Клубок ниток

Коли Кадриль, прикрившись пелюсткою, виліз на один із пагорбів, зеленувате небо планети встигло здорово потемніти, а із семи сонечок світило лише одне, найзеленіше. За два кроки до верхівки пагорба Кадриль припав до землі і обережно висунув з-під пелюстки голову, а що там робиться у яру? і він побачив таке, що його обсипало морозом до самого кінчика вуха: його товариші по мандрівці мокли у вазі для квітів! Мало того, їх обв'язано товстим шнурком, наче який деркач, отож ні про яке визволення не могло бути й мови!.. В першу мить Кадриль ледь не чкурнув світ за очі, та в наступну мить його ноги замалим не понесли в яр спасати товаришів, але тут зайчик помітив, що одна квітка підозріло повертає дзьоба в його бік, і мерщій шаснув під свій пахучий ковпак і звідти придивлявся далі до того, що робилося в яру й навколо нього.

Квіти лежали; їхні зімкнуті чашечки вінком обвивали вазу, і лише дві розпущені квітки височіли над іншими: мабуть, це була сторожа. Кадриль побачив і урочисту пару королівських квіток, які біліли за далекими пагорбами. Потім зайчик став уважно придивлятися до "Срібної шишки" й побачив сумку Легарії, що лежала поблизу, Твінасову люльку, що потонула на дно вази. Не пропустивши жодної дрібниці, одновухий став оглядати товаришів. Вони були виснажені до краю і звисали з вази, немов зів'ялі квіти. Ейнора знову висіла, наче кажан, і сорочка, спавши з плечей на голову, зовсім закривала їй обличчя; Легарія лежала догори черевом, широко розкарячивши лапи, шпилечка, якою була застебнута фланелева накидка, застряла між губами; Китичка перехнябився набік, і в його відкритому вусі щось біліло — чи це не той скарб, який він бажав ще трохи потримати в себе? Ну а товстий Твінас осів у середині, неначе мішок з половою, і тільки дзьоб стирчав уверх, ніби кінчик великої літери А. Тримався лише пілот Менес він навіть зрідка пручався, немов лисиця, яка виривалася з пастки, а в його окулярах відбивалося по квітці-сторожі. Саме з Менеса вирішив Кадриль розпочати визволення товаришів. Тільки як подати йому знак, щоб не пронюхали ті квітки-сторожі? Якщо вони відчують хоч маленьку небезпеку, то ще пильніше охоронятимуть своїх полонених, а чого доброго, схоплять і самого визволителя. "Треба бути обережним, надзвичайно обережним, обережним, як ніколи!" — суворо наказав собі Кадриль. і... ніяк не міг придумати, з чого починати. Прошмигнути повз квітки, які оточують вазу, годі й думати. Ні, треба вигадати щось надзвичайне — але що, що?! Зайчик закутався в пелюстку й почав розмірковувати. В тиші Кадриль вдихнув солодкуватий дух землі, почув, як шелестить травичка, побачив, як мала тоненька квіточка прихилилась до стебла великої квітки і кілька разів ніжно її погладила; тоді велика квітка нагнула голову й на одній своїй пелюстці почала гойдати голівку маленької квіточки. "Дивись, які вони ласкаві між собою!" — здивувався Кадриль. Ще тривала ніч на планеті квітів, пагорби і яр огортали темно-зелені сутінки — можна подумати, що ти опинився на дні ставка. І нараз вухо Кадриля вловило ще один звук: тукання — крапала із крана вода, чи десь у сховку стукав дзьобом дятел. Тукання долинало з-під землі. Кадриль повернувся під пелюсткою і висунув свою мордочку з другого кінця, звідки видно було схил пагорба. В одному місці в траві стирчав уламок цеглини. Звідки вона тут узялася? Кадриль посміливішав, поповз у той бік і за цеглою побачив купу сухої польовиці: з-під цієї купи й чулося таємниче тукання. Зайчик розхилив траву і побачив вхід у нору: "Оце тобі!" — здивувався він і вже ладен був пірнути всередину, та його стримала думка про товаришів: там, у неволі, вони чекають і дочекатися не можуть, ледь живі... Але чим він може їм допомогти? Поки що — нічим. А в цій норі, може, йому повезе натрапити на щось таке, з допомогою чого він зможе визволити своїх товаришів... Або знайде підземний хід до самої вази... хтозна? А може, в норі ховаються втікачі, яким пощастило вирватися із неволі квітів?.. Чим довше вдивлявся Кадриль в таємничий вхід, тим відважніші думки роїлися в його голові. Ех, потер зайчик лапами, без ризику нічого не виграєш... уперед! Що буде — те й буде! і, залишивши рятівну пелюстку, він прошмигнув у той вхід...

Загрузка...