Облога

Не встигли мандрівники і оком змигнути, як опинилися в такій облозі малих мешканців планети, що не було й де ступити. Всі заціпеніли. Стояли, немов стовпи, й тільки очима бігали по жуках, яких аж кишіло. Зараз, добре придивившись, можна було побачити, що їм не зовсім пасує назва "жуки". У них не було ні перетинчатих крил, ні надкрилля, ні рогової оболонки. Все тіло було обросле червонястою щетинкою; на жуків-рогалів вони скидалися хіба лише виставленими вперед маленькими клешнями, з шістьома волохатими лапками.

Ейнора, відчувши кругом ніг шарудіння, нагнулась і ледь-ледь не розплющила очі, а розплющивши, насилу стрималася, щоб не закричати. Та хоч би вона й закричала, перекричати Легарію ніхто не зміг би; а та без упину викрикувала лише одне слово:

— Кошмар!.. Кошмар!.. Кошмар!..

— Не хвилюйтеся, — пробував угамувати її Твінас, — вони не кусаються, якщо їх не топтати. Може, вони зовсім нешкідливі.

— Кошмар! — наче оглухла, кричала жаба, струшуючи з накидки жуків.

Та найбільшу цікавість жучки проявляли до уніформи Кадриля, особливо до гудзиків; їхній золотий блиск притягував жучків, як магніт залізо. Вже по кілька жучків сиділо на кожному гудзику, вони стукали лапками по гудзиках, нюхали їх і гладили. інші жуки, які ще не доторкнулися до гудзиків, штовхали перших, щоб і собі понюхати та постукати. Так само приваблювали жуків і пілотові окуляри, їх дзеркальний блиск; Менес насилу встигав струшувати їх з голови.

— Дивіться, куди вони лізуть, — показав забинтованою лапою Китичка.

Нижні східці "Срібної шишки" вже були коричневі від жучків, які чимдуж повзли вгору — наче невидима рука розіслала на сходинках кошлатий килимок.

Побачивши це видовище, пілот Менес хотів кинутися назад у корабель, та було вже пізно: якщо він бігтиме й розтопче безліч жучків, то цим накличе велику біду на інших мандрівників. Спробуй роздави їх кілька — і їхні одноплемінники можуть защіпати мандрівників до смерті!

— Якщо, — промовив Менес, у відчаї дивлячись на відчинені двері "Срібної шишки", — якщо вони влізуть у корабель і пошкодять апаратуру, ми навіки залишимося полоненими на цій планеті, бо вже ніколи...

Він ще не встиг закінчити, як начальник Кадриль, наче в'юрок, вислизнув із усипаного жуками піджака, струсив їх із блискучої околиці на шапці і одним високим стрибком, як у Бременського півня, вискочив на верхню сходинку східців, а ще за хвилину зник за дверима, щільно їх зачинивши. Корабель було врятовано. Ось коли став у пригоді гарячковий характер Кадриля!

— Ура! — вигукнув Китичка.

— Кошмар! — знову заверещала Легарія. — Що вони роблять?

Кітель командира, немов живий, повз удалечінь, туди, звідки з'явилася ця сила-силенна жуків. Клішнеголові несли його на спинах, і золоті гудзики, віддаляючись, спалахували, мов світлячки.

— Хай йому сто лих! — стурбовано зітхнув товстий сищик.

Мандрівникам і далі нічого більше не лишалося, як стояти непорушно, наче пугала, і обережно струшувати з себе зухвальців. Було очевидно, що жукам дуже кортить за піджаком потягти й пілотові окуляри.

— Ви, — порадив Твінас, — краще їх здійміть.

Пілот і не обізвався на це, неначе порада його не стосувалась. Мандрівники мали ще раз нагоду пересвідчитися, що Менес нізащо в світі не покаже своїх очей і обличчя, що окуляри правлять йому замість маски.

— А мені прийшло в голову, — заговорив Китичка, вдячний Менесові за пластира та іскри, — мені прийшло в голову, що окуляри можна заліпити чимось прозорим, і тоді не буде видно, як блищать їхні скельця.

Пілот лише знизав плечима: де ж його взяти ту пов'язку, та ще прозору, коли найзвичайнісінької ганчірочки немає.

— Я з величезним задоволенням віддала б для цього свою сіру накидку, так як я віддала паяцові значок, але, на жаль, накидка непрозора, — зітхнула референтка.

— Лови! — вигукнула до Менеса Ейнора й кинула в його бік скручену рукавичку. Рукавичка була нейлонова, прозора.

— Дозволяєте її розірвати? — чемно запитав пілот.

— Рвіть її хоч на стьожки! — гордо махнула рукою Ейнора.

— Ах, Ейноро, — скрушним голосом промовила Легарія, — як було б добре, коли б і твоє замурзане минуле можна було розірвати в клапті разом з рукавичкою.

— Ви, — обернулась до неї, гордо піднявши голову, лялька, — ви щипаєте значно болючіше від найлютішого жука!

Пілот, закусивши рукавичку, розірвав її вздовж і затягнув скельця окулярів, а кінці сяк-так підіткнув під шолом.

— А ви чуєте, — повертів писком Китичка, — якийсь дивний кислий запах?

— Це не запах, а сморід, — заткнула носа Ейнора.

— Фі-фі! — замахала лапами перед самим носом референтка. — Справжня дохлятина!

Бридкий дух доносився з того боку, куди потягли уніформний піджак Кадриля. Мабуть, це був якийсь знак жукам, бо всі до одного повернули в той бік клешні, а потім припустились і повзти. Немов відхлинула повінь: знову залишилася піщана галявина, чисті пагорби, поодинокі клаптики поруділої трави, русло висохлої річки.

— О-о-о-х! — немов змовившись, зітхнули всі мандрівники.

— Треба визнати, — сказала референтка Легарія, дивлячись, як даленіють жуки, — що вони чудово організовані й дисципліновані створіння. Керувати такими — сама втіха.

Тепер, коли небезпека минула, навала жуків здавалася смішною.

— Навіть були залізли в люльку, а щоб їх, — сонно промимрив Твінас, оглядаючись, де б зручніше було йому подрімати.

— Одного я був упіймав і хотів замотати в кінець бинта, щоб мати на пам'ять, — промовив Китичка, — та він мене як ущипнув! На щастя, в обв'язану лапу.

— Чи рукавичку вам повернути? — запитав у Ейнори пілот.

— Якщо і наступного разу будете ховати під окуляри свої очі, можете не повертати, — з ледь помітним глузуванням відповіла Ейнора.

— Ви мене обвинувачуєте в тому, що я ховаю свої очі, так? — запитав, наближаючись до неї, пілот.

Щоки Ейнори спалахнули густим рум'янцем, вії злякано затріпотіли.

— Пілоте, — встав між ними обома Твінас, — чи не час випустити Кадриля?

— Так, так, і мені прийшло в голову, що треба випустити друга, — підтримав Китичка. — Але... ви тільки гляньте!

Лише зараз мандрівники подивилися на східці "Срібної шишки", які були геть усипані жуками!

— Це залишили свою сторожу, — вирішив Твінас. — Залишили для того, щоб не впустити нас у корабель або самим туди проникнути.

— Хоч би мій друг дверей не відчинив, — занепокоївся Китичка.

Пілот Менес підійшов до східців: жуків було стільки, що голці ніде було впасти — спинка до спинки, клешня до клешні.

— Може, — запропонував товстий сищик, — спробувати легенько змести їх мітлою? Он довкола ростуть кущики, нумо спробуймо.

Мандрівники поспішили наламати гіллячок і зв'язати мітлу. Навіть Легарія і та зломила кілька хворостинок. Дивно було бачити колишню організаторку в роботі. Невеличку мітлу зв'язали клаптями із Ейнориної рукавички, і Менес поніс її до східців. Але не встиг він провести мітлою по нижній сходинці, як відскочив, наче ошпарений: декілька жуків стрибнули йому на руку і навіть крізь рукавицю так боляче ущипнули, що пілот не стримався і застогнав.

— Що я чую? — здивувалася Ейнора. — Пілот Менес стогне? Може, його, бідолашного, жук ущипнув?

— Так, — пілот повернув до неї підняті скельця окулярів. — Вам жаль мене?

— Вас жаліти? — пересмикнула горда лялька. — Пілот космічного корабля, а стогне тому, що його вколов якийсь жучок!.. А може, — додала з насмішкою, — може, ви саме зняли рукавицю, коли вони щипали?

— Наша хоробра Ейнора, — солоденьким голосом сказала Легарія, — і не писнула б, якби її вкусило хоч і сто жуків, чи не так?

— Так, — тихо відповіла Ейнора, підступила до східців, намацала карниз і голою рукою вдарила по сходинці.

Кілька жуків одразу вчепились їй у руку і так запрацювали клешнями, що обличчя в ляльки стало сине, на лобі виступили краплі поту, але вона навіть не ойкнула.

— Спасибі за науку, — нагнув пілот шолом.

— Але, — загув хриплим як ніколи голосом Твінас, — але ж вам страшенно болить! Ви можете захворіти!

— Бідолаха, — співчутливо зітхнула референтка, — вона хворіє, тільки на іншу хворобу, хворіє на манію величності!

— Вона й справді велична, — вона справжня героїня, ось як! — відрубав Китичка.

Твінас і Менес з обох сторін схилилися над Ейнориною рукою, а Китичка похапцем із своєї руки одірвав клапоть бинта, щоб перев'язати покусані місця. Пілот помастив їх цілющою маззю, коробочку якої витяг із кишені, причому цю коробочку держав обома крильцями Твінас. Легарія більше не могла витримати усього цього. Коли в неї була збита бородавка, пілот мазі й понюхати не дав, а бинта навіть і не показали, хоч вона тоді була начальницею корабля! Навіть тому кривоногому корчеві Твінасу вона ніби порожнє місце!.. А чому? Тому, що ця кривляка, ця принцеса Шарпачка заволоділа всією їхньою увагою, тільки Ейнорі, ніби це прірва яка, уся їхня доброта, співчуття, увага, джентльменство, а їй, Легарії, відомій активістці, нічого не залишили, зовсім нічого!.. Чи не час узятися до нових способів проти такої нахабної кривляки? І Легарія з запалом вигукнула:

— Шановні! Ви, як я бачу, всі забули тверезо дивитися! Адже ситуація і далі небезпечна і навіть дуже ризикована! Корабель в облозі, вхід у нього відрізано, командир у полоні, його мундир загарбано. Хоча я лише референтка, але пропоную взятися до ефективніших засобів.

— До яких ефек... фект... тивніших? — здивувався Китичка.

— Пропоную йти в розвідку. Тут ми все одно нічого не вистоїмо, а коли зробимо розвідку, може, знайдемо який вихід із цієї трагічно-комічної ситуації.

— Можемо рушати, — кивнула головою все ще зблідла Ейнора.

— Всім рушати немає необхідності, — сказала Легарія, непомітно вертаючи собі обов'язки начальниці. — А особливо тобі, бідолахо Ейноро, бо ж ти сліпа. Ти, Китичко, теж кривоногий, тому залишишся з героїнею охороняти корабель, бо сама сліпа цю функцію виконати нездатна. Отож вперед у розвідкову місію, колеги!

Ніхто не встиг і рота роззявити, як Легарія уже вчепилася Твінасу однією лапою під крило, а другою мала намір опертися на лікоть пілотові, але його єдина рука була з другого боку, то жаба обняла його за талію. Ідучи, вона грайливо вертіла кряжами і без упину торохтіла.

— Ця планета визначається чудовими пейзажами, правда, любий Твінасе? А чи не здається вам, дорогий Менесе, що цей хвилястий ландшафт нагадує океанські хвилі?.. Будемо сподіватися, джентльмени, що за цими океанськими хвилями, себто горбами, на нас чекають лише приємні сюрпризи!.. Як ви гадаєте, колеги джентльмени, чи ці ландшафти вночі осяває те саме місячне сяйво, яке ми спостерігали біля нашого історичного вогнища?.. Себто, ха-ха, доісторичного вогнища, правда, джентльмени?..

Вона полоскотала Твінасу під крилом, а пілотові — під пахвою; із Твінасового дзьоба вирвалось якесь булькання, а пілот стримано посміхнувся.

— Ах, Твінасе, милий товстун!.. А ви, Менесе, таємничий лицарю із старих романів середньовіччя!.. Веселіше, бадьоріше, товариші джентльмени, коли між вами іде дама... Дама, якій не треба ні тягти за собою сумки, ні чого іншого, а все, що вона має, — це ось сіра скромна накидка і велике гаряче серце!

— А де ж поділися холодна кров і тверезий розум? — поцікавився Твінас.

— Ах ти, підступнику!.. Сперечальник ти колосальний! — і Легарія так залоскотала Твінасу під крилом, що він аж крякнув.

Отак вони рушили у розвідку, і Легарія почувала себе наче на сьомому небі: ах, чому вона раніше не вдалася до активних засобів! І страх шкодувала, що горда Ейнора не могла бачити її чудової прогулянки з двома кавалерами. Але й вона сама не могла бачити, як Китичка, дивлячись їй услід, ставав дедалі веселішим і веселішим, а його сиві брови аж підстрибували від стриманого сміху...

Загрузка...