Сірник

Крізь прозорі, немов скло, стіни "Шишечки" Китичка міг дивитися на всі чотири сторони, а також вниз і вгору. Під ним, притулившись одна до однієї, залягали хмари. Найдивовижніше, що вони були різних кольорів, і коли дивитися здалека, то нагадували килим, зшитий із різноманітних клаптиків, на такому килимку, приліг був Гог, зробивши своє чорне діло, тобто відірвавши у Китички кінчик носа. Ще раз пожалів песик, що той лютий собацюра не бачить, як він пустився у велику космічну розвідку, хоч начальниця і сказала, що хай би її золотом обсипали, вона б з ним не пішла... ля-ля-ля... кливка кхи-кхи... ах, правда, прозивати негарно.

Він натиснув на зелену кнопку, і кораблик почав спускатися вниз, ближче до хмар. Але що воно таке? Коли він зовсім наблизився до них, виявилось, що це ніякі не хмари, а густо переплетені ниті. "Ось тобі маєш!" — від несподіванки розвідник аж рота роззявив. Побачивши, що на гачку висить бінокль, здійняв його, приставив до очей і почав досліджувати ті плетіння... "Ні на якій картинці я такого не бачив", — заклопотано покрутив він своїм носиком-квасолинкою. Натиснув на жовту кнопку — і кораблик полетів горизонтально, немов планер, від однієї так званої несправжньої хмари до другої. Потім натиснув на червону — кораблик зупинився немов укопаний, аж загойдався бінокль, що його песик повісив собі на шию. Натиснув на жовту — знову полетів; зелену — вгору, два рази зелену — вниз, вниз, вниз... "От, — прийшло Китичці в голову, — коли б тут поряд був мій друг! Я тільки кнопки натискував би, а він робив би розвідку, або ні: він натискував би, а я розвідував би, адже на те я і розвідник". Китичка натискував і натискував кнопки, підіймався, опускався, зупиняв, кораблик планерував горизонтально, вниз, угору — ні, цікавішої забави він ще ніколи не мав, і знову його взяв жаль, що цього не бачить той лютий Гог. Нарешті песик стільки понатискував, що почала жовтіти лапа, і він опустив "Шишечку" зовсім низько, до самого фіолетового сплетіння. Китичка відчинив віконце, і всередину дмухнуло прохолодне, з якимсь дивним запахом повітря сказав би, ніби в якомусь заводському цеху. Розвідник висунувся у віконце і без бінокля власними очима почав придивлятися до тих нитей. Нічого не зрозуміти. Та що ж робити? Адже "Срібній шишці" необхідно поповнити запас повітря! А якщо розірвати те павутиння і спуститися під нього?

Китичка перехилився ще нижче і, ще більше відважившись, хватонув лапою одну нить: наче дріт, наче гумова нитка...

Потім він узяв бінокль і подивився вгору: далеко виднівся корабель, сяючи срібними листами, якими він був оббитий. Який він великий здається, коли дивитися на нього у бінокль! Песик повернув бінокль і подивився з другого кінця. Ой, який корабель малесенький, наче жолудь без шапочки, кхи, кхи, кхи... Китичка ще кілька разів подивився то з одного, то з другого кінця бінокля і щоразу весело кихкав. Усе-таки яка легка робота розвідника, справжня розвага!.. Тут песик став серйознішим: треба придумати щось таке, щоб його розвідка принесла користь. Пілот Менес ясно побажав йому: "Бажаю успішної розвідки!"



Китичка знову перехилився вниз за вікно, схопив дротину і щосили потягнув її. Вона не розірвалась. А може, її перерізати ножиком? А чи краще перепалити сірником? Випалити такий отвір, щоб "Шишечка" змогла крізь нього опуститися вниз?.. Розумна думка, варто її зрівняти з люлькою Твінаса!.. Китичка, не гаючи часу, витяг із вуха коробочку з сірниками, тернув сірником і обережно, щоб той не погас, ткнув ним у дротину...

Що потім сталося, песик пригадає пізніше, мов якийсь сон: неначе грім загримів, і наче блискавка блиснула, неначе вибухнув страшний вулкан... Китичка, перелякавшись, устиг, проте, натиснути на зелену кнопку, зачинити віконце, і "Шишечка" кулею полетіла до "Срібної шишки", немов курчатко, за яким женеться яструб...

А різноколірного плетива довкола планети наче й не було...

Загрузка...