Подорож у Тандадрику

Іскри

— Прошу зосередити свою увагу, — звернувся Менес до Китички, який ще лежав у всюдиході.

Сонце повернулося чорною половиною, і в "Срібній шишці" панувала ніч.

Пілот підійшов до песика і однією рукою спритно розв'язав йому лапи. Змотавши нитку, повернув її Китичці.

— Покладіть цей скарб у таємне місце.

Песик невиразно мотнув головою: йому до всього було байдуже.

— Тепер будемо виясняти ступінь вашої провини.

Від слів і голосу пілота повіяло таким холодом, неначе песика посадили у підвал. Іншим разом йому обдало б спину морозом, а тепер він жадав лише одного: щоб ніхто йому не заважав лягти на голу, випалену землю і навіки заснути — так, як через його провину заснула біла пташка в обвугленому гаї.

— Чи ви розумієте, що я кажу? — схилився над песиком шолом пілота.

— Ро... зу... — немов із-під землі обізвався Китичка.

Наступної миті пілот схопив рукою його за грудки й потряс песика, мов пухову подушечку.

— Чи ви отямитеся? Чи зосередитесь, нарешті? Чи будете слухати, що я кажу? — грізно допитувався пілот і тряс Китичку далі.

— Зо... середжуся, — пообіцяв песик, трохи здивувавшись і прийшовши до пам'яті.

— В такому разі уважно стежте за тим, що я буду робити, — звелів пілот.

Він висадив песика із "Шишечки" і поклав його на землю. Потім сам сів у всюдихід, трохи ним проїхав, зупинився, поставив кораблик сторч і піднявся вгору. Китичка, поклавши свій безносий писок на лапи, стежив за польотом кораблика, хоч у темному небі небагато що міг побачити. Кораблик, піднявшись угору, став кружляти над "Срібною шишкою". Але що це таке? Китичка вище задер голову: із "Шишечки" бухнув униз білий димок, а з ним і іскри — зразу цілий рій, а потім, зрідка, одна, друга, третя... в темному склепінні небес вони скидалися на святковий фейєрверк. Іскри, не досягнувши землі, згасали в повітрі: одна іскорка, немов оранжева сніжинка, наче хотіла сісти Китичці на лапи, але розтала й до лап не долетіла. Песик дивився на неї, і невиразна надія ворухнулась у душі — тихо й злякано, немов миша під віником.

Облетівши ще кілька кругів, "Шишечка" спустилася на те саме місце.

— Чи ви зрозуміли? — пролунав у темряві голос пілота.

— Зро... зро... не зро... — заїкаючись, промимрив песик.

— А я не сумнівався, що вам прийде в голову те, що повинно б прийти і в менш тямущу голову, — промовив пілот. — Планету спалили іскри.

— І... і... іс... — знову почав заїкатися песик.

— Якщо сказати ще ясніше, то планета згоріла внаслідок своєї власної вини. В цьому вся суть...

— Су... суть, — як луна, повторив песик.

Дзвякнув замочок на кишені пілота, Китичці в очі блиснуло світло ліхтарика, і пілотів голос наказав:

— Прошу не рухатися.

Рука в рукавиці заліпила пластиром те місце, де була квасолинка, потім обв'язала обсмалені передні лапи.

Світало.

— І, незважаючи на все, бавитися сірниками заборонено, — суворо додав пілот, піднімаючись уже в корабель.

— Заборонено... — повторив Китичка, повільно встаючи на лапи.