Останній страх

Розділ 60. Сара Келлер

Келлер уважно вивчала обличчя чоловіка, який сидів у конференцзалі офісу федерального прокурора Лінкольна. Поряд із чоловіком сиділа його адвокатка. Жінка з кучерявим волоссям і впевненим поглядом.

Адвокатка поглянула на Келлер, потім — на Трея Барнса, прокурора, який вів справу проти Ніла Фленеґена, колишнього помічника ексгубернатора.

— З якого дива вам раптом захотілося послухати, що він скаже? — запитала адвокатка. — Що змінилося?

— Не думаю, що багато. Але з ФБР мене попросили про зустріч, — прокурор вказав на Келлер, — і ось ми тут.

— У нього є багато чого вам розповісти. Але нам потрібні гарантії. Наприклад, визнання попереднього ув’язнення як відбуття терміну.

Прокурор пирхнув:

— Сілвіє, перед моїм офісом вам влаштують показове лінчування. Деяким із дівчат було по чотирнадцять років.

До розмови втрутився Фленеґен:

— Я не знав…

— Цитьте! — обірвала адвокатка клієнта, навіть не глянувши на нього.

Потім знову звернулася до прокурора:

— Вони й так зрозуміють, що ви робили те, що вам наказували. Це буде найбільша справа у вашій кар’єрі.

Тут її погляд зупинився на Келлер:

— У ваших кар’єрах.

— Ви повторювали це вже десятки разів, — відповів прокурор, — але мені потрібно щось більше, аніж оті казочки, якими ви мене пригощаєте. Я не збираюся руйнувати репутацію поважних людей без підкріплених фактами доказів.

— Вибачте, — промовила Келлер, — здається, я прибула запізно на ваше свято. І ніяк не збагну, про що йдеться. Пропоную угоду: ви відповісте на мої запитання, а потім побачимо, чи можна нам якось домовитися.

Адвокатка вперто схрестила руки на грудях, потім неохоче кивнула. Прокурор подав знак Келлер, що вона може розпочати опитування.

Келлер нахилилася вперед і впритул поглянула на Фленеґена:

— Мені треба знати, навіщо ви відвідували Дені Пайна у в’язниці.

Фленеґен криво посміхнувся.

За звинувачувальним актом значилося, що він назбирав групу дівчат — підлітків, які втекли з дому, таких, що мріяли стати моделями, нікому не потрібних юнок із бідних родин — і влаштовував вечірки для багатих і можновладних покровителів, які щедро забезпечували йому розкішне життя. Якщо коротко, він був сутенером для лизоблюдів та педофілів. Серед його покровителів був і губернатор Небраски, змушений подати у відставку, коли одна з дівчат нишком зробила відео їхніх таємних зустрічей, а потім продала його якомусь таблоїду і нарозповідала їм багато цікавого. Місцевий службовець ФБР у Небрасці зовсім швидко розкрив цілу конспіративну мережу. А головним двигуном усієї цієї системи був Ніл Фленеґен.

Нарешті озвався звинувачуваний:

— Окрім цих… вечірок… я виконував ще й інші доручення губернатора.

— Які саме доручення?

— Ну, розумієте, різні особливі справи. Наприклад, дискредитація політичних противників, пошук лікарів, які доволі гнучко ставляться до норм прописування лікувальних препаратів, приборкування особливо горластих та непокірних активістів і таке інше.

— То ви адвокат-хабарник, — сказала Келлер.

Чоловік скривився, але не став заперечувати.

— Так от, одна журналістка із федерального штату натякнула Тернеру, що вона щось там таке почула про нього, ніби він замішаний у великому скандалі, але толком не знала, в якому. А Тернер, який вже давно сидів у тому кріслі, навіть збагнути не міг, про що йдеться. — Фленеґен реготнув. — Тобто він там стільки всього наробив, що так швидко й не перерахувати. Але йому відразу дійшло, що під нього почали копати і шила в мішку вже не сховати, а тому став швиденько підгрібати під себе все, що можна, поки не турнули. От і вирішив продати кілька помилувань, а мене відрядив обійти зацікавлених, щоб запропонувати їм угоду. Знайти таких, хто б захотів подати запит на помилування і був готовий розплатитися готівкою. Пайн був у списку.

— То ви запропонували йому помилування в обмін на хабар?

Фленеґен кивнув.

— Він же сидить у в’язниці. Звідки йому було взяти гроші?

— Його підтримує численна армія заможних людей у соціальних мережах, а тому мало сенс спробувати.

— І що він вам сказав?

— Те саме, що й ви, — що в нього немає грошей.

Келлер мовчала, чекаючи на продовження.

— Я подумав, що спробувати варто. У нас були й інші джерела прибутку, на кшталт продажу ухвалення низки законодавчих актів, що цікавили лобістів, і купа інших подібних справ, щоб зібрати кругленьку суму для Тернера перед відставкою.

— Але ж…

— Потім мені зателефонували. На секретний номер, який я даю лише окремим, перевіреним особам. Щоб отримати його, треба бути в ділі.

Складалося враження, ніби оцей тип неймовірно пишався своїми брудними справами. Келлер ледве стримувалася, але мовчала.

— Так от, мені подзвонили, якийсь тип — він не назвався, але я, здається, знаю хто — і сказав, що йому потрібен виконавець для мокрої роботи.

— Найманий убивця? — уточнила Келлер.

— Так. Я сказав, що таким не займаюсь. Я — бізнесмен. Але за цікаву платню можу посприяти. Так би мовити, зробити дружню послугу.

Цей чоловік був справжнім бандитом, але розповідав про свої брудні справи так, ніби йшлося про поважний бізнес.

Келлер щосили стиснула кулаки і засовалася на стільці. Їй хотілося схопити негідника за шкірку і витрусити з нього голов­не. Але вона вже почала здогадуватися, якого напрямку набирає його історія. Отой незнайомець, який йому телефонував, найняв професійного кілера, щоб убити Евана Пайна. Меґі сфотографувала виконавця, а тому той убив їх усіх і обставив убивство як нещасний випадок у результаті витоку газу. А потім став переслідувати Мета, щоб знищити фото.

— Перейдімо до суті справи, — не стерпіла Келлер, — вам зателефонував невідомо хто і попросив звести з найманим убивцею, на що ви так запросто відповіли: «Окей, ніяких проблем»?

Фленеґен стенув плечима:

— Той, хто дзвонив, знав, чим я займаюся.

— І ви звели його з кілером, — підбив підсумок прокурор, щоб не гаяти зайвого часу на порожні балачки, — із виконавцем, якого ніхто не бачив і про якого невідомо, чи він взагалі існує.

Келлер збагнула, чому ця історія не мала продовження. Помічник федерального прокурора вважав, що Фленеґен плете дурниці і все вигадує. Та і як в таке повірити? Фленеґен з відчаю був готовий на все, а історія справді здавалася неймовірною.

— Я просто був посередником. Я ж не думав, що він справді хоче…

Прокурор махнув рукою, наказуючи йому помовчати:

— Зрозуміло. Ви бідна, нещасна овечка.

— Так от, кілер — я ніколи з ним не зустрічався особисто, тільки чув про нього в мережі — він ніколи не говорить з клієнтами. Він сказав, щоб я передав йому сто косарів, ім’я і фото.

— Яким чином ви йому їх передали? — запитала Келлер. — І що означає «чув про нього в мережі»?

— Усі ті, з ким я веду справи, користуються закритою мережею обміну даними. Про цього кілера усі кажуть у мережі, що він працює чисто, що робить так, щоб смерть здавалася нещасним випадком.

— У нього є ім’я?

— Ні, усі називають його Губа.

У Келлер мороз пішов по шкірі. Перед очима постало фото Меґі, на якому був зображений чоловік з рубцем від заячої губи.

— Замовник залишив оплату разом із моєю часткою винагороди у чарунковій шафі у мерії. Я забрав готівку й конверт і переклав їх у другу для Губи.

— А чому не відправити переказом або криптованою поштою?

— Тому що він так захотів, — відповів Фленеґен таким тоном, ніби безглуздішого запитання він ще в житті не чув. Келлер зауважила про себе, що готівка й папір давали змогу не залишати ніяких цифрових слідів. Отже, кілер належав до старої школи.

— Але, як вам відомо, я хлопчина допитливий.

Келлер зрозуміла. Цей негідник не просто переклав усе до іншої чарунки схову в мерії, він зазирнув, щоб побачити вміст конверта. Якої порядності можна чекати від злодія?

— То хто був жертвою?

— Отой, про якого розказують у новинах. Із телешоу. Еван Пайн.

— Хто найняв Губу? — запитала Келлер, яку почала дратувати манера Фленеґена тримати слухачів у напруженні.

Адвокатка поклала руку на плече свого клієнта, закликаючи того не відповідати.

— Він заслужив на визнання попереднього ув’язнення як відбуття терміну, — звернулася вона до помічника федерального прокурора.

Фленеґен самовпевнено посміхнувся, і Келлер захотілося врізати йому кулаком по нахабній пиці. Прокурор поглянув на Келлер. Напевно, з виразу її обличчя він здогадався, що Фленеґен сказав щось важливе. Губа. Його байки, виявляється, мали раціональне зерно, що пов’язувало його з чоловіком із рубцем від заячої губи, якого сфотографувала Меґі. Це не могло бути випадковістю, Фленеґен казав правду.

— Можемо домовлятися, — промовила Келлер.

— Це поза моїми повноваженнями, — відповів прокурор, — я на хвилинку.

Він вийшов із конференцзали.

Повернувшись за чверть години, він поглянув на адвокатку Фленеґена і кивнув.

Та подивилася на свого бридкого клієнта і сказала:

— Тепер можете говорити.