Подорож у Тандадрику

У хатинці сторожа

Хатинка стояла на самій лінії, і Кадриль відразу зметикував, що це буде та сама чорна лінія, яка простяглася від місця, де сіла "Срібна шишка", — отож він зможе добігти до корабля прямою і коротшою дорогою. Навколо хатинки не було ані душі; біля однієї стіни піднімалися східці нагору, де на стрісі було прилаштовано невеличку дозорчу вежку — з цього й можна було здогадатися, що тут живе сторож.

Пересвідчившись, що тут йому нічого не загрожує, Кадриль підкрався до самого віконця й зазирнув усередину. "Оце тобі!" — він аж ахнув: у кімнатці за столом сидів гном, а навпроти нього... так, навпроти нього сиділа начальниця Легарія. Перехиливши пляшечку з "Потрійним одеколоном", вона виливала останні краплини у чарочку. Той уже був як чіп і хитався на всі боки, а випивши чарочку, почав співати і горланити.

Легарія догідливо кивала головою і про щось питала.

Кадриль підкрався до дверей і ледь-ледь прочинив їх, щоб почути, про що там розмовляють, хоч Китичка сказав би, що підслухувати не годиться.

— Технічні інспектори? — питає здивований голос Легарії.

— Перепаде тобі від них, — бурчав гном. — Вони ось з'являться, бо ти... псувала техніку, била по клавішах, видирала ручки.

— Я?! Видирала ручки? — прикидалася здивованою Легарія.

— Видирала... можеш виправдовуватись, але видирала... і велика планета отримала вже автоматичний сигнал, що хтось... хтось приклав руку до... до її штучного супутника... планети... супутника планети...

— То ця планета — штучна? — остовпіла Легарія.

— Так... тут дикий куточок телевізії... — пояснював сторож-гном, насилу повертаючи язиком.

— Нічого не розумію, — зізналася Легарія.

Кадриль теж нічого не зрозумів, тому ще ближче наставив до дверей вухо.

— Ну якщо мешканці великої планети... хочуть... захочуть... — почав пояснювати гном, — хочуть відпочити, побути... на дикій природі... Вони прилітають сюди... замовляють... замовляють, як у ресторані, обід... ха-ха... По-перше, каже, хочу побути між динозаврами... по-друге, каже, хочу... хочу по краю пустелі покататися на верблюді... а по-третє, мовить... замовляє... плотик через океан... і плаває... відпочиває з... дітками...

— Одначе, якщо тверезо подивитися, справжній чи несправжній океан? Справжній чи несправжній верблюд? — прискіпливо запитала Легарія.

— І справжній... і несправжній... — викручуючись, відповів сторож. — А ти сама... чи справжня?

— Ква-ква-ква... — трохи штучно заквакала Легарія. — Чому я можу бути несправжня?

— Може, вирвалась із якоїсь сажалки з дикого куточка телевізії... хто тебе зна, — бурчав сторож. — Незабаром з'являться технічні інспектори і з'ясують... що ти за одна.

— Якщо, — почув Кадриль солодкий мов мед голосок Легарії, — якщо ті техніки такі ж добренькі гноми, як ти, то мені нічого боятися.

— Добренькі? Хо-хо! — зареготав гном. — Вони роботи... вони автоматично знищують усі перешкоди... всіх сторонніх... які непрохано вторгаються... заважають...

Кадриль аж отерп: якщо так, то й "Срібну шишку" можуть знищити? Він відскочив од дверей і роздивився навкруги: може, вже йдуть ті страшні роботи? Ні, наче нічого не видно. Він трохи заспокоївся і знову приклав вухо до прочинених дверей.

— ...бач, навіть і штучні планети... — мимрив гном, — навіть дикі куточки телевізії... навіть і могутні роботи... не можуть обійтися без нас... дідків-сторожів... хо... хо...

— Ти не дідок, а молодець, бородатий колега... богатир, — аж захлиналася та все хвалила жаба. — А такий силач дюжину будь-яких роботів-інспекторів у баранячий ріг зігне! Ковтни ще крапельку... Це чудові ліки!

"От брехунка!" — жахнувся Кадриль.

— Ніколи... нічого... подібного я не коштував... — Гном ковтнув. — А та-та! Аж у роті палить!.. Справді!.. Почуваю таку хоробрість, що... плювати мені на тих технічних інспекторів... я сам... інспектор... хо!

— А скажи, — допитувався голос Легарії, — яким чином можна перемогти тих інспекторів?

— Яким... — сонним голосом повторив сторож.

— Кажи швидше! — нетерпляче вимагав голос Легарії. — Яким чином?

— Треба, — промимрив сонний голос, — треба... перервати контакт... кон... так... т...

— Який контакт? Як перервати? — Легарія, видно, сіпнула сторожа за бороду, почувся крик.

— Вколо... ти... — тільки й сказав сторож, мабуть, падаючи на підлогу, бо щось загриміло на всю хатинку.

— Де вколоти? Чим вколоти? — голос у Легарії ставав дедалі схвильованіший, нервовіший.

Але у відповідь чулося тільки голосне хропіння сторожа, хоч як його термосила жаба.

"Чи мені мчати назад до "Срібної шишки" і попередити про небезпеку, чи показатись начальниці, так наче я щойно прибіг і нічого не чув?" — вагався Кадриль, тихенько причинивши двері. Його ваганню швидко було покладено край: двері раптом розчинилися, зачепивши його верхню губу, і на порозі виросла Легарія.

— Хто тут? Хто? — перелякано заверещала вона, як слід не роздивившись.

— Це я... — винувато пробелькотів Кадриль.

— Ну ти мене й налякав... неорганізоване створіння! — отямилась від страху начальниця. — Що ти тут робиш? Шпигуєш?

— Я... заблукав... прискакав до дверей дороги попитати... і ось! — оком не моргнувши, збрехав Кадриль.

— Ну, гаразд, — полагіднішала начальниця. — Якраз я маю дати тобі життєво важливе завдання. Дотягни до "Срібної шишки" моє майно, ось, — вона приволокла пузату сумку. — Тільки не смій розкривати її, бо тут складені подарунки, що мені дав сторож... зрозумів?

— Зрозумів, — промимрив Кадриль.

— Я полечу першою до "Срібної шишки", бо там без мого керівництва, напевне, вже зчинився хаос... бувай!

"Оце тобі так!" — не встиг отямитися Кадриль, дивлячись, як щодуху заплигала жаба. І не оглядається. Спасає свою шкуру від роботів, а його кинула на загибель з цією сумкою, навіть не попередила про небезпеку... безсоромниця!

Зайчик потягнув за собою сумку, сторожко озираючись на всі боки, чи не видно де технічного інспектора, бо якщо з'явиться, — кидай ношу і чимдуж чухрай до корабля! ідучи вздовж лінії, Кадриль відразу помітив клавіші, ручки і голі стержні, з яких, видно, хтось позривав ручки, бо подекуди вони ще залишилися.

Зайчик не морочив би цим собі голови, якби крізь дірочку в сумці не вилізла й не випала така самісінька ручка.

— Оце тобі... подарунки сторожа...

Кадриль рішуче розстебнув сумку, і перед очима постала ціла купа таких "подарунків". Він розсердився і висипав усі ручки, але враз йому спало на думку, що краще було б приладнати їх на місце і таким чином, може, упрохати технічних інспекторів порятувати від небезпеки себе й "Срібну шишку".

Недовго думаючи, Кадриль почав надівати ручки. Працював до поту, переповзав на чотирьох від стержня до стержня... Залишилась остання ручка, він уже ладен був полегшено зітхнути, як, підвівши очі, побачив, що з неба падає червонястий пучок світла, а на тому місці, де воно впало на землю, відкрилася кришка, і на поверхню піднімається щось чотирикутне, з безліччю тоненьких ніжок, з світлими екранчиками замість очей і з однією товстою рукою, що, мов шланг пилососа, вже посувається до Кадриля, втягуючи разом з повітрям і його...