вузенькою стежиною, обабіч якої здіймалися непролазні хащі.

Меґі зиркнула на неї й усміхнулася своєю звичною усмішкою, що неймовірним чином щоразу надавала її обличчю особливої чарівності:

— Я скажу йому, щоб він тобі розповів. Він сказав, що й сам збирався зробити це увечері.

Лів кивнула:

— Чекатиму з нетерпінням…

— Мамо, він не хотів, щоб його життя зациклювалося на цьому, — продовжувала Меґі, — просто він не в змозі прийняти те, що сталося з Дені. Він вважає, якщо він здасться, то здадуться і всі інші і тоді…

— Тобі не треба захищати батька переді мною. Інколи може здатися, що це не так, але саме за це я його кохаю. Я поводилася з ним занадто суворо, хвилювалася за решту своїх дітей — за тебе, за Мета. Але я знаю, що тато просто робив те, що вважав правильним. Він так само вчинив би заради кожного з вас.

Лів пригадала цитату з улюбленої книжки Евана: Моє серце належить лише тобі, цілком. І так було завжди.

Вони пройшли ще трохи, сонце вже почало хилитися до небокраю і частково сховалося за верхівками дерев.

— Ти хотіла поговорити зі мною ще про щось?

Меґі зупинилася як укопана. Її очі налилися сльозами, через мить вона кинулася матері на шию і розридалася.

— Заспокойся, дівчинко моя люба, — примовляла Лів, погладжуючи доньку по худеньких плечах, — ти можеш розповісти мені все. Я все зрозумію. Розкажи мені.

І Меґі розповіла.