Останній страх

Потім

— Мені страшно, — промовила Келлер тихенько в мобільний.

— Ще б пак! Навіть мені самому страшно, хоча я за три тисячі миль звідти, а не в якійсь халупі в Колумбії, — відгукнувся Боб.

Він ніколи не вказував їй, що і як робити, завжди співчував її переживанням, що часом не дуже допомагало. Келлер мало чим можна було налякати. Але так було раніше, коли їй нічого було втрачати.

— А техасець там? — запитав Боб.

Келлер поглянула на Кола Бученена, колегу з Чиказького відділку, який допоміг їй із рейдом до компанії «Марконі». Завдяки успішному завершенню роботи над справою Пайнів Келлер підвищили по службі: після того, як її боса Стена Веба перевели до Вашингтона, вона зайняла його місце начальника Нью-Йоркського відділення ФБР. На новій посаді Келлер могла сама підбирати собі людей до команд в залежності від завдань і потреб. Для деяких їй потрібні були інтелектуали, для інших — ЗТЛ.

Кол нетерпляче поглядав на неї, хвилювався, що вони пропустять нагоду.

— Я хочу поговорити з близнюками, — попросила Келлер, яка все ще нервувалася.

— Поговориш, але потім.

Боб мав рацію. Треба думати позитивно.

— Я зателефоную тобі потім, — сказав Боб. Принаймні він не сумнівався.

— Я тебе кохаю, — сказала вона.

— А я тебе — ще більше. Вперед, супержінко, у тебе все вийде!

Келлер відключила мобільний, зібралася з духом. Підповзла до групи колег, що сховалися у невеликій напівзаваленій хатині з одним-єдиним вікном.

— Увага, хтось наближається, — попередив спостерігач, що слідкував через вікно.

— Це ж треба відшукати його у такій глухомані! — промовив Кол Бученен. — Як вам це вдалося?

— За даними авіарейсів, — відповіла, не замислюючись, Келлер. Наблизилася до спостерігача, взяла в нього бінокль і подивилася через щілину у віконниці.

Якийсь чоловік із пластмасовою каністрою води в руці наближався до дверей хатини — ще меншої за ту, де ховалися вони. Високий, худорлявий, бритоголовий. З вусами. Але ті вуса все одно не приховували рубець — слід від заячої губи, — що тягнувся від крила носа до верхньої губи.

Чоловік зайшов усередину, Келлер віддала агентові бінокль:

— Це він.

Група агентів завмерла, чекаючи сигналу.

— Ви можете залишитися тут, — запропонував Кол. — Ми самі справимося. У мене найкраща група захоплення.

Келлер подумала про маленьку дівчинку Меґі, яка ніколи не ховалася від небезпеки. І зайняла своє місце серед колег. Кол захоплено дивився на неї.

Келлер подала сигнал і разом з іншими вискочила з дверей.