Останній страх

Розділ 51. Сара Келлер

Келлер розбудив дзвінок мобільного. Вона закліпала очима, намагаючись збагнути, де вона і чому вікно в кімнаті не з того боку, нарешті згадала. Вона у Небрасці. У мотелі. Старий будильник показував, що зараз тільки 11 : 40 вечора, але їй дуже хотілося спати. Вона хотіла було не звертати уваги на дзвінок, але міг дзвонити Боб, щось могло статися з близнятами.

Номер був мексиканський. Келлер сіла на ліжку, увімкнула нічник, провела пальцем по екрану, щоб відповісти.

— Це Карліта Ескобар.

Сара ніяк не могла зібратися з думками, труснула головою. Нарешті туман у голові розвіявся. Так, звісно, службовиця з консульства, Карліта Ескобар — ніякого стосунку до того самого Ескобара.

— Так, вітаю, дякую, що передзвонили.

— Вибачте, я вас розбудила? Ви сказали подзвонити, якщо з’являться новини, у будь-який час. Я можу зателефонувати завтра.

— Ні, будь ласка…

— Я ідентифікувала дівчину.

— Генк? — запитала Келлер.

— Її справжнє ім’я — Джоанна Ґрейс. Вона прилетіла рейсом зі США. Виявилося, що вона з Оклахоми і ніяка не перукарка.

Келлер відчула приплив адреналіну. Фальшиве ім’я свідчить про те, що її зустріч із Метом не була випадковою, що вона його навмисне заманювала й спокушала, щоб на когось вивести, і лише в останню мить у неї прокинулася совість.

— Вона тусовщиця, — продовжувала Ескобар, — працює на одну фірму з Нью-Йорка.

— Ви маєте на увазі, що вона проститутка? — Келлер уже схопилася на ноги і походжала туди-сюди.

— Не зовсім. Я перевіряла, її фірма — щось на кшталт лізингової компанії. Але замість того щоб здавати в оренду товари, вони здають вродливих дівчат. Це така особлива послуга — постачання американських дівчат на роботу в нічні клуби та на курорти.

— Це надзвичайно важлива інформація. Продовжуйте.

— У часи моєї молодості нічні клуби мали своїх постійних дівчат, але схоже, що тепер усе інакше, — сказала Ескобар. — Маю підозру, що деякі дівчатка заробляють гроші на стороні, не тільки своєю вродою, хоча, з іншого боку, тут це законний бізнес.

— Ви з нею розмовляли?

На хвилину зависла мовчанка.

— Ні. Ми ідентифікували її так швидко лише тому, що деякі дівчата з її трупи — вони всі з однієї фірми і працюють у клубі «Молоко Бар» — подали заяву про її зникнення.

Келлер відчула, як у неї похололо всередині. Вона перестала ходити по кімнаті, розсунула штори і знічев’я визирнула надвір. На майданчику для паркування стояло кілька новеньких мікроавтобусів із супутниковими антенами на даху.

— Дайте вгадаю: з тієї самої ночі, коли вона зустрілася з Метом Пайном, її ніхто більше не бачив.

— Так і є.

— Не думаю, що її прибрали. Мет сказав, що вона перелякалася до смерті, то можливо, вона й досі десь переховується від своїх подільників.

— Вона та інші дівчата живуть у кімнатах над клубом. Ми обшукали її спальне місце і шафку. Вона залишила свій паспорт. І орендовану машину — вона користувалася нею спільно з іншими дівчатами — її знайшли покинутою у Чан-Чемуйлі, за п’ятнадцять хвилин їзди від Тулума. — Ескобар помовчала. — Мені дуже шкода.

Келлер важко зітхнула:

— Що ще нам відомо про неї? Попередні судимості? Якісь правопорушення?

— У неї була судимість за зберігання кокаїну, ще в Оклахомі, але це все. Нічого такого, що допомогло б ідентифікувати чоловіка з фотографії. Їй довелося несолодко у житті, цій пані Ґрейс. Її батько загинув в Оклахома-Сіті, а тому свої підліткові роки вона провела в інтернаті для сиріт, а потім працювала у закритому клубі, де її, імовірно, й підчепила ця фірма для дівчат з ескорту.

— Нічого про чоловіка із заячою губою? — Сару охопила лють, вона стиснула зуби. Запнула штори, сіла на ліжко. Їй треба було заспокоїтися, щоб тверезо все обдумати.

— Він — як привид. Схоже, він винаймав будинок за тією адресою, що ви мені надіслали.

За тією самою адресою, яку вперта Меґі Пайн видобула через фірму, що займалася пошуком мобільних номерів. Келлер раптом подумалося: а з Меґі Пайн міг вийти добрий агент ФБР.

Ескобар продовжувала:

— Він назвався Смітом, розплатився готівкою. Власник орендованого житла ніколи не спілкувався з ним особисто, він надіслав гроші з кур’єром, але сусід бачив його кілька разів. Але потім той будинок ретельно видраїли. Напевно, він ще ніколи не був таким чистим.

— Зазвичай прибиральні служби не так завзято ставляться до своєї роботи. Я можу прислати наших спеціалістів і…

— Ви, мабуть, мене не слухаєте. Увесь будинок ретельно вимили й вичистили. І не якась там прибиральна служба. Більше схоже на роботу слідчого експерта.

— Отже, працював професіонал, — підбила підсумок Келлер. — Знищили усі відбитки, як на місці злочину, протерли усі ручки й телефони.

— Схоже на те, — сказала Ескобар.

— Напевно, журналісти CCTV уже там? — Келлер наперед знала відповідь, але все одно запитала.

— Вибачте, агентко Келлер, але у нас тут не Манхеттен.

— Невже нічого немає, взагалі нічого, щоб ідентифікувати того типа? — І на це запитання Келлер знала відповідь наперед.

Ескобар помовчала, врешті відповіла:

— Мені здається, що Ґетьєрес щось знає. Він — продажна скотина.

— Це той самий коп, який ставив нам палки в колеса під час вивезення тіл? Той, що погрожував Метові Пайну?

— Так, він.

— Ви з ним говорили?

— Я спробувала, але він відмовився розмовляти зі мною.

Келлер замислилася. Вона не могла примусити поліцейського іншої країни до співпраці. До того ж краще за Карліту Ескобар ніхто б не зміг домовитися з тулумськими органами правопорядку. Навіть якщо для цього треба було лобом стіни пробивати.

— Я готова вислухати будь-яку вашу пропозицію, — відповіла Келлер.

Знову зависла мовчанка. Нарешті Ескобар промовила:

— Є один спосіб примусити Ґетьєреса розповісти нам усе, що він знає.

— Що ви маєте на увазі?

— Він нізащо не відповість на мої запитання. Він знає, що я повинна керуватися американською процедурою допиту…

Келлер намагалася збагнути, куди хилить Ескобар, але їй це не подобалося.

— Але я — друг сім’ї сенатора штату. А він має владу над мексиканською федеральною поліцією. Я впевнена, що він зможе наказати їм допитати Ґетьєреса.

Келлер мимоволі замислилася, чи Ескобар не була родичкою того самого Пабло, зв’язок із яким вона так палко заперечувала. Згадала бридкого поліцейського в сирій камері, де текло зі стелі.

Ескобар сказала:

— Звісно, я б ніколи сама не попросила їх про це. Та якби хтось натякнув сенаторові, що Ґетьєрес завдає неприємностей Державному департаменту США, він би взяв цю справу в свої руки…

Келлер потрібен був чоловік із заячою губою. Тепер він був пов’язаний зі зникненням Джоанни Ґрейс та смертю Пайнів. Але закон порушувати вона не збиралася.

— Перейдімо до плану Б, — запропонувала Келлер.

— Звісно, я навіть не думала пропонувати…

— Ви знайшли ще щось? — перебила її Келлер, щоб не примушувати її брехати.

— Так, іще одне, — відізвалася Ескобар, — бармен із клуб-бару, де працювала дівчина. Він сказав, що бачив дівчину з чоловіком, який відповідає опису. Тільки раз. Але він згадав, тому що Джоанна Ґрейс звернулася тоді до нього з дивним проханням.

Келлер знову нашорошила вуха:

— З яким саме?

— Вона дала бармену чотири тисячі песо, щоб подзвонив за вказаним мобільним номером, якщо хтось прийде до бару і почне розпитувати про одну американську дівчину.

— І він подзвонив?

— Так. Він сказав, що одного вечора приходив якийсь американець і розпитував про дівчину.

— Еван Пайн, — здогадалася Келлер.

— Так. Я показала бармену фото, і він упізнав.

Келлер обдумала почуте. Тип з рубцем від заячої губи найняв дівчину з бару, щоб зняти фальшиве відео Шарлот і заманити Евана Пайна до Тулума, ще й полегшив тому справу, вивівши його на конкретний бар-клуб. А потім заплатив бармену, щоб подзвонив йому, коли приїде Еван і почне розпитувати.

Тут попрацював професіонал.

— Дякую вам щиро за всю проведену роботу, — сказала Келлер.

— Прошу.

Затим Ескобар буденним тоном, від якого в Келлер похолола спина, додала:

— Я зв’яжуся з вами, коли ми знайдемо тіло дівчини.