— ...дев'ять... вісім... сім... — лунає спокійний голос пілота, оголошуючи час зльоту корабля.
Начальниця Легарія сидить похнюпившись, але сповнена рішучості. Це вона дала наказ пілотові не чекати пропалих і вирушати в політ. "Якщо ми й надалі будемо потурати порушникам дисципліни, — сказала вона, — то ми ніколи не дістанемося до Тандадрики. Подивіться тверезо: вже три дні і три ночі ми на них чекаємо. Тим часом є справи більш життєво важливі, ніж постійна біганина тих двох, які перетворюють нашу подорож на суцільний хаос. В путь!"
— ...шість... п'ять... чотири...
Твінас так смокче свою люльку, що здається, від неї скоро залишиться сама планочка. Та нічого мудрого на цей раз він не висмоктав.
— ...три... два...
— Рятуйте! — раптом не своїм голосом закричала Ейнора.
— А це що? — вилупила свої баньки жаба.
Пілот перестав рахувати, із кабіни донісся його байдужий голос:
— Чому заважаєте зльоту корабля?
— Мені... ой... — заохала Ейнора. — У мене... серцевий напад!
Із кабіни вийшов пілот і став поруч Ейнори, яка безсило впала на спинку крісла, схилив шолом і дивиться крізь темні окуляри на ляльку, тоді кладе руку в рукавичці їй на серце. У Ейнори по спині пробігає дрож.
— Який, кажете, напад? — питає він.
— Ніякий, — випалює за Ейнору начальниця Легарія. — Звичайнісінька симуляція, манірність. У путь! Наказую!
Але пілот у кабіну не повернувся. Він відстебнув у Ейнори захисний пояс, підняв її собі на плече, опустив вниз східці і, старанно тримаючи ляльку, почав спускатися на землю. Спостерігаючи цю картину, Легарія від заздрості мало не задихнулася: її, начальницю, пілот ні разу навіть за лапу не взяв, а цю кривляку вже знову на плечі несе! А Твінас, той сплюха, що звичайно ледве чалапає, бач, як скочив, мов білочка, і йде ззаду, тримаючи обома крильцями звислу в рукавичці ручку Ейнори!.. Ні, це вже нечувано!.. І Легарія вмить кинулася до сумки по футляр для окулярів; витягши, вона заглянула всередину, та... "Невже я поклала в іншому місці? — остовпіла вона, побачивши, що футляр порожній. — Невже я забула, куди поклала?" і вона з запалом заходилася перевертати все в сумці, але ніде не знайшла того, що шукала.
"Що за напасть?" — не перестає дивуватися начальниця, та речовий доказ пропав як у воду!
— Знаю, знаю, — заскреготала щелепами жаба, — вкрали! Поцупили!
Легарія, як із палаючої хати, вискочила із корабля. О прокляття! Поки вона порпалася в своїй сумці, та трійка встигла кудись зникнути... Зникли, покинувши свою начальницю, навіть не спитавши, чи можна зникнути! Хаос, якого ще не було!
"Я тебе і без того речового доказу демаскую, не думай! — погрозила вона в думці Ейнорі. — Нікуди ти від мене і правди не втечеш, аферистка, злодійка!"