Подорож у Тандадрику

Приготування до подорожі

Іграшки обступили східці і занепокоєно дивилися на пілота, який стояв у дверях корабля. Лише Ейнора залишилася сидіти біля вогнища.

— Що це за Тандадрика? І де вона є? — задав Кадриль запитання, яке всіх турбувало.

— Де вона — не можу точно сказати, я сам там не був, — спокійно відповів пілот Менес. — Одначе система управління корабля запрограмована на подорож до планети, яка називається Тандадрика. В інструкції написано, що Тандадрика — це батьківщина всіх ігор, планета іграшок.

— Батьківщина ігор?! — знову всі повторили в один голос. — Планета іграшок?!

— Скажіть, — повернула до пілота заплющені очі Ейнора, — чи в Тандадриці є лікарні і майстерні для іграшок?

— Повинні бути, — відповів пілот Менес. — Не можуть не бути.

— Не можуть не бути! — повторила Ейнора. — Повинні бути, і я знову розплющу очі... Знову розчешу довгі шовкові коси... Мене любитимуть і носитимуть на руках...

— Далека подорож не буває без пригод і небезпек, — замріяно сказав зайчик. — Хотів би я нічого не злякатися, хотів би перемогти сильніших за себе, хотів би скрізь бути першим... Скажіть, — запитав він у пілота, — чи в дорозі може трапитися що-небудь надзвичайне?

— Аякже! — відповів пілот. — Навіть подорож на смітник принесла нам стільки несподіванок, то що вже говорити про політ через незнані безкраї простори космосу!

— То... чого ми чекаємо? — нетерпляче ворухнув вухом Кадриль. — Мерщій у корабель, і — вперед!

— Стривай, стривай! — охолодила його запал Легарія. — Якщо подорож має бути небезпечною і ризикованою, то чи варто в неї вирушати? Ми повинні дивитися тверезо: маршрут невідомий, пілот некваліфікований, нас може спостигти страшна катастрофа!.. Тільки ви не подумайте, що я боягузка і не хочу побувати на Тандадриці: мені теж було б не зайвим вилікувати бородавку і придбати нову сумку, в якій були б цінні і життєво необхідні речі. Одначе я повторюю: треба дивитися тверезо, ніхто не знає, що на нас там чекає.

— А що на нас чекає тут? — гордо відкинула голову Ейнора. — Кому ми тут потрібні? Всіх нас викинули... тобто вас викинули, а мене, втікачку, поранено й пограбовано. Чого нам тут залишатися? Де нам подітися? Вічно ховатися і тремтіти від страху?.. Досить! Я їду, хай буде, що буде!

— Побачите, усе закінчиться щасливо, — почав запевняти Китичка. — Я бачив багато картинок у книжках, де писалося про небезпечні подорожі іграшок, але ні разу не бачив нещасливої картинки в кінці книги, вірніше в кінці подорожі.

— Хоч я найтовщий і найнезграбніший за всіх, а до того ще й кривий, — прогримів пінгвін Твінас, — але підіймаю обидва крила тільки за подорож! Несподіванки, які на нас чекають, можуть бути і добрими несподіванками... А якщо в путі виникнуть головоломки, покладіться на мою люльку. Що буде — те буде, будемо викручуватися. А може, нарешті... нарешті... може, на батьківщині іграшок я попаду на дрейфуючий айсберг, — малесенькі, з макове зерно очиці Твінаса дивилися в темряву лісу, немов бачили там тріскучі гори криги, оточені безкраїми водами, — зустрінуся зі своїми синіми двоюрідними братами, імператорськими пінгвінами, і... і... — замріявся, а може, задрімав Твінас.

— Тільки мені ще не прийшло в голову, чого б я хотів на Тандадриці, — зітхнув Китичка, — а коли б прийшло, то я хотів би таких забав, яких ще ніколи не мав, таких фейєрверків, яких не бачив, таких видовищ, яких на жодній картинці не побачиш...

— Дивись, який ненаситний! — здивувалася жаба. — А мені потрібно зовсім мало, лише мінімум: щоб позбутися бородавки і придбати ще одну сумку, повну життєво необхідних речей...

— Повторюю: корабель готовий до польоту, — сказав пілот Менес. — Хто хоче — летить, хто не хоче летіти — зостається. Крісел чотири, а вас п'ятеро.