Останній страх

Раніше

Меґі здивовано вирячилася на батьків.

— Повірити не можу, татку, ти таки зумів!

Її голос тремтів від хвилювання, вона й сама була мов натягнута струна.

Батько теж ніяк не міг заспокоїтися. Він міцно стиснув руку дружини і відповів:

— Не я один, а ми всі. І найбільша заслуга — твоя, Меґі-дів­чинко. Твоя!

Серце Меґі колотилося як шалене:

— Але навіщо Кайлу Брауну було вбивати її? Не розумію.

— Не знаю навіщо. Може, вона завагітніла від нього, а він не хотів, щоб це якось вплинуло на його майбутнє й кар’єру.

— Можливо, він хотів приховати це від усіх, — додала мати.

— Ви думаєте, що його батько… — Меґі не договорила. Ной завжди був на їхньому боці, він був палким борцем руху «Свободу Дені Пайну» — так само, як вони. Вона відчула спустошеність від зради. Отже, він не допомагав, він відволікав суспільну думку. Кайлів друг Рікі вказав на присутність Невідомого Гостя на вечірці. Саме Ной Браун привернув увагу кінош­ників до гіпотези з Розтрощувачем.

— А хто тоді отой тип із рубцем на губі й дівчина? — запитала Меґі.

— Можливо, якісь аферисти або придурки. Чи, може, їх найняв Ной, щоб збити нас зі сліду, коли дізнався, що дружина детектива Семпсона передала мамі докази.

Але Меґі його слова не переконали. Навіщо тоді їм заманювати Пайнів до Мексики? Навіщо робити фальшиве відео, щоб переконати їх, ніби Шарлот жива? Але з відповідями на всі запитання можна було й зачекати.

— Я напишу повідомлення Метові!

Меґі так розхвилювалася, що у неї навіть запаморочилося в голові. Вона повернулася до спальні і впала на ліжко. Від’єднала мобільний від зарядки і відкрила опцію, щоб відправити повідомлення Мету. З чого почати?

Несподівано думки почали плутатися. Кімната захиталася перед очима. Її занудило, вона спробувала підвестися з ліжка.

Але не змогла поворухнутися.

Що відбувалося?

І тут її ніби струмом вдарило.

Силует. Якийсь чоловік виходив із туалету! Меґі спробувала підскочити, закричати, але її ніби паралізувало. Та що ж це відбувається?! Серце калатало як шалене, ледве не вилітало з грудей, але вона не могла поворухнутися. Її тіло не слухалося команд, які подавав мозок. Підводься! Ну ж бо, вставай! Але вона ніби заклякла, перетворилася на нерухому колоду. Чоловік тим часом наближався.

О господи, то це ж він! Допоможіть! Тату! Але слова завмерли в горлі. Її охопила паніка.

Меґі ще відчувала телефон у руці. Могла рухати очима, перевела їх на порожнє поле повідомлення, що збиралася написати Метові. Вона спробувала поворухнути пальцем. Було важко, але той послухався. Меґі відкрила галерею з фото, натиснула на потрібне. Останнє з тих, що зробила. Фото парочки. Чоловіка, що тепер був у її кімнаті! Меґі спробувала відправити його, але палець не слухався.

Вона непритомніла. Останнім зусиллям змусила себе віддати команду пальцеві, і той торкнувся до екрана. Тепер фото парочки було прикладено до повідомлення Мету. Залишалося натиснути на «відправити».

Чоловік кинувся до неї. Перш ніж він устиг вихопити мобільний у неї з руки, Меґі почула звук відправленої пошти. Чоловік вилаявся і втупився в екран.

Меґі охопила апатія.

Чоловік узяв її за руку і відпустив. Рука безвольно впала на ліжко, як у ляльки. Він нахилився, поглянув на її зіниці. У нього було б таке звичайне, непримітне обличчя, якби не отой рубець, що тягнувся від крила носа до верхньої губи.

Повіки Меґі обважніли. Вона ще бачила, як незнайомець узяв її пляшку з водою і поклав до мішка для сміття, що приніс із собою. Потім чомусь длубався з її мобільним, під’єднуючи його до якогось переносного пристрою. Нарешті протер його серветкою і уклав їй у затерплу руку.

Вона більше не відчувала страху.

Лише тепло, спокій, любов і гордість.

Ми змогли, татку! У нас вийшло!