Останній страх

Розділ 58. Мет Пайн

У кімнатці над баром «Водопровідники» на ліжку сидів Мет у розхристаній на грудях сорочці з притисненим до вуха мобільним.

— Вони вважають, що він виживе? — запитав він Келлер.

Джессіка у своїй спокусливій наготі позадкувала до ванної, збагнувши, що дзвінок дуже важливий і мить для романтичного настрою втрачено.

— Не знаю, — відповіла Келлер, — я сама дізналася про це лише за кілька хвилин до похорону і ще не мала часу поговорити з лікарем.

Мет сам не розумів, що відчуває. Єдине означення, що спадало на думку, — ступор.

— Ви вважаєте, що це якось пов’язано з тим, що сталося з моїми рідними? — запитав він. — Чи просто акт в’язничного насилля?

— Не знаю. Зможу щось сказати вам пізніше. Я щойно прибула до федеральної прокуратури Лінкольна. Сподіваюся зустрітися тут із тим, хто зможе дати мені потрібні відповіді.

— З ким?

— Потім усе поясню. Зараз мені треба бігти.

Мета охопило заціпеніння, він не заперечував.

— Ви як? — запитала Келлер. — Коли ви пішли з церкви, усі дуже хвилювалися.

— Я в нормі, просто хочу поспілкуватися з давнім другом.

Із ванної вийшла Джессіка, вже одягнена і стривожена.

— Добре, я зателефоную вам пізніше. І ще одне, — додала Келлер. Голос її лунав захекано, напевно, вона швидко йшла. — Ми знаємо, хто надіслав відео з вечірки вашій сестрі.

Мет промовчав.

— Наші експерти встановили, що його надіслали з комп’ю­тера, встановленого за адресою Стоун-Крік-роуд, 15. Там мешкають Вілери. Ваша тітка сказала, що ви їх знаєте.

Мет поглянув на Джессіку, яка збирала волосся у високу зачіску й уважно спостерігала за ним своїми прекрасними очима.

— Авжеж, — сказав він, — знаю.